Re: цензії

Книжки із розкішними барвистими ілюстраціями супроводжують мене з дитинства. Не віддаю їх нікому. Буває, натраплю вдома на якусь книжку, яку читала ще малою, і виникає так багато спогадів, пов’язаних і з книжкою, і з текстами, і з власним фантазуванням, і з мандрівками центром Львова, який тоді був мені більше казковим, аніж реальним містом… адже я тут народилась і перших 13 років свого життя прожила у центрі.

Хтозна – можливо, саме завдяки цим книжкам я і сама тепер пишу та неприховано захоплююсь чудовими ілюстраціями. А хто їх створив? Соромно – донедавна не змогла б назвати і п’яти сучасних українських ілюстраторів. А їх же так багато, талановитих, працьовитих і неповторних. Про них не так часто пишуть і ще більше не говорять. А вони ж працюють, живуть і творять поруч із нами.

І от – аби хоч якось дослідити цю тему, я вирушила на їхні пошуки – пішки і возом, інтернетом і стежками, які протоптали друзі. Тих, кого знайшла особисто, розпитала про життя і творчість, із багатьма заприятелювала, а про інших знайшла інформацію у світовій павутині.

Знаю, що десь зовсім поруч є інші талановиті ілюстратори, але поки що я з ними не знайома. Та прийде час, і вони також стануть моїми приятелями. Якщо не реальними, то бодай віртуальними. І я вам про них розкажу.

Оксана Кришталева, керівник літературно-журналістської студії «На горищі».

Вікторія Ковальчук — художник-графік, ілюстратор, дизайнер, літератор. Народилась 1954 року в Ковелі. Живе і працює у Львові. Любов до малювання у Вікторії Ковальчук проявилася із раннього віку, вона з дитинства відвідувала різні художні гуртки, у 12 років вступила до вечірньої художньої школи. У 1961-1971 рр. навчалась у престижній, з математичним ухилом 52-й середній школі м. Львова. Паралельно з образотворчим мистецтвом захоплюваласят літературою. Була активним членом літературного гуртка при Обласному Палаці піонерів. За розповідь «Миролька» стала переможницею обласного літературного дитячого конкурсу (1968 р.).

– Якими були Ваші перші ілюстрації? Хто їх замовив? Як їх сприйняли?

– Скільки себе пам’ятаю – мріяла «займатися» книгами для дітей. Це бажання, як тепер розумію, йшло з самого серця і тому… повинно було справдитися. Замовлення на оформлення дитячої книги отримала з молдавського видавництва «Література артістике» у 1978 році, зразу ж після закінчення вишу. Це була чудова казка кубинського письменника Мануеля Кофініо Лопеса «Старенький з парасольками», зрозуміло, молдавською мовою. Книжка повинна була друкуватися у два кольори, а у казці йшлося про райдугу! Книжечка зберігається у мене до цього часу – вона мені дорога, бо перша. Пам’ятаю, що відгук на цю книжечку був надрукований у російськомовній версії журналу «Куба», я, відверто кажучи, була щасливою. Марнославство, одна з типових рис митців, з нею тяжко боротися, але необхідно.

– Які ілюстрації у Вас переважають – до дитячих чи дорослих текстів і чому? Які тексти цікавіше і приємніше ілюструвати чи це не має значення?

– Колись вела бібліографію виданих книжок, потім закинула це заняття. За оформленням різноманітних книжок по кількості переважає ілюстрування дитячих, але-але-але… Живу дитячими текстами, віршами, оповідками. Мені пощастило оформляти УКРАЇНСЬКУ ПОЕЗІЮ ДЛЯ ДІТЕЙ: Богдан-Ігор Антонич, Ігор Калинець, Ліна Костенко, Дмитро Павличко, Анатолій Камінчук, Петро Бондарчук, Богдана Бойко, Наталя Забіла та інших. Радію, що вперше в Україні проілюструвала символічними ілюстраціями колядки та щедрівки «Нова радість стала» за редакцією Івана Малковича у моєму улюбленому видавництві «Веселка» ( це був для мене дивовижний час – навернулася до християнства, увірувала у Христа).

– Які тексти Ви б відмовились ілюструвати і з яких причин?

– Дуже є багато текстів, які б ніколи б не взялася оформляти. Там, де спотворений духовний світ людини і пропагується насильство і безлад.

– Чи повинні оригінали ілюстрацій залишатись у художника, навіть якщо вони виконані для конкретного замовника і конкретних текстів? І чому?

– Коли отримую замовлення від видавництва, то завжди прохаю видавців обумовити в угоді пункт повернення оригіналів після друку книжки. Майже завжди видавці погоджуються, хоча розмір гонорару від цього зменшується. Але маю тоді можливість брати участь у різноманітних виставках, надаю нового звучання своїм «картинкам»! Для мене це важливо.

– Чи легко (цікаво, почесно, корисно і приємно) бути успішним ілюстратором в Україні? Як саме?

– Не буду кривити душею – дуже тепло на душі стає, коли батьки і діти дякують за добрі ілюстрації, приємно отримувати дипломи за книги. Визнання додає впевненості у справі, що робиш, надихає на подальший розвиток. Але моє творче гасло залишається незмінним: «Всім вистачить місця під сонцем, головне, щоб тінь від нас не була занадто темною і довгою…».