Серед цього строкатого різноманіття дуже легко загубитися, а відвідати усі заходи відразу — фізично неможливо. Тому кожен відвідувач повинен не тільки вибирати найцікавіше для себе, але й планувати свій «культурний маршрут» заздалегідь. Читомо вирішило трошки допомогти у цьому своїм читачам. Ми розпитали кураторів цьогорічного Арсеналу про їхні фестивальні програми та книжкові очікування.

.

Тетяна Терен

Кураторка фокус-програми «Сміх. Страх. Сила» та координаторка української програми

«Основна програма «Книжкового Арсеналу» традиційно насамперед складається з подій, які пропонують українські видавці, культурні інституції та менеджери. Але цього року кураторський відбір остаточних подій був значно жорсткішим. У цілому під час першого етапу відбору заявок на розгляд кураторської групи надійшло близько 600 ідей заходів, які аналізувалися й опрацьовувалися вісьмома кураторами «Книжкового Арсеналу». Це неймовірно правильний підхід, оскільки, як показав мій досвід співпраці з фестивалем, «Книжковий Арсенал», окрім безлічі інших важливих функцій, допомагає сформувати в Україні професійне коло книжкових кураторів. Для багатьох із нас ця робота була захопленням чи одним зі способів вийти за межі літературної, літературознавчої чи журналістської діяльності. Натомість «Книжковий Арсенал» (а насправді ширше – «Мистецький Арсенал») доводить, що це професія і що без неї не може повноцінно розвиватися книжковий ринок (і взагалі – сучасна культура).

Також цього року вперше «Книжковий Арсенал» запропонував фокус-тему – «Сміх. Страх. Сила», приводом до якої стала 175-та річниця з часу виходу повного видання «Енеїди» Івана Котляревського. Сміхові, його формам і ролі в часи криз буде присвячена низка дискусій та лекцій у рамках основної та візуальної програм фестивалю.

У моїй кураторській програмі «Сміх. Страх. Сила», звичайно, особливу роль відведено поемі «Енеїда» Івана Котляревського. Поглянути інакше на цей текст та його роль в історії української культури допоможуть перформанс Юрія Андруховича та агенції «Арт-поле», а також відновлена спеціально для «Книжкового Арсеналу» дійсно культова вистава «Енеїда» харківського театру-студії «Арабески». Слід виокремити мистецько-гастрономічний проект «Книжкового Арсеналу» та літ пабу «Крапка Кома» – кав’ярню «Еней». Також запланована низка дискусій, під час яких ми будемо говорити про роль сміху в кризові часи, гумор в українських медіа, кіно й політиці. Раджу обов’язково потрапити на лекції, присвячені сміхові в українській літературі, а ще – провести один із вечорів у товаристві українських іронічних поетів.

Боюся, що дійсно цього року відвідати всі події не вдасться. В минулі роки я приходила на «Книжковий Арсенал» зранку і знала, що до закриття щогодини зможу потрапити на дійсно цікавий мені захід. Але найбільше ускладнює ситуацію те, що завдяки жорсткому кураторському відбору кожна подія фестивалю заслуговує на увагу. Тож я б радила звернути особливу увагу на цьогорічні програми кураторів, оскільки кожен із них підготував надзвичайно важливі дискусії, лекції, перформанси, а головне – теми, які дуже важливо озвучувати й проговорювати саме сьогодні.

