Уперше вони представили його минулого року на поетичній сцені Книжкового Арсеналу. Цьогоріч на Арсеналі відбудуться дві події від проекту, серед яких віртуальне знайомство з поетом із Нігерії Акеемом Ласісі. Напередодні цих заходів перекладачка проекту Ганна Яновська розповіла про уявну і дійсну Африку і поділилася, як краще пізнавати цей континент.

Наша Африка і справжня Африка

Мапа нашої Африки казкова і далека від точності й докладності. Цей край для нас починається із тварин у дитячих книжках – слонів, бегемотів, носорогів, крокодилів. Ще там завжди літо, ростуть банани, живуть веселі й безтурботні чорні люди, яких раніше можна було називати неграми, а тепер ні.

Про те, як вони там живуть, інколи пишуть у журналах. Безумовно, поряд із цією Африкою розташований добре відомий пірамідами і курортами Єгипет і ще кілька мусульманських країн, які з таким самим успіхом могли б лежати на Аравійському півострові.

Середньовічні європейці бачили Африку не чіткіше. Вона для них була населена єдинорогами, водяними кіньми, іншими страховищами, а що й люди там були «не наші», то вона стала однією з перших інших планет світової літератури — крім, хіба що, Місяця, куди літали Сірано де Бержерак, барон Мюнгаузен та інші лицарі фантазії. Співвіднесеність такого образу з реальністю дуже гарно показав сучасний письменник Хуан Еслава Ґалан у романі «В пошуках єдинорога», де герой, який вирушив з експедицією по єдинорожий ріг для короля, врешті, ледве не гине внаслідок переконаності: те, що йому вдома розповіли про ту неймовірну дійсність, що його оточує — чиста й безсумнівна правда.

Ганна Яновська

Африка — це не великий край, це багато великих країв, тільки от ніхто не показав нам, з якого боку розташована головна брама до нього. Мандрівники, давні й нові, відчиняли й відчиняють двері й дверцята з різних боків. І те, що відкривається їхнім очам — велика, шалених кольорів поверхня. Леви в Серенгеті, війни, хвороби, чаклунство на футбольному полі, зачіски шалених форм — незрозуміла, яскрава, калейдоскопічна екзотика.

А проте йти туди, де живуть люди, треба давно відомим чином — через культуру.

Вовки, олені й ведмеді Європи овіяні легендами, так само, як і африканські леви і слони. Але населений край — це не лише природа. Для мене особисто років у шість-сім про Африку дуже багато сказала вичитана в якомусь дитячому оповіданні технологія виготовлення металевої скульптури: майстер зробив її з воску, обліпив глиною і залишив маленький отвір.

Потім в той отвір залив розплавлений метал — віск витік, а метал зайняв його місце. Щось гіпнотичне було в тій картині, яка встала в мене перед очима: усередині великої глиняної грудки гаряче й червоне витоплює назовні жовте й густе.

Читайте також про український ринок перекладів

Шлях до суті чорної Африки повинен пролягати не лише крізь савану з левами, а й, наприклад, через місто-державу Іфе, повз його майдан з монументальним гранітним Жезлом Ораньяна, вищим за поблизькі дерева, повз глиняні й бронзові портрети його божеств і царів — настільки живі обличчя, що рука майстра, відчуваючи певний надмір реальності, оздобила їх густими поздовжніми смугами, щось ніби хвилями на воді. У музеях вони поблажливо дивляться на своїх молодших родичів — стилізованих, чудних, страшнуватих і кумедних.

Майстер, різьбяр, коваль, перукар є такими самими потужними фігурами казок цих країв, як і воїн або чаклун. А поет, оповідач, загадувач загадок мішає в казані відображення далеких зірок, сліди того, що минуло, проросле насіння майбутнього.

