Re: цензії

Скажімо, нещодавно "Медуза" видала книжку американського історика Тімоті Снайдера "Чорна земля. Голокост як історія і застереження", яка вже стала бестселером в Сполучених Штатах та Західній Європі, рвучи всі можливі книжкові рейтинги.

УП.Культура поговорила з однією із редакторок і співзасновницею видавництва Катериною Міщенко про ринок інтелектуальної книжки та можливість її видання в українських умовах.

– Кожна книжка видавництва Медузи – про сьогоднішні події в Україні та світі. Якщо не прямо, то про ті процеси, що могли бути першопричиною тих чи інших явищ. Як вдається так уміло обирати книжки?

– Дякую! Гадаю, треба планувати видання, не мислячи категоріями „глобусу Україна". Тобто бачити місцеві політичні й соціальні процеси у глобальному контексті, а також керуватися власним читацьким інтересом.

У кожного видавництва є свій профіль, наша мета – видавати книжки, які резонують із актуальними суспільними дискусіями.

– Медуза має невертикальну структуру. Але ж комусь доводиться приймати рішення щодо перекладу та друку. Хто каже своє заключне слово?

– У нас дуже маленька команда, тому рішення щодо видання чи невидання приймаються доволі швидко.

Кожна книжка в нас – це окремий проект, над яким працює певна група людей, більшість з яких приходять ззовні, і тут важливо вибудовувати роботу так, щоб усі причетні могли самореалізуватися, а не просто виконували замовлення.

Так книга стає простором не лише для уяви, але й для випробовування цікавих форм професійної взаємодії.

– Як книжка може прийти ззовні?

– Щойно у нас вималювався профіль, почали надходити пропозиції співпраці – як від авторів, так і від перекладачів чи навіть інституцій, які планують книжкові серії.

Це, на мою думку, свідчить про запит на струнку редакційну політику в книговиданні та в розмаїтті видавничих ніш, однією з яких є інтелектуальна література.

– Чи користується попитом в Україні інтелектуальна книжка?

– Попит тісно пов´язаний з інфраструктурою – у випадку інтелектуальної літератури йдеться про спроможність бібліотек замовляти видання, вищих шкіл – отримувати інформацію про новинки й так само їх замовляти.

Потрібні комунікаційні канали, які б з´єднували потенційних зацікавлених та видавців. Наразі видавництва цю комунікацію вибудовують самотужки мірою своїх можливостей.

Думаю, кількість потенційних читачів інтелектуальної книжки переважає об´єм наших накладів, і ми продовжуємо шукати й знаходити одне одного.

– Продовжуючи про інтелектуалів та інтелігенцію – хто ваш читач? Книги Медузи вузькоорієнтовані чи ними може зацікавитися будь-хто?

– Залежить від книжки. Наприклад, завдяки популярності автора та його вмінню робити історію цікавою широкій аудиторії „Чорна земля" Тімоті Снайдера розрахована як на професійне середовище, так і на більш масового читача.

З одного боку, якась цільова аудиторія стоїть перед очима, коли плануєш той чи інший проект, з іншого ж – не треба забувати, що аудиторія формується під впливом літератури, тобто не всі читачі в курсі, що вони незабаром стануть нашими.

Або інший приклад – „Гуманізм і демократична критика" Едварда Саїда. Її ми презентували навесні 2014 року, коли питання про відповідальність інтелектуального та академічного середовища у постреволюційній побудові суспільства постало особливо гостро. Так книга сама по-новому визначила свою аудиторію.

– Були випадки, коли ви вагалися перекладати книжку? Наприклад, Будена "Зона переходу. Про кінець посткомунізму". Йдеться про момент, коли дискусії про те чи інше соціальне явище вже пройшли на Заході, а в Україні тільки почалися, і ви як видавництво певною мірою відповідальні за те, що запропонуєте своєму читачеві.