Особисто я дуже б хотіла потрапити на публічні інтерв’ю Оксани Забужко, які відбудуться в рамках її спеціальної кураторської програми «Розкажи мені про мене» (особливо – на розмови з Аскольдом Мельничуком та Ольгою Токарчук). Хочу уважніше й без поспіху поглянути на ілюстрації Анатолія Базилевича до «Енеїди», послухати фрагменти з нового роману Сергія Жадана, потрапити на презентації книги про Івана Кавалерідзе від Центру Довженка, першого тому листів Євгена Сверстюка від «Духу і Літери», роману Олександра Ірванця «Харків-1938» (Laurus), нової книжки Артема Чеха «Точка нуль» («Віват»), повної версії «Антології Української Поезії ХХ століття» від «А-Ба-Би-Га-Ла-Ма-Ги», першого роману Івана Козленка, який видає «Комора», а також подивитися виставу за текстами Павла Ар’є від театру «Золоті ворота» і послухати всі поетичні діалоги на вуличній сцені. А ще ж будуть дуже важливі блоки подій, присвячені філософській літературі, історії, проблемам перекладу, нон-фікшн літературі, фотокнигам… Тож уже зараз раджу всім так планувати ці п’ять днів у травні, щоби починати їх із ранкової дискусії у «Книжковому Арсеналі» й завершувати на одному з концертів на вуличній сцені».

.

.

Юлія Козловець

Кураторка Дитячої програми

«Уже традиційно Дитяча програма має спеціальну тему. Ця практика впроваджується вже 4-й рік поспіль, і цей рік – не виключення. Тема сформульована так: «Про читання і прочитання: читати й думати». В подіях, які об’єднані цією темою, пропонуємо говорити про читання як елемент розвитку критичного мислення читача, про книжки в освіті, про практику промоції читання та стан критики «укрдитліту», про дитячі книжки жанру нон-фікшн, про книжки на складні теми, тощо. Критичне мислення – це не про критику задля критики чи недовіру, це про знання, про вміння їх здобувати, про здатність ставити під сумнів догми та теорії, про бажання докопатись до суті, жагу до навчання та дослідження світу.

До Дитячої програми подали заявки більш ніж 50 учасників, було багато різних ідей, пропозицій. Всі вони були ретельно вивчені, проаналізовані, деколи доопрацьовані. Деякі було відхилено. В результаті ми маємо приблизно 100 подій в програмі.

Спеціальним міжнародним гостем Дитячої програми цього року буде Анна Хьоґлунд, одна з відомих шведських ілюстраторок, авторка багатьох книжок для дітей і підлітків, в тому числі вже відомої в Україні книжки «Бути мною», лауреат премії імені Астрід Ліндґрен та численних інших престижних нагород у Скандинавії та Європі. ЇЇ візит відбуватиметься на запрошення видавництва «Видавництво» за підтримки Посольства Швеції в Україні та Swedish Arts Council. Особливо чекаємо і на приїзд інших іноземних гостей, які відвідають фестиваль на запрошення своїх видавців: Франца Голера, який належить до найвизначніших швейцарських письменників сучасності, вже знаної в Україні авторки із Норвегії А. Аудгільд Сульберґ, польської письменниці, викладачки, художниці Катажини Ририх, оповідачки та авторки книжок для дорослих і дітей з Великої Британії Кет Везеріл. Вже вдруге за підтримки Посольства Швейцарії в Україні на фестиваль приїздить наступна колекція Міжнародної ради з дитячої та юнацької книги IBBY «Outstanding Books for Young People with Disabilities», до якої входять найкращі в світі книжки для дітей з різними вадами розвитку.

За підтримки Посольства Швеції в Україні ми побачимо виставку про дитячу літературу Швеції «Where Children Grow»/»Де діти ростуть». Родзинка Дитячої програми цього року – Нон-фікшн марафон на Книжковому Арсеналі. Це наскрізна подія фестивалю, яка об’єднує книжки із жанру нон-фікшн, що були видані в Україні за останній рік, та тематики, яким ці книжки присвячені. Події марафону проходитимуть у форматі науково-популярних лекцій з елементами демонстрацій, сценічного шоу, можливо стендап-комедії, чи інтерактивної дискусії. До участі залучатимуться – видавці книжок жанру нон-фікшн та молоді науковці, викладачі, популяризатори науки.

З року в рік у мене не вистачає можливості побути на фестивалі у якості відвідувача. Буду намагатись цього року надолужити – хочу відвідати зустріч із харизматичним Францем Голером, взяти автограф у Анни Хьоґлунд, та купити книжку Вольфа Ерльбруха».

Читайте також: Кураторська екскурсія дитячою програмою Книжкового Арсеналу

.

