Ідея цього експерименту належить керівниці секції Київської МАН, громадській діячці, науковиці Вероніці  Чекалюк, яка багато років займається популяризацією української літератури та створенням можливостей для ознайомлння читачів із українською книгою за межами України.

Вероніка Чекалюк також організовує щомісячний волонтерський  літературний клуб, який функціонує з 2007 року. Учасники клубу регулярно збираються для обговорення книжок українських авторів, а також українських перекладів творів іноземних письменників. Це простір для розмов про літературу, культуру, людей і ті зв’язки, які виникають між читачами завдяки книзі.

Саме в межах цієї ідеї виник новий експеримент із буккросингом. 1 травня ми одночасно розмістили по три українські книжки у чотирьох містах різних країн: у Ризі (Латвія),  Відні (Австрія),  Каунас (Литва), Нью-Йорку (США) та  Кракові (Польща).

На кожній книжці була спеціальна наклейка із проханням до людини, яка її знайде та прочитає, надіслати свій відгук на електронну адресу. Нам було цікаво не просто перевірити, чи знайдуть книжки своїх читачів, а й зрозуміти, хто ці люди, якою мовою вони читають, що для них означає українська книга далеко від України і чи захочуть вони вступити з нами у своєрідний діалог через прочитаний текст.

Минуло три місяці, і ми почали отримувати відгуки від людей, які забрали книжки із буккросингу та прочитали.

Результат виявився особливо цікавим. У містах, де ми розміщували книжки, поруч із локальними мовами дуже важливе місце посідає англійська. Проте ми побачили, що українська мова також залишається живою і затребуваною. Люди дякували за можливість знайти українську книжку, прочитати її саме українською мовою і зробити це безкоштовно.

Для нас це стало важливим сигналом. Українська книга може знаходити свого читача далеко за межами України навіть без великої рекламної кампанії. Вона може просто опинитися на полиці, чекати на свого читача — і одного дня потрапити до рук людини, якій саме ця історія була потрібна.

Особливо цінним стало те, що читачі самі вирішили написати нам. Ми не знали наперед, хто візьме книгу, де живе ця людина, якою мовою вона спілкується щодня і що саме приверне її увагу. Але після прочитання кожен міг зробити наступний крок — поділитися своїми враженнями.

Так звичайний буккросинг перетворився на своєрідний міжнародний літературний експеримент і водночас на живий канал комунікації між українською книгою та читачами в різних країнах.

Для Вероніки Чекалюк це також продовження роботи, яку її літературний клуб веде вже багато років: створювати простір, у якому українська книга не обмежується географією, а подорожує, знаходить нових читачів і стає приводом для спілкування.

З 1 вересня ми готуємо нові книжкові експерименти. Плануємо розширити  локацію та формати поширення української книги. Нам цікаво,  хто і де стане її наступним читачем. Адже іноді для того, щоб українська історія перетнула кордон, не потрібна велика кампанія. Потрібна одна книжка, одна полиця і людина, яка її відкриє.

Світлини надані В. Чекалюк (власний архів)