Перед подією директор Лейпцизької книжкового ярмарку Олівер Цілле прогнозував 200 тисяч відвідувачів, в результаті його очікування навіть себе перевершили: 285 тисяч людей відвідало за 4 дні сам книжковий ярмарок, 23 Лейпцизьку антикварну виставку та 4-ий Manga-Comic-Con.

Лейпцизький книжковий ярмарок – це яскрава суміш з національних стендів, загублених серед стендів еталонних німецьких видавництв, відомих авторів, до яких місяцями через їх зайнятість не можна достукатись, але яких випадково можна побачити десь на стільці, приставленому до стенду в очікуванні своєї автограф-сесії та готовими спонтанно з тобою спілкуватись про можливі проекти, набігів галасливих дитячих класів та стриманих пересувань між подіями різноманітних іноземних делегацій, співіснування в одному просторі експертних форумів про іноваційні технології та літературне блоґерство та витягнутих з музеїв друкарських станків.

Формат виставки, в якому Лейпцизький книжковий ярмарок існує останні 20 років, дозволив йому зайняти свою нішу в літературному ландшафті Німеччини, не намагаючись вибороти у Франкурфурту першість за кількістю відвідувачів, та стати найбільшим літературним фестивалем в Європі. Два ярмарки поділили між собою літературні сегменти, розставивши різні акценти на цільових групах та формах подій. Наразі у полі інтересів Лейпцигу: німецькомовна література, молоді автори та незалежні видавництва.

Але й однією з особливостей Лейпцигу є дуже активна змістовна популяризація читання і розвиток компетенцій у дітей та підлітків, а також робота із  вчителями, які, власне, в першу чергу, їх і формують. Для цього у програму входить Великий вчительський день, окремо – День вчителів музики та симпозіум для педагогів з ранньої освіти. Для того, щоб батькам було легше зорієнтуватись у дитячій та підлітковій літературі, якій призначено цілий зал, німецький фонд сприяння читанню «Читати» («Lesen») роблять програму «Читацький компас».

Окремими пунктом йде політична програма для школярів. Зі слів вже згаданого директора Лейпцизького книжкового ярмарку, питання, наскільки діти мають бути позитивно політизовані, було для команди одним з найбільш дискутованим, оскільки Саксонія, як й переважна більшість східно-німецьких земель, мала травматичний досвід надзвичайної політизації дітей у школах, після цього політика була зовсім елімінована зі шкільної освіти. Лейпциг виводить на сцену, в першу чергу авторів, а не видавництва, що також суттєво відрізняє виставку від інших.

Традиційно багато видавництв привозить своїх авторів на події. Але тенденція йде й до того, що певна кількість авторів приїжджає зі своїм стендом та самостійно просуває свій книжковий продукт на ринку. Цього року таких стендів було вже майже 200. Переважно це жанрові письменники: автори детективів, фентезі, історичних романів. До речі, для фанатів фентезі на виставці є цілий так званий «тематичний форум».

І, власне, куратори форуму закликають не нехтувати цим жанром, особливо у роботі з підлітками, бо власне, саме фентезі дуже часто стає містком для переходу від читання юнацької літератури до «серйозної» белетристики та формує набуття звички читати. Оскільки навколо самої книжкової виставки є несчисленна кількість фахових програм, то для авторського пулу є свій майданчик, де обговорюються робочі питання, діляться робочими інструментами та шляхам, як потрапити до потрібної інформації чи потрібного видавництва.

Маленькі інді-видавництва збираються на форумі «Незалежних», який підтримує фонд Курта Вольфа та сприяє незалежній видавничій діяльності. Якщо є бажання знайти літературу, якої немає на полицях книжкових мереж, треба обов’язково йти туди.

Окремим форумом Neuland 2.0 збираються інноваційні підприємці, щоб говорити, як я просувати, читати, створювати літературу. Одночасно відбувається й блоґер-конференція. Так само, як паралельно в місті у той самий час проходить й альтернативна книжкова виставка, де збираються андеґраундні видавництва. І, це, власне, є особливістю Лейпцигу: якщо ти не ошаленієш від програми, розміром у 300 сторінок каталогу з заходами та перебіжок між залами ярмарку, є всі шанси потрапити на локації, які знаходяться поза виставкою.

«Лейпциг читає» – це фестиваль у місті та величезна кількість майданчиків від великих книгарень, фестивалей коміксів, студентських клубів до перукарень та молочних барів, де усюди проходять читання.

І тут, власне, ти для себе відкриваєш авторів. Моїм особистим, наприклад, була Нора Гомрінген та виходець із України Дмитрій Капітельман, яких, я сподіваюсь, колись зможуть почути й у Києві. «Український слід» знайшовся й на хайлайт-події всієї виставки, у нагородженні книжковим призом Лейпцизької книжкового ярмарку, який отримала німецька письменниця Наташа Водін за автобіографічну історію своєї матері, яка народилася в Україні та опинилася на примусових роботах у Німеччині в повоєні роки. У категорії «Переклад» приз отримала Ефв Люді Конґ, а «Фахова книга/ Есеїстика» Барбара Столлберг –Рілінґер.

Щодо політичних контекстів, тут поле інтересів Лейпцигу також можна чітко прослідкувати. Акцент робиться на країнах Східної Європи, які, як говорять організатори, цікаві не тільки своїми літературними контекстами, але й з політичної точки зори. І дуже помітно, що Лейпциг стає від року до року все більш політизованим.

Цього року країна-гість виставки – Литва, яка під гаслом «Продовження буде..» приїхала з більш, ніж 100 своїми культурними діячами та 60 літературними подіями. І тут інтерес до цієї держави також артикулюється командою організаторів досить однозначно: країна, але яка наразі також має багато проблем через своє сусідство з Росією. Окремою політичною програмою йде ряд дискусій «Європа 21» про майбутнє Європи, націоналізм в Німеччині та зрілість демократичного суспільства.

Абсолютним з «must visit» у Лейпцигу став зал, присвячений книжковому дизайну. Цього року в фокусі арт-простору – фотовиставка одного з всесвітньо відомих німецьких видавців Ґерхарда Штайдля. Але для мене найбільшим очікуванням не тільки від цього залу, але й, певно, від всієї виставки став стенд фонду «Мистецтво книги», який вже з 1965 року проводить конкурс «Найкрасивіші книги зі всього світу».

І, власне, перший раз за всю історію цього конкурсу на стенді фонду були представлені видання з України, переможці конкурсу на найкращий книжковий дизайн, який минулого року проводив Goethe-Institut в Україні, Книжковий Арсенал за підтримки « Читомо », Франкфуртського книжкового ярмарку та фонду «Buchkunst».

Мені особисто було дуже шкода, що на Лейпцизькому книжковому стенді не було національного стенду України, хоча попит на заходи з українськими авторами, яких запросив сам ярмарок, був відчутним. І, власне, єдиною точкою збору усіх зацікавлених українською літературою був стенд фестивалю «Meridian Chernowitz», який приїхав на виставку за власною ініціативою.

Дуже складно очікувати, що національна література, не маючи презентаційної програми на найбільшому читацькому фесті Європи, зможе закріпитись на літературній мапі.

Марія Шубчик

Світлини авторки