Что управляет тобой, кто направляет тебя, когда по дороге домойдумаешь о совершенном?Когда голова твоя – так высоко-высоко, над крышами и проводами, но недалеко от земли, как стебель какой-то, колышется шея?Кто вдруг хватает тебя перед входом в кино или дверью кафе,в какой-нибудь вечер,...

Это мы, стоящие лицами к самим себе спинами к собственной памяти… это мы, замершие в неком жесте на полуслове вздрогнувшие от внезапной тишины прямо стоящие – это мы Каждый из нас в отдельности стоит лицом к собственному лицу стоит в смятении Кто это, думает каждый, неужели это я?...

Я - это то, что я знаю о людях; я - то, как жизнь входит в меня.Я - этот маленький, дрожащий, сидящий на корточках, обхватив колени, с глазами на пол-лица.Я - это тело, как ни странно, это ощущение в области угла, где сходятся ребра.Ощущение тяжести, присутствия, пульсации, мерцания,...

Я говорю о том, о чем не могу сказать:вот, на апрельскую зелень падает вода,поднимаю голову кверху, жмурюсь, чихаю от солнца,слепой дождь,зрячая трава,моя задранная голова.В течение суток, казалось бы, одна и та же весна.Отчего в разное время она по-разному прекрасна?Кольца дыма, летящие в...

Я іду на Майдан, як уже йшов не раз, як ішли небайдужих мільйони. Сам собі дав я категоричний наказ влитись до бунтівної колони.   Яіду на Майдан. Варіантів нема, з двох одно маєм ми вибирати: чи покори принизлива вічна тюрма, чи невічні лук´янівські...

Озеро знайшов швидко і легко. Дорога зайняла не більше десяти хвилин, хоч довелось переступати чималі калюжі і коров’ячі лайняки. Добре, що хоч взувся не у нові черевики. «Село… що ти хотів?» Він примостився на колоду зрубаної верби, що дуже зручно лежала край берега....

Я раньше писал о смерти,Не будучи с ней знаком.Я не слышал ее безразличного дыхания в весеннем ветре,Не видел ее цветов, пробивающихся возле Канализационных люковВ самом конце марта две тысячи восьмого. Не видел ее людей, ходящих под руки По больничному двору,Ее беззаботных пациентов, Выходящих...

Юрій Завадський: Ваша віра в поезію, її голод і її надмірності: відчуваєте, що Ваша робота як поета сьогодні набуває іншого змісту? Чи не змінилося Ваше бачення власного стилю, коли Ви увійшли в інший літературний контекст?   Василь Махно: Дванадцять років тому, коли переді мною постав...

+ + +   – А давайте надамо німому слово, – промовив диктатор, плескаючи в пухкі долоньки і пишаючись власною великодушністю.   – Але ж ми не просили німого до слова, – бурмотів Міністр оборони під час хвилини мовчання, зиркаючи на новесенький...

і довго буде сон червоним зайцем втікати від реалістичних псів вони в клітинку і число їм сім – надцять гнані злим ногайцем той в ці роки командував полками вусатих лютих злих більшовиків а той ланцюг на шиї був полканом і чесно гавкав більше на вуйків 17 цвяхів треба неіржавих аби...