Книжки із розкішними барвистими ілюстраціями супроводжують мене з дитинства. Не віддаю їх нікому. Буває, натраплю вдома на якусь книжку, яку читала ще малою, і виникає так багато спогадів, пов’язаних і з книжкою, і з текстами, і з власним фантазуванням, і з мандрівками центром Львова, який тоді був мені більше казковим, аніж реальним містом… адже я тут народилась і перших 13 років свого життя прожила у центрі.

Книжки із розкішними барвистими ілюстраціями супроводжують мене з дитинства. Не віддаю їх нікому. Буває, натраплю вдома на якусь книжку, яку читала ще малою, і виникає так багато спогадів, пов’язаних і з книжкою, і з текстами, і з власним фантазуванням, і з мандрівками центром Львова, який тоді був мені більше казковим, аніж реальним містом… адже я тут народилась і перших 13 років свого життя прожила у центрі.

Хтозна – можливо, саме завдяки цим книжкам я і сама тепер пишу та неприховано захоплююсь чудовими ілюстраціями. А хто їх створив? Соромно – донедавна не змогла б назвати і п’яти сучасних українських ілюстраторів. А їх же так багато, талановитих, працьовитих і неповторних. Про них не так часто пишуть і ще більше не говорять. А вони ж працюють, живуть і творять поруч із нами.

І от – аби хоч якось дослідити цю тему, я вирушила на їхні пошуки – пішки і возом, інтернетом і стежками, які протоптали друзі. Тих, кого знайшла особисто, розпитала про життя і творчість, із багатьма заприятелювала, а про інших знайшла інформацію у світовій павутині.

Знаю, що десь зовсім поруч є інші талановиті ілюстратори, але поки що я з ними не знайома. Та прийде час, і вони також стануть моїми приятелями. Якщо не реальними, то бодай віртуальними. І я вам про них розкажу.

Оксана Кришталева, керівник літературно-журналістської студії «На горищі».

Марина Михайлошина. Народилась у Києві 1982 року. Живе і працює у столиці. Закінчила ДХСШ ім. Т. Г.Шевченка, факультет живопису, займалася скульптурою і керамікою (факультет декоративно-ужиткового мистецтва). З 2001 р. навчалась на видавничо-поліграфічному факультеті НТУУ «Київський політехнічний інститут», спеціальність «Графіка». З 2010 року працює як «вільний художник», займається оформленням книг. Співпрацювала з «Видавництвом Старого Лева», видавництво «Свічадо». Роботи художниці зберігаються у приватних колекціях України, Росії, Грузії, Ірландії, США, Австралії.

– Якими були Ваші перші ілюстрації? Хто їх замовив? Як їх сприйняли?

– Найперші ілюстрації важко зараз пригадати, бо народилась, мабуть, вже з пензлем. А перша видана книга – це «Країна Ніландія» О. Мацьків, вона вийшла у видавництво «Свічадо» в 2010 р. Спеціально відгуки не моніторила, а те що писали особисто мені, було дуже позитивним і надихаючим. Відразу захотілося намалювати ще одну книжечку. І ще :). Бо коли батько або матуся захоплено розказує, як їх дитинка сама обрала собі почитати на ніч саме цю книжечку бо їй сподобались малюнки… Це дорогого варте. До того я взагалі ніколи всерйоз не мислила про себе як про книжкового графіка, скоріше це був просто спосіб згадати, як тримати в руках олівець (після інституту років щось може з 6 не малювала, тож книга – це було свого роду випробування: як, чи зможу я заново малювати навчитись?)

– Які ілюстрації у Вас переважають – до дитячих чи дорослих текстів і чому? Які тексти цікавіше і приємніше ілюструвати чи це не має значення?

– Малюю виключно до дитячих творів. Дорослого взагалі не доводилось ілюструвати. Навіть Кобзар, який вийшов у «Видавництві Старого Лева», і той був «Дитячий Кобзар».

По-перше, дорослого мені ніколи навіть не пропонували… а ще,  і це головне мабуть, просто я люблю пустувати і гратися. Мені подобається уявити себе дівчинкою, яка завжди каже «ні», і вляпатись перед самісіньким Різдвом в пригоду… або завести собі маленьку мишку, вбрати її в нарядне платтячко і пригостити чаєм в крихітній порцеляновій чашечці… або побудувати з листя хатинку для їжачка і подарувати йому справжнісінький мольберт, як у справжнього художника, але маленький, спеціального їжачкового розміру.

– Які тексти Ви б відмовились ілюструвати і з яких причин?

– Іноді від деяких текстів відмовляюсь. Навіть так  скажу – 50/50 виходить. Я ніколи не берусь малювати те, що особисто мене не чіпляє, не захоплює, історія, в яку мені не хочеться зануритись з головою. Для мене малювання – це завжди пригода, ілюстрування – це особисте переживання прочитаного, це запрошення пережити цю історію разом зі мною. А якщо мені самій нецікаво малювати – як комусь буде цікаво розглядати ці ілюстрації? Мені здається, такі речі відчуваються дуже добре…

– Про оригінали і копії – чи повинні оригінали ілюстрацій залишатись у художника, навіть якщо вони виконані для конкретного замовника і конкретних текстів? І чому?

– Це індивідуально все. Художник завжди укладає угоду із видавництвом, і там все обумовлюється – за що саме платить видавництво. Чи буде це покупка оригінальних творів чи це тільки право на їх використання… нюансів безліч. Я не проти продавати свої роботи, але видавництву насправді оригінали не так вже і потрібні (бо, звісно, що покупка самої роботи коштує дорожче, ніж право на використання її зображення). Проте, всі мої роботи завжди можна купити, це не є проблема.

– Чи легко (чи цікаво, почесно, корисно і приємно) бути успішним ілюстратором в Україні? Як саме?

– Бути успішним – це круто, незалежно від професії і від країни :). А відповім так:

В цій країні дійсно дофіга мега-талановитих ілюстраторів. Якось один російський видавець з приводу такої концентрації написав мені «мабуть, у вас там щось з повітрям»:).