.

Ірина Славінська

Кураторка нової  програми «Я — Інший в дзеркалі» та традиційної вже серії діалогів «Обмін речовин»

«У центрі програми «Я — Інший в дзеркалі» — постать Іншого та Іншої, тобто «вашого-мого-твого» Я. Тема важлива з огляду на соціальні та медійні процеси, що відбуваються в Україні. З’являються нові та актуалізуються старі ярлики, котрими користаються там, де бракує вокабуляру, щоби говорити про справжні соціальні проблеми. Цю тенденцію підживлюють війна, відчуття небезпеки, економічна непевність. Там, де страшно, активізується ненависть до інакших. Література та інші види мистецтв тонко реагують на подібні процеси. Програма «Я — Інший в дзеркалі» пропонує поглянути на ці процеси крізь літературне скло. Найбільше мене цікавить тема того, як образ Іншого складається з власних проекцій. І ніби знову і знову ти дивишся в дзеркало.

До розмови я залучила нові книжки, які дозволяють з різних боків підійти до цікавих мені сюжетів. Це боротьба кримських татар за свої права, свободи та рідну землю. Це Схід як мінлива категорія, фантазм, який дуже цікаво функціонує в культурі, політиці, історії (скільки мов і країн – стільки й Сходів?). Це життя євреїв в Україні – крізь призму спільної правозахисної боротьби «українських буржуазних націоналістів» і «сіоністів». Це домашнє насильство, ніби відсутня, але присутня тема в сучасній українській літературі. Це правозахисна розмова, яку можна вести інструментами книжки — наприклад, про права дітей, наприклад, про права жінок. Скажімо, хто кому «перша стать»?

Учасників я запрошувала з думкою про те, які нові книжки виходять друком. Виявляється, що тема нерівності, боротьби та множинності «норм» цього року цікавить багатьох авторів і видавців. Тому в центрі уваги опинилися книжки «Мустафа. Незламний» Севгіль Мусаєвої та Аліма Алієва, «Ти відкриєш мої вуста» Ізабелли Хруслінської, «Майя та її мами» і «ПРОти НАСильства» Лариси Денисенко, «Гендер для всіх» Тамари Марценюк, перевидана «Друга стать» Симони де Бовуар, «Компас» Матіаса Енара, «Земля загублених або Маленькі страшні казки» Катерини Калитко. Навколо цих книжок я планую організувати дискусії та читання. Деякі з піднятих тем отримають продовження в програмі діалогів «Обмін речовин», але вже з іншими героями.

Також на Арсеналі я дуже хотіла би побачити виставу «Енеїда» харківського театру «Арабески». Дуже їх люблю, команда театру робить фантастичну роботу, і я вже давно не ходила на їхні вистави».

.

.

Настасія Євдокимова

Кураторка і координаторка поетичної та перформативної програм й сцен, а також спеціального проекту «Редакторський кабінет Еллана-Блакитного»

«Моє кураторське втручання у наповненні поетичної та перформативної сцен відбувалось на етапі комунікації з учасниками: з одними ми переформатовували склад учасників, щоб він був якнайрізноманітнішим, адже мета фестивалю – показати актуальний літературний (а у цьому випадку – поетичний) зріз, з іншими – допрацьовували ідею заходу, з третіми – просто уточнювали технічні моменти.

Також я курую свій дуже крихітний кураторський спеціальний проектик – «Редакторський кабінет Еллана-Блакитного». У зв’язку із болючою датою – 1937-2017 та потребою говорити про покоління Розстріляного Відродження Тетяна Терен запропонувала розробити модель кабінету літературного редактора тих часів і я цю ідею підхопила. Так, із підказками Харківського літературного музею нам вдалось зрозуміти – яким був редакторський кабінет 20-х років та хто з авторів приходив до Василя Еллана-Блакитного у газету «Вісті». Сюди долучилося найширше коло фахівців: і літературознавці, і музейний відділ Арсеналу, і багато інших. Тож ми намагатимемось не лише відтворити кабінет, але й інсценізувати реальні діалоги, що там відбувались за участі ключових митців періоду – Майка Йогансена, Остапа Вишні, Миколи Хвильового.

