Уперше вони представили свій проект минулого року на поетичній сцені фестивалю Книжкового Арсеналу. Протягом цього року команда проекту розширила географію перекладів, озвучивши поезії з різних куточків Африки: Сенегалу, Нігерії, ПАР, Зімбабве, Марокко тощо. Зараз команда проекту готує до друку антологію. Читомо поспілкувалося з кураторкою проекту Оксаною Куценко та упорядницею антології Оленою Гусейновою.

– Чому вас зацікавила ця тема?

–  Олена Гусейнова: Африка як тема виникла в результаті синергії двох перекладацьких зусиль – Оксани Куценко і Ганни Яновоської. Оксана перекладала з французької Сенгора, Ганна з англійської Кріса Манна, Акеема Ласісі, Ремі Раджі та Мусаемуро Зімунья. Вони стали основою і поштовхом для довгої й розлогої розмови.

Рік тому вона вилилась в поетичні читання. А зараз ми працюємо над багатоголосою і дуже суб’єктивною книжкою. В ній стало більше перекладацьких голосів і мов. Це тільки почасти історія про Африку. Вона про нас всіх. Про тих, кому цю книжку «писати» і кому її читати. Про стосунки з іншим, які ми воліємо сприймати, як те, що відбувається ззовні, а не всередині нас. Про нашу «гру в ідентичність».

Оксана Куценко: В проекті не одна тема, їх декілька. Ось, наприклад, тема Дерева Балачок – як ми раніше могли не знати, що саме безвихідь підказує умови для спільної бесіди чи дискусії? У звичайному для українців ландшафті багато різних дерев. Зокрема й великих, крислатих, під якими можна пересидіти дощ чи спеку. В інших природних умовах, де такі дерева є рідкістю, вони стають особливими, перетворюються на місця сили.

Під час наших акцій і в публікаціях ми завжди наголошуємо на потрібності майданчика «під каїсе-дра», де можна говорити, слухати і займатися будь-якими спільними справами. Для нас така справа — це поезія. І це ще одна тема. Вірші стають приводом для рефлексій. А умовна локація «під каїсе-дра» – платформою для них.

На наших найближчих заходах ми піднімемо тему переселення і переселенців. Метафорою стануть дерева, які, потрапляючи до іншого ґрунту, змінюються і змінюють навколишнє середовище. Але говоритимемо ми про переселенців-людей, які або стають жертвами переселень, або знаходять себе в нових обставинах.

Ця тема сама напросилася до нашого проекту, оскільки дух переселень, що завжди був актуальним для Африки, тепер є досить відчутним і в Україні.

  Кураторка проекту Оксана Куценко та упорядниця антології Олена Гусейнова

– Чи достатньо, на вашу думку, знають українці літературу африканського континенту?

–  Куценко: Література африканського континенту – занадто загальне поняття. Наш проект на те й спрямований, аби таких узагальнень уникати. Навіть якщо взяти найсучасніших письменників Африки – відмінність вражає.

Так само як вражає багатокультурність у межах навіть однієї африканської країни. Наприклад, Нігерія етнічно настільки розмаїта, що сучасному українцю, для якого мультикультурність не нове явище, важко уявити. Нігерійці відмінні за релігією і є носіями різних культур. Однак вони мають таке інтегруюче явище, як Ноллівуд. І цей феномен розвиненої кіноіндустрії й телеіндустрії зумовив специфічний доступ до поезії. Фактично як до масової культури.

Скажімо, Акеем Ласісі (вірші якого будуть в нашій антології) – дуже відомий в Нігерії поет. Його вірші у вигляді кліпів може побачити й почути, увімкнувши телевізор, будь-хто з жителів Нігерії. Ймовірно, цей рух віршів до масової аудиторії тримається на тому, що в основі такої поезії – усне поетичне мистецтво народу йоруба. Акеем завжди підкреслює, що має за мету «повернення» цієї традиції усного віршування.

Так от, українці практично не знайомі з цією Африкою – сучасною, поліфонічною, викличною і буденною. Колись за Радянського Союзу африканські письменники перекладалися різними мовами, в тому числі й українською, як втілення боротьби проти рабства і поневолення, їх творчість активно пропагували, створюючи зручний і легкостравний образ стражденного і відсталого народу. Не уточнюючи, якого саме народу.

Одна із зустрічей «Під каїсе-дра» у «Купідоні»

(Олег Коцарев, Оксана Куценко, Дмитро Лазуткін, Олена Гусейнова)

Гусейнова: Сказати, що знайомства зовсім не відбувалося, не можна. Я сумніваюсь, що українська спільнота активних читачів все ще не відкрила для себе імена Чинуа Ачебе, Амоса Тутуоли чи Бена Окрі. Хоч і не в українських перекладах доводилось це робити.

Українські переклади, втім, теж траплялися. Ще на початку ХХ століття Леся Українка переклала 12 єгипетських пісень. В другій половині 1950-х років у журналі «Всесвіт» друкувалися українські переклади алжирської, нігерійської, південно-африканської, камерунської поезії. У 1983 році у видавництві «Дніпро» вийшла антологія «Поезія Африки».

