В цьому місці дядько несподівано вмикається - очі йому загоряються, як у Термінатора, і далі, вже до кінця дороги, він невгаває, мов виповідаючи нараз одним духом накипіле роками:
- І правильно! А то вся Петровка руськими книжками завалена! Це, як із сайтами тіми, з Яндексом: напарнік мій каже: що його робить? - а я йому кажу: переходь на Гугль, воно ще й лучче! Я от попробував - красота, ще лучче всьо видно, привикнути тільки треба, там настройки трохи іначі... А в них за ці одні сутки - за сутки, чуйте, за ніч! - Яндекс утратив на акціях один і три мільярда! - дядько сито, по-хазяйському осміхається: котик після сметанки. - Мільярда!
За одну тіко ніч! А вони як собі думали? - переможно. - МИ НА НИХ НЕ НАПАДАЛИ!

(І ось цей момент я впізнаю - до дрожу: це вона, сто раз описана в класичній літературі "точка неповернення" мого народу: ах так? то ти он як зі мною? ну то начувайся ж, собако, - не буде тобі прощення!...)

- А серіали? А музика? - гримить далі дядько, так що мені лишається тільки підтакувати. - То ж, було, нічого українського не почуєш, а тепер - я от радіо Ностальджі слухаю, то в них уже так: руської музики нема вобще, - на його обличчі знов мелькає той самий вдоволений вираз котика після сметанки, - вобще нема, все - імпорт, а кожна четверта пісня - українська! То ж уже друге діло!.. А то все лізли сюди до нас із концертами, за наші ж гроші...

Читайте також: «Книжковий Арсенал» в обличчях. Фото

На темі телебачення ми виїхали на Лаврську, тож її дядько розкрити вже не встиг. А шкода - я б іще послухала.

І - ні, він мене не впізнав. Він не мені "адресно" це говорив, а просто - розмовляв із пасажиром.

І - ні, я не стежу за тим, у яких там корчах звиваються борці за "руські сайти" (с)): у мене просто нема на це часу. Все, що мені треба знати про "суспільну реакцію" (головний її тренд) моєї країни в цьому питанні, я вже почула.

Працюємо далі. ))