Для поетичної програми наша команда вигадала серію діалогів авторів різних літературних поколінь: наприклад, Василя Герасим’юка та Олега Короташа чи Сергія Жадана і Мирослава Лаюка. Унікальність цьогорічної поетичної програми – усі сольні та колективні читання на стільки різні, що ту чи іншу комбінацію поетів на сцені можна буде почути лише раз. У рамках перформативної програми буде не лише поезія і проза, поєднані з музикою, відео, візуальним та пластичним мистецтвами, але й театр. Фестиваль розширюється і кількість видів мистецтв, що представлені у рамках Книжкового Арсеналу, щороку зростає, тож на відвідувачів чекає популярний формат – театральні читання.

У рамках спеціального проекту – «Редакторського кабінету Еллана-Блакитного» нам важливо представити не так тексти, як контексти. Для цього ми залучимо мультимедійні засоби, щоб відвідувач будь-якої миті міг зануритись в атмосферу 20-х, зокрема і хроніку, яку для нас підготує Центр Олександра Довженка.

Видавці й читачі дуже активно використовують популярний хештег #підарсенал і пишуть про новинки сезону. Я ж свій шорт-лист останні 2 роки не складаю, бо книжки якось приходять до мене самі, але більшість, на жаль, все одно залишається непрочитаною. Серед важливих новинок на мою думку варто звернути увагу на: збірку оповідань Катерини Калитко «Земля загублених, або Маленькі страшні казки», довгоочікувану книжку про українські радянські мозаїки від «Основ», «Компас» гонкурівського лауреата Матіаса Енара у перекладі Ірини Славінської, із нетерпінням чекаю повний текст роману Олександра Ірванця «Харків-1938», зізнаюсь, що уже читала уривки й вони мене захопили.

Якщо говорити про події, то хотіла би потрапити на поетичні читання Бориса Херсонського, на всю кураторську програму Євгена Стасіневича, зокерема на лецію про американськую мрію й Томаса Пінчона. Також мене традиційно захоплює програма Ірини Славінської (ідея, концепція, учасники, збалансованість, все!) і я однозначно піду на дискусію «Перша стать» за участі топових дослідниць гендеру в Україні. Для племінників підшукаю «те» в дитячій програмі, для мами уже знайшла – вистава «Енеїда» від театру «Арабески». Ввечері суботи на поетичній сцені буде дуже крута подія із музикою від «ГИЧ оркестру» та візуальним супроводом від одного із ключових європейських коміксистів – Рейнхарда Кляйста, йдеться про «live sketching». Тобто якщо на «Україна має таланти» колись перемогла дівчина, яка малювала піском, то цього річна перемога Книжкового Арсеналу – подія за участі Кляйста».

Читайте також інтерв’ю із Райнхардом Кляйстом

.

.

Євгеній Стасіневич

Куратор спеціального літературнго лекторію «Читати/говорити: лекторій»

«Цьогоріч я займаюся Лекторієм – це вперше на Книжковому Арсеналі буде щось подібне. Звісно, і в минулі роки були лекції, але тепер це повноцінна програма, сподіваюся, збалансована і різноманітна, така, що має прийтися до душі широкій аудиторії, не втрачаючи на якості. Вже декілька років спостерігаємо бум освітніх майданчиків і платформ – то чому би подібному не бути й на Арсеналі? Подумали – і зробили. До того ж, це лекції саме про літературу, про книжки, які хвилюють і не відпускають. Так Лекторій і називається: «читати/говорити».

Будуть справжні професіонали, саме ті, хто на подібні теми і мають говорити, та головне – це ті спікери, яких просто страшенно цікаво слухати. Чи часто з нами це трапляється в такому концентрованому вигляді? Отож. До того ж, буде, скажімо, Катерина Калитко, Юрко Прохасько, Остап Сливинський, Максим Стріха (всі четверо, окрім усього іншого, ще й практикуючі висококласні перекладачі, які ідеально знають матеріал «зсередини») – чи часто у нас є нагода їх послухати, навіть у киян? А ще ж Леонід Ушкалов, Ярина Цимбал, Наталя Яковенко… Всуціль зірки і перший ряд. І найкращий тут формат – дати їм час поговорити, а самим прийти послухати. Повірте, кращого – і кращих — просто не існує.

