Re: цензії

30.10.2024|Михайло Жайворон
Воскресіння у слові
30.10.2024|Тарас Кремінь, кандидат філологічних наук, Уповноважений із захисту державної мови
«Хотіла б я піснею стати...»
28.10.2024|Олена Даниліна, філологиня, письменниця, арттерапевтиня
У війни не дитяче обличчя
27.10.2024|Євгенія Юрченко
Драматично-поетичний світ Ігоря Павлюка
25.10.2024|Ігор Чорний
Примари минулого
20.10.2024|Євгенія Юрченко
Пан на своїй землі
19.10.2024|Антоніна Царук, м. Кропивницький
Видобувач поезії з буднів
17.10.2024|Альона Радецька, поетеса, літературна критикиня
Трансформація життєвих істин — шлях до самопізнання
17.10.2024|Віктор Вербич
«Не сподівайся і не сумуй»
10.10.2024|Тетяна Торак
Юрій Роговий: «На вулицю йду: раптом знайду тривірша…»

Літературний дайджест

Степан Процюк: «Я вибираю закони серця»

Напередодні виходу актуального нового роману «Під крилами Великої Матері», написаного під впливом Майдану, відомий письменник Степан Процюк вперше для читачів «Галицького кореспондента» відхиляє завісу в світ ще не надрукованого знакового для українців твору, ділиться таємницями альтернативної української історії, розповідає, чому Мамай у кедах та що спільного між Борхесом і лєцтим графоманом...

– Можна сказати, що цей роман – про Майдан?

Це спроба роману про очікування зсувів української ментальності, і Майдан є їхньою алегорією. Але насамперед – про українську людину і Україну в геополітичному вирі. Там є складні юнгіанські алегоричні сцени і, звісно, любовна й нелюбовна сюжетні лінії. Взагалі, коли письменник говорить про свій роман, це не дуже добре: адже він завжди краще пише, ніж говорить. Це моя перша спроба політичного роману, спроба синтетичного тексту, який був би цікавий читачеві. Бо можна будь-як розповідати, але потім люди розгортають книжку, читають, і їм самим стає все зрозуміло. Цей роман – це також моя проекція на те, що би було з Україною, якби перемогла банда Януковича...

 

– Спроба альтернативної історії?

Так, короткої – про святкування мордорських великоднів, про великі сірі будівлі – нові фільтраційні табори і т.д. У нас з тяжкою мукою починаються процеси зламу, і ніхто  не задоволений тим, що відбувається. Україну в попередні всі два десятки літ, і навіть довше, ніхто не будував. А Янукович взагалі гробив до кінця, забивав останній цвях у її труну. Ще трохи, й Україна, як яблуко гниле, впала би в обійми Путіна... І тут Україні допомогла, напевно, Велика Мати, покровителька всіх, першопочаток жіночий, знаменитий архетипний символ, першооснова – як завгодно можна її називати – зранена  дітородиця, Богородиця нових сенсів... Бо тільки диво врятувало 20 лютого, коли здавалося, що Майдан буде потоплений у крові за кілька годин. А далі? Могла би бути страшна громадянська війна...

 

– Але ж 20 лютого таки було пролито багато крові. І зараз це триває на сході...

Так, але це йде операція, очищення – я так би хотів назвати... Це трагедія, звичайно. Але тоді, в альтернативному випадку, йшлося би про метастази. Очищення й метастази – ніби подібні, на перший погляд (така медична термінологія зринає). Але це різні речі. Коли  організм очищується – це боляче. Ми тільки від метастаз врятувалися, більше нічого. Я нічого не обіцяв говорити оптимістично-прикрашеного. У романі воно звучить більш піднесено. Але далі – довгий тернистий шлях.

 

– Головний герой роману через хворобу не міг довго бути на Майдані. Чому він постає як спостерігач, а не як активний майданівець?