– Якби Буден не вийшов 2013 року, його треба було б видавати зараз. Тема посткомунізму актуалізувалася після Майдану. Виявилося, що в нас недостатньо інтелектуального ресурсу, щоб осмислити минуле і працювати з ним.

Натомість маємо декомунізацію згори, яка нічого, крім іконоборства, суспільству не запропонувала.

Маючи пласт літератури не просто про так званий транзит, перехідний період, але й про критичний погляд на те, в який спосіб радянське минуле осмислюється, ми б могли отримати менш примітивну й більш рефлексивну політику пам´яті.

– Ти думаєш національне інтелектуалів може переважити їхнє критичне мислення?

– Критичне мислення – поняття в нас поки що доволі екзотичне. Панує уявлення, що його можна навчати, скажімо, в школі на окремих уроках. Зробити такі собі п’ятихвилинки критичного мислення.

Насправді ж воно визначає мислення як таке. Думаю, "національне" в наших інтелектуалів справді переважає. Перш за все, інтелектуала як певного типу суб’єкта у нас немає. Натомість є запит на такі категорії як "моральний авторитет" чи "нова еліта нації", а у віртуальних широтах у нас водяться всілякі ЛОМи та фейсбук-мудреці.

І боронь боже вийти за межі мейнстриму. Інакодумство відносно толерується лише коли йдеться про російську агресію: анархіста Кольченка ми підтримуємо, анархіст же Чичкан сам винен у розгромі своєї виставки.

– Ми вже згадували, що в Медузі щойно видали український переклад книжки не просто історика, а вже досить авторитетного, в хорошому розумінні цього слова, вченого та лідера думок у Сполучених Штатах і Європі, професора Єльського університету Тімоті Снайдера "Чорна земля. Голокост як історія і застереження".

Книжка одразу стала бестселером та почала здобувати місця у світових рейтингах. І ваш переклад – це просто олімпійський ривок, коли не минуло й десяти років, а видання з´явилося в Україні українською мовою. Чому саме зараз було важливо запропонувати українському читачеві "Чорну землю"?

– Про цей проект Тімоті Снайдера мені було відомо ще до виходу книжки в Штатах. Його концепція світу Гітлера і структурних причин уможливлення Голокосту дуже актуальні та дискусійні.

Разом з тим, нам свою власну історію ще вчити й учити. Робити це з Тімоті Снайдером дуже цікаво, адже він прагне, щоб історія вчила людяності й усвідомлення себе як відповідальних політичних істот.

Ще важливий момент – це зростання правого популізму в Європі й Америці. У „Чорній землі" Снайдер недвозначно говорить про необхідність нового антифашистського порядку денного, який потрібен і Україні також.

У нас зараз слово „антифашизм" рефлекторно пов´язане з російською пропагандою. Однак, на жаль, оманливість пропаганди не позбавляє реальних проблем і ризиків правого популізму. Книга Тімоті Снайдера може слугувати приводом для чесної дискусії про нагальні політичні виклики.

– Відповідальність та антифашизм також потребують осмислення. Перше - про усвідомлення того, що серед етнічних українців також були антисеміти в часи Голокосту, друге – не впадати в оману пропаганди, як ти говориш, і розуміти значення цього слова поза російським телевізійним контекстом. Наскільки це можливо в часи війни, коли думаєш серцем більше, ніж головою?

– Мабуть, єдиний вихід – починати про це говорити. На сьогодні страх переміг, він теж грає важливу роль в одомашненні пропаганди. Правда й чесність не просто увідноснюються, вони стали "не на часі".

– Чи плануєте презентацію разом із автором?

– Нині професор Снайдер, який все життя займався історією Східної Європи, з відомих причин більше зосередився на американських процесах. Однак він обіцяв завітати в Київ улітку.

– Про американський контекст. Зараз якраз вийшла його книга "Про тиранію. Двадцять уроків з XX століття". Це такі ніби настанови для кожного в цьому світі, що змінюється, та ще й так стрімко. Наскільки вони актуальні для України?