Кількістю виданих книжок ринок приростає стрімко – і це добре. Але не менш важить і те, як саме це робиться. Тому чекаю на події за участі перекладацького цеху. З конкретних видань – мають бути «Євреї та слова» Амоса Оза, «Кім» Кіплінга, книжка-підсумок літературної резиденції в Бучачі, есеїстика Стемповського, нова проза вже згаданої Калитко – от на це чекаю дуже й дуже. В будь-якому разі, розчарованих не буде. Всі – на Арсенал, головна книжкова подія (точніше – сотні подій) року стартує за якийсь місяць».

.

.

Алла Загайкевич

Кураторка міжнародного проекту експериментальної  електронної музики та медіа-арту «EM-VISIA»

«Програма «ЕМ-visia на Книжковому Арсеналі» – проекти електроакустичної музики та медіа-арту, що базуються на принциповій «відкритості» музики до нових ідей, форм творчості, нового знання про людину та світ. Хотілося, щоб відвідувачі Арсеналу відчули багатомірність сучасного музичного простору, в тому числі й в прямому сенсі слова, адже всі проекти ЕМ-visia будуть проходити в залі з системою «спасіалізації» на 8 каналів звуку. За 5 днів Книжкового Арсеналу відвідувачі зможуть прослідкувати за машинною генерацією музичних партитур в реальному часі, поринути в вир «акусматичної» та «конкретної» музики від французького інституту GRM, послухати концерти електроакустичної музики польського дуету Elettrovoce за участю чудової співачки Агати Зубель.

Напевно, найрадикальніший проект EM-visia – «Life as music», це дослідницький проект київських медіа артистів V4W.ENKO та Ujif_notfound, в якому стохастичні алгоритми стають джерелом формування музичних партитур і відбувається своєрідна «трансформація» вільних процесів «життя» – в «музику». Для візуалізації партитур буде використано арт-об’єкт Cube київської формації BlckBox. Інтерпретує генеровані партитури — відомий київський ансамбль сучасної музики Sed Contra Ensemble.

Один з днів EM-visia буде виділений для більш детального знайомства публіки власне з арт-об’єктом Cube – для цього київські саунд-артисти влаштують відкритий перформанс  Вперше українська публіка буде мати змогу почути акусматичну музику французьких композиторів кола GRM не в спрощеному варіанті «стерео», а в форматі багатоканального звуку, передбаченому композиторами. З Франції для виконання багатоканальних творів приїздить французький композитор, асистент Люка Феррарі Джіно Фавотті. Публіку очікують також виступи австрійської композиторки та медіа-артистки Елізабет Шимани разом зі скрипалем Андрієм Павловим, молодого композитора електроакустичної музики Олексія Ретинського, саунд-артистів Edward Sol, Ujif_notfound та одного з найвідоміших колективів сучасної електроакустичної музики – польського дуета Elettrovoce. В програмі EM-visia таким чином є всі відомі форми електроакустичної музики та медіа-арту – концертні програми, медіа-інсталяції, перформанси…

Іноземні гості EM-visia – композитор з Франції Джіно Фавоттті, композиторка та медіа-артистка з Австрії Елізабет Шимана, дует з Польщі Elettrovoce за участі Агати Зубель (сопрано) Цезарія Духновського (комп’ютер, клавішні, фортепіано). Вважаю, що на багатоканальне виконання музики Франсуа Бейля, Бернара Пармеджіяні, Люка Феррарі у виконанні Джіно Фавоттті та концерт Elettrovoce, де вперше в Україні прозвучить відомий твір Алехандро Віняо «Chant d’Ailleurs» – обов’язково слід потрапити.