 

Було кілька причин, зокрема і технічна. У перемовинах  із видавництвом йшлося про написання психологічного, навіть психоаналітичного роману про людину, яка хвора і не може довго бути на Майдані. Але щоб це була спроба осмислити нашу ментальність, щоб були психологічні колізії, може, навіть психопатичні. І Василь Карп’юк, директор видавництва «Дискурсус», вирішив, що роман такого типу зможу написати саме я. Тим більше, я півтора місяця, у грудні-січні, під час Майдану пролежав у лікарні з досить складною хворобою... Тобто певною мірою Лукаш Кирилишин, головний герой, є моїм альтер-его. Але певною мірою.

 

– «Майданівської» літератури зараз дуже багато, ця тема досить кон’юнктурна. Вам можуть закидати, що хід заздалегідь продумано...

Спершу треба прочитати роман, щоб з’ясувати, чи це хід. У мене немає якихось особливих хитрощів. Найкращі хитрощі – не бути хитрим. Найкраща свобода – бути самим собою. Я сказав, що в жодному разі не буду писати роман про самий Майдан. Це роман про те, що відбулося з українською людиною у моєму, авторському, розумінні, альтернативна історія, юнгіанські паралелі, хвороба, крихкість людського тіла, людського життя...

 

– Але Майдан не закінчився, переріс у війну, що досі триває. Тобто ваш роман логічно мав би мати продовження?

Цей роман – це маленька цеглинка в фундаменті нової України, яка, можливо, живе, як писав в «Захарі Беркуті» Іван Франко, в досвітку нової доби. Нехай колись з’явиться видатний письменник і напише великий твір про українську долю і душу, який читатиме весь світ – я не іронізую. Я сказав у романі все, що міг сказати поки що. Навіть якби я відчував потребу, я не годен писати зараз. Думаю, зараз у мене буде довший період, коли я не писатиму, відбудеться трансформація. І романи «Десятий рядок» і «Під крилами Великої Матері» є свідченнями певного переходу.

 

– Образ Мамая в романі – це традиційно втілення української душі?

Його можна по-різному трактувати, це на відкуп читачеві. Мамай – це українське чоловіче начало, душа, дух...

 

– А чого він у кедах?

Він може бути в кедах, а може бути в кирзових чоботах чи лакованих мештах. От Рокфеллер любив ходити в драних джинсах. То чого би Мамай не міг бути в кедах? Я би теж хотів ходити  в усіляких ботфордах, рицарських обладунках... От прийшов би на роботу в такому неадекватному вигляді, і мене би не зрозуміли – сказали би, що переписався...(Сміється.)

 

– Вам важлива думка інших?

Важлива. Але лише до тієї міри, коли вона деструктивно не впливає на мій спокій. Є ще й певні енергетичні речі: я дуже тонко відчуваю, як людина до мене ставиться насправді. Тому я знаю більше, аніж мав би знати за фактом. Маю на увазі і хороше ставлення, і насторожене, і всіляке...

 

– Велика Мати може бути караючою і люблячою. У романі яка вона до українців?

Вона постає то шестигрудою, то хлопчиком, то дідом, набирає різних ознак і сутностей. Вона багатополярна, андрогенна. Вона – начало, вона – життя. Вона – творення. Вона те, що ніколи не помирає, і те, що триває вічно, що протистоїть смерті. А «під крилами» – це її «люблячий» вимір. Мені ця назва прийшла відразу, я в ній не сумнівався... Ми і хороші, і погані, і нікчемні, і мудрі, і дурніші – всі ми діти української Великої Матері.

 

– Довженко казав, що між красою і правдою вибрав би красу. Що б вибрали ви?

А я би процитував Камю: між справедливістю і матір’ю я би вибрав матір. Тобто є закони справедливості і закони серця. Я вибираю закони серця. І роман про Велику Матір – це поклик крові, я – українець. Велика Мати в українській іпостасі, її шати, величні одежі духу не відпускають так просто...

 

– Цей особливий роман писався якось по-особливому?

Це перший мій роман, який я написав без сигарет. Раніше думав, що не зможу писати без куріння... Коли я пишу, бажано, щоб була тиша. Але найперше особливий стан, який я створюю то романсами, то медитативною музикою. Залежно від ситуації... Коли писав «Під крилами Великої Матері», слухав Вагнера «Політ валькірій». Музика, тиша, кава, і щоб  не гризло нічого, як казав Ніцше, занадто людське...

