Re: цензії

Багатогранність… Неоднозначність… Багатогранність розуміння кохання, зради. Чи зрадив Стодоля справу? Чи зрадила Михася? Хто більший зрадник – Стодоля чи Броз? Чи порушив негласні закони Дзідзьо, коли виніс тяжко пораненого Місяця, а не пристрелив його, як того вимагав суворий звичай УПА? Де неволя – за колючим дротом чи на волі в Радянському Союзі? Чи правильний був устрій УПА в період занепаду?

Троща – очерет. І в той же час епоха, коли люди змінювалися під впливом обставин, трощилися їхні долі, характери.

Василь Шкляр піднімає проблему зради. Чи можна її виправдати, пробачити? Чи може людина не зраджувати?

Роман наповнений багатим фактичним матеріалом: наводяться приклади протоколів допиту, опису влаштування криївок, окремі топоніми (Стрипа, Ішківський ліс, Поручин і т.п.), назви страв (бромбас, фасольова зупка, куліш з кукурудзяної крупи, малай).

Автор скрупульозно, уважно та зацікавлено вивчав історичні матеріали щодо УПА. Це проявляється в текстовій тканині, наприклад, у відтворенні обов’язкової шапки протоколу допитів Служби безпеки ОУН.

Композиція роману складається з двох сюжетних ліній, що чергуються: події занепаду УПА, передумови арешту Місяця та перипетії головного героя після того, як він відбув покарання у «тридцять п’ятій зоні» у Пермській області.

Головні персонажі – Місяць (від імені якого ведеться оповідь в романі), Михася (псевдо Волошка,Черешня), Стодоля. Другорядні – Дзідзьо, Сірко, Юрко Жук, Гак, Сум, Змій, Марійка, Влодко, свідок Єгови Йосип, Довбня тощо.

Василь Шкляр детально виписує портрет Волошки: «Сині очі на смаглявому виду – то така, розумієте, рідкість, яка може вивести з рівноваги швидше, ніж каверзне запитання. І вже вивела не одного. У неї була збіса красива шия, теж смагла, як липовий мед, і від того білі пацьорки на гладесенькій шкірі здавалися чистими перлами з далеких недосяжних морів. У короткій, майже хлопчачій зачісці, що в’юнилась темним шовком, теж було щось викличне і зухвале. На такі зачіски свого часу запровадили моду гонорові дівчата зі спортового товариства «Сокіл»». Поза цим наводить передісторію знайомства зі Стодолею. З часом краса не в’яне, письменник лише додає негативних ноток в описі: «Була красива, як гадина. Літа її не зів’ялили, а додали довершених зрілих форм. Так старіють хіба добірні меди, які з часом набирають стиглого смаку і забарвлення. /…/ це була нестерпно вродлива жінка. Із тих жінок, за яких кволі серцем чоловіки продають найсвятіше, у тому числі й рідну матір».

Як бачимо, Шкляр любить використовувати промовисто-символічні слова-домінанти. Слова «мед», «шовк» натякають на звабливість, деяку завуальовану еротичність, «гадина» – на спокусу.

В роман «Троща» Василь Шкляр вплітає й інші промовисті деталі: улюблена книга Сірка – Богдан Лепкий «Мазепа», пісня Дзідзя («Вітер трощу гойдає, чайка гніздечко звиває»), подарований Юрком Жуком томик Б.-І. Антонича «Пісні про незнищенність матерії», волошкові очі Михасі, розірване перлове намисто тої ж Михасі.

Віддавна вважалося, що волошки символізують ніжної і тонкої душевної краси, праведності і святості, душевної чистоти, скромності. Перли – символ непорочності.

Петро Іванович Свердлов – персонаж з «іншого» боку – начальник відділу Тернопільської держбезпеки. Зображаючи його, В. Шкляр акцентує увагу на оманливості: невиразна зовнішність (попелясте волосся, «напівсонне, добродушне лице, на якому навіть повіки були важкими і млявими») приховує «хитрого ловця».

Багато в текстовій тканині місцевих діалектизмів, як-от: пацьорки – намисто, виходок – вбиральня, п’єц – піч, бамбетел ь – дерев’яна розсувна лава-канапа, терчинники – картопляники, деруни, гербата – чай, ріща – хмиз, димка – спідниця.

Книга «Троща» Василя Шкляра варта прочитання та неквапливого осмислення, знайомства з подіями, які раніше замовчувалися.