На Арсеналі завжди чекаю нових книг українських письменників. Цього разу буду видивлятися нові романи Сергія Жадана та Олександра Ірванця».

Читайте також: 9 книжок від композиторки Алли Загайкевич

.

.

Оксана Забужко

Кураторка програми «Розкажи мені про мене» (Література в світі глобального непорозуміння)

«Що може в цих умовах література? Чи здатна вона компенсувати всі наші комунікативні лакуни, давні й новонабуті, порозвішувати скрізь, де треба, чисто промиті дзеркала, повідчиняти навстіж вікна й помостити мости, щоб глобалізований світ зміг стати «планетою людей», а не функцій?..

До 4-денної розмови про це (в форматі інтерв’ю на сцені) запрошено чотирьох авторів, що представляють чотири дуже різні як за традицією, так і за мірою включеності в глобальний контекст літератури – польську, американську, німецьку й українську.

Ольга Токарчук – окраса й гордість сучасної польської літератури, одержуючи восени 2015 року національну «Ніке» за свій magnum opus «Книги Якова» – історичний роман про сабатіанську єресь Якова Франка, котра родом із земель Речі Посполитої, а точніше Поділля й Галичини, – завважила принагідно, що польському національному наративу давно бракує критичного погляду на те, як по-колонізаторському ставилась Польща до своїх меншин, зокрема євреїв і українців. У відповідь вибухла хейтерська інтернет-кампанія проти письменниці від польських «правих», а нинішня правляча партія (ПіС) оголосила її «полькою другого сорту».

Гайке Марія Йогенінґ – популярна авторка жанру, якого в Україні досі, за чверть віку відкритих можливостей подорожувати, все ще не склалося: книжок-путівників по чужих містах. Відкрити німецькій публіці Київ, що його Йогеннінґ вивчала з доскіпливістю професійної журналістки та з ентузіазмом захопленого дослідника, їй по-справжньому вдалося щойно тоді, коли місто потрапило в поле зору німецької туріндустрії перед Євро-2012. Відтоді її путівник по Києву перевидано вже втретє, і нова книжка письменниці (написана у співатворстві) – це вже спеціалізований «Київ архітектурний»: те, чому на українському книжковому ринку аналога й досі немає.

Смисл такого формату – в тому, що «свій» національний письменник, який належить до міжнародної «вищої літературної ліги», запрошує до себе в країну і «частує» місцеву публіку своїми закордонний колегами, які йому цікаві й з якими його (як правило) єднають професійні, творчі й людські зв’язки. Але це не просто «презентація конкретного автора», – а це саме Фестиваль: присвячений конкретній темі, і гості, відповідно, запрошуються не за принципом «кого я найбільше люблю», а «під концепцію». З боку письменника-господаря це насамперед «культпросвітницька» акція: я ділюся зі своїми українськими читачами тим, що складає невидиму їм частину моєї міжнародної кар’єри.

Єдиний у цій програмі для мене «кіт у мішку» – це українець Сингаївський. Я його не знаю, тільки книжку прочитала. Була вражена тим, що такий роман міг пройти в нас цілковито непоміченим – тобто він якраз «в тему» прийшовсь, і поговорити мені з ним буде про що».

Читайте також: Топ, без якого наша література доби незалежности немислима, від Забужко

.

.

Павло Гудімов

Куратор програми «Українська візуальна книга»

«Наша команда спільно з Діаною Клочко зосереджена зараз на діяльності майданчика УВК – Української візуальної книги. Тобто, сферою інтересу є демонстрація спільноті зразків книг, де візуальний ряд займає таке ж важливе місце, як і текст. Оскільки цьогорічна тема Книжкового Арсеналу – гумор, то ми підбирали такі видання, де комічність, сатира й іронія складають основу мистецьких форм. Серед українських прикладів буде найбільш яскраво представлена робота Анатолія Базилевича над ілюструванням «Енеїди» Котляревського – безперечно, наймасштабніший зразок нашого гумору.