 

– Знаю, що ви можете бути дуже сентиментальним. Що вас останнім часом розчулює?

Коли  перечитував кілька днів тому роман Ремарка «Тріумфальна арка», який я читав ще у віці студентському. Історія хірурга Равіка і Джоан Маду – історія почуттів, їхньої любові...

 

– Туга за справжністю?

Я так намагаюся жити. Коло людей, з якими я по-дружньому спілкуюся, доволі вузьке. У мене характер, кажуть, по-своєму важкий (посміхається). Але покажіть мені людину, яка щось робить і в якої легкий характер. Кожна сила і слабкість – дуже відносні. Ми інших людей сприймаємо чорно-біло, а чорно-білого нічого нема. Є дуже багато відтінків.

 

– Ви колись хотіли стати лікарем...

Так, але лікарем, робота якого пов’язана з душею. Психолог, священик, лікар, психоаналітик – близькі професії.

 

– Тепер ви більше лікуєте себе чи читачів?

Для кожного писання це і певна автопсихотерапія. Але жалісливі щоденники ніхто не буде читати. У цьому полягає таємниця: так слова сплітати, щоб вони були цікаві якомога більшій кількості людей, і щоб ця фіктивна реальність у книжці, якої нема насправді, була не менш важливою для тих, хто її прочитує, ніж їхня реальність. Ось що важливо. Це вже мистецтво, це вже талант письменника. Уся справа у золотому перетині сплетення слів. І останній графоман малоосвічений, і Маркес чи Борхес – можна сказати, що між ними нема ніякої різниці. Бо і той, і той пише. Велика енергія є і в графомана лєцтого. Різниця тільки в одному: як так зробити, щоб слова й інших людей зацікавлювали? Оце є таємниця. Отут починається література. 



Додаткові матеріали

Степан Процюк: «Я вибираю закони серця»
Степан Процюк: «Я вибираю закони серця»
Степан Процюк. Сіль землі
Степан Процюк. Непрожиті життя
Ніби історія «з досвіду» біля багаття, або «Нелінійний» роман Степана Процюка
Ніби історія «з досвіду» біля багаття, або «Нелінійний» роман Степана Процюка
«Добрий бог» Степан Процюк
Степан Процюк. Одержимий
Степан Процюк. Хор гуманни- расистів (політична алегорія)
Степан Процюк. Тут і зараз
Степан Процюк. Чоловіки і жінки
Степан Процюк. Червонокалинники
Степан Процюк. Кохання (поміж одою і страхом)
Російські фантасти готувалися до війни з Україною
Степан Процюк: «Кожна пристрасть із негативним присмаком стоїть ближче до її протилежності, ніж байдужість»
Степан Процюк: Щастя в деґенерації
Степан Процюк: Моя таємниця — доволі аскетичний спосіб життя
Степан Процюк: «Я би не хотів ставати українським Андре Моруа»
коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

30.10.2024|14:38
У просторі ПЕН відбудеться зустріч із письменницею Оксаною Мороз у межах Кіноклубу Docudays UA
30.10.2024|13:44
10 причин відвідати Фестиваль “Земля Поетів” у Львові 9-10 листопада
28.10.2024|13:51
Оголошено довгі списки Книги року ВВС-2024
25.10.2024|09:29
Книгарня біля Софіївського парку: "Книгарня "Є" відкрила магазин в Умані
19.10.2024|09:56
Названі лавреати Міжнародного літературного конкурсу прози рукописів «Крилатий Лев»
17.10.2024|12:48
У видавництві “Чорні вівці” розпочався передпродаж підліткового зимового фентезі “Різдвяний експрес” Карін Ерландссон
17.10.2024|11:55
Розпочався конкурс на здобуття премії Drahomán Prize за 2024 рік
17.10.2024|11:33
Що читає Україна?: аналітика по областям
17.10.2024|11:27
«Liber 24»: як Україна вперше взяла участь у книжковому ярмарку в Барселон
11.10.2024|18:46
Киян запрошують обміняти російськомовні книжки на українські по “шокуючій знижці”


Партнери