Ангольську поезію перекладали Юрій Покальчук і Віктор Кордун. У 2012 році вийшов український переклад прози Нобелівського лауреата з ПАР Джона Кутзее. Ще одна перекладацька ініціатива – це не тільки спосіб познайомити читача з новими текстами, а і спосіб йти вглиб власного поетичного мовлення.

– Читач, певно, не лише з текстами познайомиться, а й загалом з іншим світом. Настільки важливо зараз мультикультурність в літературі? 

–  Гусейнова: Знаєте ці картинки, які ходять інтернетом «Yes, I’m from Ukraine. No, my bones are not full of radiаtion»? Там також є про горілку, сало і про іншого Шевченка. Я переконана, що право на те, щоби на тебе дивилися без стереотипної лінзи, приходить після того, як ти сам наважуєшся таку лінзу відкласти.

«Африканський текст» давно вийшов за межі «штампованої екзотики» голодних дітей, безпорадних дорослих, багряних заходів сонця і моторошних делікатесів. Це дуже зручний простір для розмови про ХХ століття і колоніалізм. Або про владу мови й свободу мовлення. Або про багаторівневі зв’язки в культурі. А такі розмови будуть не зайвими й в Україні.

Куценко: Літератури такого різного в культурному сенсі континенту тим і провокують до ближчого знайомства, що обіцяють відкрити паралельну реальність людських стосунків і цінностей.

Відкрити нову плинність часу і нове відчуття навколишнього простору. Думаю, що в межах Африки мандрівки від однієї культури до іншої є спокусливо тривалими й несподіваними. І це значно тонша спокуса, аніж скажімо, мандрівка в межах меншої за розмірами, але зручніше облаштованої, Європи.

Одна із зустрічей «Під каїсе-дра» у «Купідоні»

– У якому форматі ви зараз прцюєте? Які плани маєте на найближче майбутнє?

–  Оксана Куценко: Нам дуже пощастило з командою. Проект починався з віршів сенегальця Седара Сенгора, які я переклала з французької, але він би не відбувся, якби не активність поетки й перекладачки Ганни Яновської. Ганна переклала з англійської кількох сучасних поетів з різних країн, з якими спілкується. Ще до народження проекту з Деревом Балачок до України приїздив Ремі Раджі, нігерієць.

Цієї зими ми розповіли про наші переклади й задуми іншому нігерійському поетові, Акеему Ласісі. Акеем одразу відгукнувся на запрошення приїхати до Києва на цьогорічний Книжковий Арсенал, аби спільно з нами провести час «під каїсе-дра», але не вдалося знайти фінансування. Тож цього року ми проведемо з ним скайп-акцію «Каїсе-дра_connection», а наступного – шукатимемо можливості для акції без скайпу.

Іншою надзвичайно цікавою постаттю нашого проекту є поетка з ПАР Ізобель Діксон, яку перекладає з англійської Олена Гусейнова. Ізобель заслуговує на увагу тим, що проговорює Африку як жінка, яка народилася і виросла в ПАР, а тепер живе і працює у Великій Британії. З її вуст Африка чується як місце, в яке вгрузаєш і з якого вириваєшся, як точка свободи і обмеження. Хотілося б колись, в не дуже далекому майбутньому, почути ці історії з перших вуст. З нею вийшла б досить корисна для українського читача дискусія.

Частиною проекту є роботи художниці Лесі Синиченко, яка візуалізувала Дерево Балачок, створивши цілу галерею яскравих і оригінальних образів. Деякі з них потраплять до антології

Зараз для подальшого руху проекту потрібно видати антологію, де вже перекладені тексти поетів з Африки увійдуть у яскравий діалог з поетами з України. Це буде зовсім немонотонна розмова, бо Африка – велика, галасна і різна, а Україна – відкрита до вслуховування. Тому ми обрали для цієї антології особливий формат. Нехай поки що він залишається інтригою.

Ця книжка має бути внеском до відкриття себе світові, до цього важливого етапу розгерметизації культури, який стається з нами тут і тепер. Ми свідомо подавали проект видання цієї книги на Спільнокошт, аби був ще один діалог — між нами і українським читачем. Запрошуємо долучатися до проекту «Каїсе-дра росте, де хоче» на Великій Ідеї.

Ми весь час чуємо компліменти на адресу Дерева Балачок і подій, які ми створюємо навколо нього. Тож всі наші симпатики можуть підкріпити свою прихильність хоча б символічним внеском. Ми обіцяємо відпрацювати.

Найближча подія відбудеться 8 квітня у Музеї книги та друкарства о 18 годині. Наша команда у постійному складі (Дмитро Лазуткін, Галина Ткачук, Ганна Яновська, Олег Коцарев, Катріна Хаддад, Олеся Мамчич, Олаф Клеменсен, Тарас Малкович, Олена Гусейнова та я, Оксана Куценко) чекатиме вас під каїсе-дра, аби спробувати новий формат зустрічі.