Також, ми прагнемо до репрезентації міжнародного контексту. Тому український глядач зможе побачити політичні карикатури французького графіка Оноре Дом’є (ХІХ ст.) та німецького книжкового ілюстратора Вернера Клемке (ХХ ст.). Образи суспільства, які з’являються в їхніх іронічних зображеннях, не втрачають актуальності й сьогодні – адже людські стосунки, фактично, розвиваються у тому ж руслі, що й декілька століть тому.

Ми представимо загалу дві книги про створення ілюстрованих книг – «Енеїда Базилевича» та «Як у Тіні». Перша перегукується з основною темою Книжкового Арсеналу, тоді як друга, авторства Поліни Ліміної, розповідає про роботу іншого художника, Георгія Якутовича, над ілюструванням книги Коцюбинського «Тіні забутих предків». Варто зауважити, що цього року книзі «Тіні забутих предків» виконується 50 років – вперше вона була видана в 1967 році. Ми намагалися продемонструвати, наскільки сучасними та актуальними можуть бути практики цих українських графіків. Також ми готуємо фотокнигу творчості харківського фотографа Романа Пятковки «Квартира 20» та видання Тетяни Філевської зі спогадами мистецтвознавця Дмитра Горбачова «Случаи».

Насправді, ці дві виставки є навіть протилежними за змістом. Якщо «Енеїда Базилевича» говорить про нестримний народний сміх, що виражений у бурлескних формах, то «Один кілометр Перцю» є проектом про сміх цензурований і часто незрозумілий. Звісно, для такої складної виставки ми шукаємо якомога простішу форму подачі. Те, що їх поєднує – це належність до одного періоду. З нашою командою ми вже тривалий час акцентуємо на 1960-х роках, як особливій епосі в історії українського мистецтва. Спроба реактуалізації також буде здійснена у повному обсязі – виставка «Енеїда…» у рамках «Книжкового Арсеналу» має стати підґрунтям для подальшого масштабного проекту «Енеїда. Героїка та еротика» в НХМУ, які вже зараз є нашими партнерами.

Історичний досвід ми можемо сприймати виключно крізь призму сучасності. Оминати наше сьогодення було б щонайменше не щиро, тому ми також звернулися до надзвичайно іронічного художника наших днів – Андрія Сагайдаковського. Він влучно та відверто фіксує актуальні суперечності, однак пафосу в його роботах ви не знайдете – радше влучну посмішку. Варто зазначити, що не тільки ми були ініціаторами виставки Сагайдаковського: Арсенал з самого початку виявив зацікавлення в його творчості.

За допомоги Французького інституту нам вдалося влаштувати лекцію про карикатуру, яку проведе французький історик Лоран Біль. Ця подія доповнить наш огляд французької карикатури Дом’є, і розширить розуміння українського глядача щодо цього феномену.

Особисто я чекаю на ивхід альбому видавництва «Основи» під назвою «Decommunized: Ukrainian Soviet Mosaics» – обов’язково її придбаю на Арсеналі. Кожного року я також відвідую події видавництва «Родовід» і цікавлюся їхніми новинками. Але, насправді, Книжковий Арсенал є чудовим майданчиком саме для пошуку чогось незвичного, ще тобі невідомого – тому я намагаюся не створювати собі канон «must visit», а бути відкритим до усього нового».

.

.

Діана Клочко

Кураторка програми «Українська візуальна книга»

«Енеїда» є одним із тих творів, тлумачення яких (чи то у вигляді перекладу, чи травестії) є ознакою певної зрілості культури. Образно кажучи: чим більше у національній культурі «Енеїд» – тим вона цікавіше. У цьому сенсі українська «Енеїдіана» – тема і велетенська, і, чомусь, майже невивчена. Навіть доладного порівняння героїчної поеми Вергілія з бурлескною поемою Котляревського немає, що вже казати про вивчення чільного твору полтавського класика у контексті усіх наявних європейських травестій.