– "Будьте сміливі" – останній урок зі Снайдерової двадцятки – якраз те, про що ми говорили. Кожен з його уроків украй актуальний для України, адже ХХ століття добряче тут потопталося.

Ми й досі розгрібаємо його наслідки й струшуємо з себе лахміття сталінізму, яке намертво в’їлося в суспільну шкіру.

– У 2015 ви видали книжку британського журналіста Бена Джуди про Росію. Для розуміння Росії в Україні вона може стати настільною, бо по суті вона показує Росію не в одному президентові Путіну.

Там є і про Ходорковського, який був серед тих, хто вибудовував сьогоднішню вертикаль влади в Російській Федерації, а зараз став опозиціонером. І про те, що вертикаль влади не така вже й вертикаль, адже те, як ФСБ займають пости на державній службі свідчить про те, що режим – це не лише Володимир Путін. Як книжка Джуди змінює уявлення українців про Росію?

– Ця книжка не лише про Путіна й Росію, вона про те, яким чином була збудована пострадянська „крихка імперія" – себто абсолютно неефективна держава з імперськими амбіціями, яка не може дати своїм громадянам гідне життя і справедливість, але через владну вертикаль та медіакратію здатна тримати їх у лунатичному, заляканому, покірному стані.

Це повчальна історія для багатьох суспільств. До того ж вона дає більш нюансовану картину сучасної Росії, аніж ту, яку ми зазвичай маємо зі ЗМІ, а ще Бен Джуда – соціально чутливий, освічений публіцист, спостережливіший за багатьох політичних експертів.

– Чи можете ви запропонувати комусь із українських науковців чи журналістів видати книжку? Хто б це міг бути? Яку б тему ви взяли?

– Наша перша книжка українського автора вийде цього року – йдеться про видання історика Сергія Єкельчика про радянську політику пам´яті навколо Другої світової війни. Ми плануємо й інші проекти з українськими автор(к)ами, але поки збережемо інтригу.

Теми, які виникали на редакторському порядку денному, всі актуальні й виходять за академічні межі.

– Скоро Книжковий Арсенал. Що готуєте до нього?

– Цьогоріч наші книжки можна буде, як завжди, придбати на Арсеналі. Але в плані подій ми вирішили працювати за власним циклом. Зокрема, щоб книжки, над якими зараз ведеться робота, не загубилися у вирі новинок, яких – я впевнена – на Арсеналі буде презентовано дуже багато.

Зараз готуємо книгу Джудіт Батлер „Фрейми війни. Чиї життя оплакують?". На моїй пам´яті це буде перший в Україні переклад сучасної філософії, який тематизує сьогоднішні форми ведення війни.

Цієї книжкою ми пропонуємо філософський інструмент для осмислення стану війни в нашій країні.

Також готується міждисциплінарна антологія про простір (міста, місця, території) з перекладами провідних теоретичних текстів та українськими мистецькими публікаціями.

– У вас є конкуренти на книжковому ринку?

– Загалом ми за кооперацію, а не конкуренцію. Водночас треба сказати, що наш книжковий ринок мікроскопічний як на кількість населення і кількість книжок, які обов´язково мали б в Україні вийти, тож про конкуренцію говорити не доводиться.

Я позитивно ставлюся до азарту й змагання в роботі, й хотілося б творчо їх практикувати.

Зараз чекаємо, поки закінчиться ера видавничої самотності й почнеться доба розквіту, благополуччя й розмаїття видавництв.

– Ти б хотіла мати для видавництва видавничий дім? Установу, яка б збирала всіх, хто працює над книгами Медузи. Можливо, кафе?

– Якби в нас була можливість обзавестися власним приміщенням, то це мабуть був би салон – простір і для роботи, і для презентацій, обговорень книжок, перекладацьких і редакторських воркшопів, тобто для інтелектуального та професійного обміну.

Фізичні простори приваблюють людей. Медуза б тоді напевно освоїла нові напрямки соціальної активності.

Тетяна Безрук