Джу-джу і поезія

Поет і виконавець Акеем Ласісі є живим продовжувачем цих традицій. Настільки живим, що приніс поезію туди, де в здавна повній усного слова і живої музики Африці вона по праву завжди мала бути присутня — на телебачення. Його і не лише його відеопоезію там віднедавна охоче дивляться і показують.

«Я заповзявся зробити поезію частиною нашої телевізійної культури як продовження тієї усної культури, в якій я виріс — цікавої, веселої і орієнтованої на широке коло слухачів і глядачів. Типовий поет йоруба практично не ходить сам.

Він — абсолютний поет, зазвичай у товаристві співаків і музик. Так що він виходить таким загальним і дуже цікавим митцем, він захоплює. Бажання відродити / модернізувати цей вид поета спричинилося до виникнення моїх поетичних відео. Щось подібне вийшло і з сучасною англомовною поезією.

У Нігерії багато людей поділяють стереотип, що ця поезія — дуже холодна і складна. А я відчув, що можу її помʼякшити й залучити ширшу аудиторію експериментами з традицією і популярним стилем. Напевно, знання обох культур і моє величезне захоплення виконанням поезії, а також те, що телебачення також бажало нових і незвичайних форм, сприяло успіху цієї авантюри»,  — говорить Ласісі.

Читайте також: Багатокультурність у межах однієї країни Африки вражає

Географія виступів Акеема Ласісі не обмежується Африкою — зокрема, його чули вживу в Бразилії, Німеччині, Великій Британії.

Акеем Ласісі

«У Берліні мене приємно вразило те, що практично всуціль біла публіка бажала, щоб свій виступ я почав не з поезії, перекладеної англійською, а з «Іджали» — мисливської пісні йоруба»,  — пригадує поет.

Регулярно митець приїжджає на найбільший африканський поетичний фестиваль  « Poetry Africa » . Особисто для мене саме сайт цього фестивалю дуже багато розповів про неєвропейську світову поезію.

«Poetry Africa»У Дурбані (Південна Африка) після мого виступу на відкритті фестивалю «Poetry Africa» в 2003 році мене шокував один з потужних слемерів, хедлайнер того заходу: звинуватив мене, ніби я вдавався до джу-джу (чаклунства), виконуючи свою поезію»,  — говорить Ласісі.

Очевидно, причиною своєрідного скептицизму конкурента стало те, що він не міг повірити в те, що за тим, що він чув і бачив, стоїть лише поезія й імпровізація, без додаткової надприродної підтримки.

Коли вже наш проект пов’язаний із образом дерева, то, звичайно, я попросила Акеема розповісти про його улюблені дерева — в житті й поезії.

«Люблю сосни за їхню силу витривалості. Тож у моїх композиціях вони часто з’являються і пов’язуються з вічнозеленістю доброї пісні й поезії. Також — дерево іроко, воно зазвичай росте високим, і його міцну деревину люблять теслярі та будівничі. У моїй уяві це — гідний образ для величальної поезії. А ще люблю дуже гіллясті дерева. По таких я любив лазити у своєму сільському дитинстві»,  — ділиться Ласісі.

Він радісно й природно несе слово туди, куди воно йде саме, легко і невимушено. Думка про публікацію в українській антології його радує як новий досвід, нове знайомство, подолання штучних барʼєрів між расами і культурами. Про ідею проекту «Я на тебе чекатиму під деревом каїсе-дра» говорить як про  «живу поезію з плоті і крові».

В рамках поетично-перформативної спецпрограми «Перехідність» у четвер, 21 квітня (14.00, кінозал)  — віртуальне знайомство з поетом із Нігерії Акеемом Ласісі, вірші якого перекладалися у проекті. У неділю, 24 квітня (16.30, вулична сцена) – перформанс «Дерева-переселенці. Інші досвіди».

Ви можете долучитися до видання антології «Каїсе-дра росте, де хоче» з віршами сучасних поетів України, ПАР, Нігерії, Сенегалу, Марокко, Зімбабве. Зробити це можна тут.

Ганна Яновська