Здебільшого повторюють думку Миколи Зерова і Михайла Гаспарова, що якщо «малоросійський» варіант (Котляревського) написаний у тій же ритмічній організації вірша, що й «великоросійський» (Осипова), то є тут лише особливість у гостроті побутових реалій й іронічності ставлення до колоритних героїв. Ще більше проблем у візуальної частини нашої «Енеїди» – найперше згадують або геніальну композицію Григорія Нарбута, або чільне зображення книги, оформленої Анатолієм Базилевичем. І все. Ніби у «козака Енея» не було власної іконографії, ніби з 1937 року, коли «Енеїду» Котляревського ввели до шкільної програми в УРСР і книга ця почала виходити чималими накладами, художники не надавали цим подвійно міфологічним образам певної форми й етнографічного змісту. Таку неуважність можна пояснити хіба тим, що поки що українці ще не й бралися до вироблення притомної концепції ставлення до власного, хоча й стигматизованого загальниками «радянщини й тоталітаризму», культурного спадку XX століття.
Проект «Енеїда Базилевича», що його буде розгорнуто в одній із зал «Книжкового Арсеналу 2017», – це перша частина великого проекту, який реалізує майданчик Українська візуальна книга у співпраці з національним художнім музеєм України. Вона присвячена одній, уже майже легендарній, книзі, що вийшла в Києві 1968 року, чиї образи перекодували ставлення до Енеїди, і з «малоросійської» або «вергілієвої», стала сприйматись цілком в українському, і не лише етнографічному, дусі.

Як вдалось це зробити одному художнику? З якими стилями він працював, щоб створити власний? Наскільки присутні у культурному багажі книжника-шістдисятника античні, класицистичні, авангардистські ремінісценції? Що у його чоловічих образах є «радянським», а що вже виходить за межі умовного героїчного патріотизму, повернутого на уславлення «подвигу у великій війні»?

Експозиція Павла Гудімова буде побудована із творів, що є власністю родини Базилевичів і НХМУ, доповнюючи приватний архів і виставкові інтерпретації книжкових ілюстрацій. Проект є дослідницьким і великою мірою провокативним стосовно образу перш за все козака, який завдяки цьому виданню став ледь не нормативним аж до нашого часу.

Частиною проекту є і вихід книги з однойменною назвою, яку підготувало видавництво «Артбук». Вона висвітлює різні аспекти дев’ятилітньої історії створення художником книги, і є спробою дослідити візуальні образи першого українського «графічного роману». Вперше я спробувала інтерпретувати окремі образи, створені художником – мене зацікавили боги, вороги, двобої, битви, еротичних мотиви та численні ню, які були чи не найбільше піддані цензурі у наступних виданнях «Енеїди» з ілюстраціями Базилевича вже у 70-х роках XX століття. Художник, перекодовуючи малоросійське в українське, спробував поєднати з героїкою і певного типу еротику, сексуалізувати окремі мотиви, чого не було й у тексті Котляревського, однак перетворилось у контексті ілюстрування стандартом сприйняття «українськості» як такої».

Як повідомлялось, 2016 року VI Книжковий Арсенал відвідало 93 тисячі людей – кількість, що встановила новий фестивальний рекорд, а в межах фестивалю пройшло 13 виставок книжкових ілюстрацій, живопису, графіки, плакатів і 23 спеціальні проекти.

2016 року ажіотаж видавців поставив під питання розширення торгової, активність літературної та загалом культурної спільноти у контексті проведення заходів – створив потужний фестивальний потенціал.

Нагадаємо, 2015 року на Книжковий Арсенал приїздила лауреатка Нобелівської премії Світлана Алєксієвич. Цього ж року вперше були помітні величезні черги на вхід, а видавці намагалися застосувати антикризові стратегії.

Тим часом 2014 року організатори та видавці мали лише 2 місяці на підготовку, фінансові труднощі, напружене політичне та, відповідно, інформаційне тло. Попри досвід Євромайдану, окупацію українських територій, на цьому тлі проведення культурної події набувало зовсім інших смислів, але разом із тим програма й візуальна складові були насичені.

2013 року Книжковий Арсенал тривав 9 днів, а фестиваль відвідало лише 35 тис. людей, що у рамках столиці небагато.