Книжки із розкішними барвистими ілюстраціями супроводжують мене з дитинства. Не віддаю їх нікому. Буває, натраплю вдома на якусь книжку, яку читала ще малою, і виникає так багато спогадів, пов’язаних і з книжкою, і з текстами, і з власним фантазуванням, і з мандрівками центром Львова, який тоді був мені більше казковим, аніж реальним містом… адже я тут народилась і перших 13 років свого життя прожила у центрі.

Книжки із розкішними барвистими ілюстраціями супроводжують мене з дитинства. Не віддаю їх нікому. Буває, натраплю вдома на якусь книжку, яку читала ще малою, і виникає так багато спогадів, пов’язаних і з книжкою, і з текстами, і з власним фантазуванням, і з мандрівками центром Львова, який тоді був мені більше казковим, аніж реальним містом… адже я тут народилась і перших 13 років свого життя прожила у центрі.

Хтозна – можливо, саме завдяки цим книжкам я і сама тепер пишу та неприховано захоплююсь чудовими ілюстраціями. А хто їх створив? Соромно – донедавна не змогла б назвати і п’яти сучасних українських ілюстраторів. А їх же так багато, талановитих, працьовитих і неповторних. Про них не так часто пишуть і ще більше не говорять. А вони ж працюють, живуть і творять поруч із нами.

І от – аби хоч якось дослідити цю тему, я вирушила на їхні пошуки – пішки і возом, інтернетом і стежками, які протоптали друзі. Тих, кого знайшла особисто, розпитала про життя і творчість, із багатьма заприятелювала, а про інших знайшла інформацію у світовій павутині.

Знаю, що десь зовсім поруч є інші талановиті ілюстратори, але поки що я з ними не знайома. Та прийде час, і вони також стануть моїми приятелями. Якщо не реальними, то бодай віртуальними. І я вам про них розкажу.

Оксана Кришталева, керівник літературно-журналістської студії «На горищі».

Картини Наталії Дерев’янко повертають нас у дитинство, дарують радість і гарний настрій. На її зворушливі персонажі неможливо не звернути уваги ... біляві дівчатка, янголята, маленькі звірята, кличуть нас у казку, і хочеться піддатися цьому настрою, довіритися і слідувати поклику душі. Наталія – творець дитячих снів, які несуть доброту і душевний спокій.

Співпрацює з видавництвом «Майстер-клас». Викладає дизайн у Класичному приватному університеті міста Запоріжжя.

– Якими були Ваші перші ілюстрації? Хто їх замовив? Як їх сприйняли?

– Я завжди малювала, і картини випадково чи не випадково ставали ілюстраціями. Але першою моєю справжньою ілюстрацією став велетень Пузко. Його замовила українська поетеса Леся Пінчук для однойменної збірки. Пузко – мій улюбленець. Я досі згадую, який він кумедний, як мені не хотілося з ним розставатися. Шкода, що збірка ще не вийшла в світ.

– Які ілюстрації у Вас переважають – до дитячих чи дорослих текстів і чому? Які тексти цікавіше і приємніше ілюструвати чи це не має значення?

– Я люблю казки, і в мене майже всі ілюстрації до дитячих книжок. Є одна збірка поезій для дорослих, виконана в графіці, але це скоріше як виняток. Мені напевне бракує казок в буденному житті, тому я люблю малювати рожеве небо, гарних принцес, чудернацьких тварин, а в цьому дитяча тематика і безпосередність сприйняття мені тільки допомагає.

– Які тексти Ви б відмовились ілюструвати і з яких причин?

– Я рада кожному новому проекту і відмовлялась тільки через брак часу.

– Про оригінали і копії – чи повинні оригінали ілюстрацій залишатись у художника, навіть якщо вони виконані для конкретного замовника і конкретних текстів? І чому?

– В кожному конкретному випадку ми обумовлюємо, кому належать оригінали ілюстрацій. Адже ілюстрації не просто ілюструють певний текст, а виступають повноцінним твором на полотні. А якщо додати, що кожний текст я пропускаю через себе, в результаті чого з’являються речі, характерні для моєї творчості, тому я з радістю експоную ці роботи на виставках.

– Чи легко (цікаво, почесно, корисно і приємно) бути успішним ілюстратором в Україні? Як саме?

– Мені здається, що ілюстратор – це професія, як вчитель, лікар, музикант – відповідальна, а це в нашій країні «і цікаво, і почесно, і корисно і приємно» в лапках. Але однозначно малювати книжки це приємно, тому що потім моя донька на полицях книжкового магазину впізнає мамину книгу і голосно кричить: «Це моя мама малювала!» - а це ну дуже приємно.