Раптом звідкись взявся худорлявий та ідейний. На лацкані його френча красувалася георгіївська стрічка. Вона романтично розвіювалася на вітрі. Полонений уже не розумів, чи ці події відбуваються в лікарні. Чи на вулиці. Чи в іншій країні. Чи лише в його стомленому мозку.

Худорлявий та ідейний закликав вірити йому і йти за ним. Наказував не боятися ні куль, ні хвороб, ні смерті. Такі завжди претендують на харизматичне лідерство. Такі завжди носять у черепку набір надцінних ідей, які можна ліквідувати лише з фізичною анігіляцією власників черепків. Такі не потребують аргументів.

– Клуб гуманних расистів знає, що без хвороб людство пропаде. Ми будемо нести людству всілякі хвороби, починаючи від найпростіших! Ми починаємо з окремих країн, якщо їх можна назвати країнами. Ми починаємо навіть з їхніх окремих територій! Ми будемо гнучкими й відданими нашому отєчєству! Родина-мать зовёт! Deutschland, Deutschland uber alles!

Початок промови худорлявого, що невловно нагадував суміш берії з геббельсом, лише без пенсне, зате з окладистою мужицькою бородою як крестьянскій поет Ніколай Клюєв, потонув у фанатичних аплодисментах. І товстун, і перша медсестра, і кілька ембріонів, які моментально множилися, мовби худорлявий та ідейний розпліднював їх своєю психопатичною промовою, та інші нові загадкові суб′єкти – чи то специ з історичного реконструювання, чи то із катувань у підвалах і творення мордорських територій – усі зримі й незримі члени і членкині клубу раптом повернули голови у сторону Полоненого.

Він похолов від марновірного страху. Напевно, так холонули запорізькі козаки (періоду деградації Запорізької Січі) перед Катериною Другою. Можливо, так холонули очільники УНР, із їхнім пацифістським переляком перед бандформуваннями Муравйова у Києві. Подібно холонули слабкодухі – і зраджували вояків УПА. Приблизно так міг холонути навіть комсомольсько-козацький очільник України Шелест після своєї книжки «Україно наша радянська», де знайшли націоналізм – холонути, ватяно ступаючи кремлядськими коридорами для отчёта, мол, как ты дошёл до жизни такой?...

Але цей холодок ще можна зрозуміти, адже героїв із насправді філософським ставленням до власної смерті народжується мало. Це холодок роздвоєного малороса Гоголя і його численних менш удачливих клонів-гоголенят.

Гірший мороз малоросійського уходництва, страшніший смердючий пук при витанцьовуванні плазунця перед ворогом, що зневажає твоє єство. Це мороз полковника Носа, перевертнів-оунівців та інших сташинських, одягнених у криваві українофобські рукавиці, що поволі ставали знаряддям для матеревбивства і дітогубства. Вони теж спершу не хотіли, звісно, що не хотіли, певно ж, що не хотіли вбивати своїх. Але худорлявий та ідейний, з палаючими очима й окладистою мужицькою бородою, добре знав: всё будет, но не сразу…

Душеложство ставало душетрупством. Душетрупство займалося душогубством. Адже мертве хоче усе довкіль перетворити на випалену пустелю.
Полонений на денці душі розумів, що сваряться і проклинають безсилі. Але ця лайка була такою сугестивною, ці прокльони дихали такими тоннами ненависті, що всередині них вгадувалася якась трагедія деструктивної любові, якийсь дикий біль сепарації від садомазохістичного симбіозу, де ті, хто проклинав, були каліками-садистами. І їм було навдивовижу погано, вони проклинали й лізли цілуватися, ненавиділи і просили прощення, розуміючи усе, окрім власної несамодостатньої садистичної немочі, яка живиться лише безсиллям, страхом і покірністю.

Нарешті хор клубу гуманних расистів поволі втих. Навіть худорлявий та ідейний із садистськими очима фанатика зробив вимушену паузу, бо захотів покакати. Як би худорлявий та ідейний не був зачарований месіанством та виключністю творення нового євразійського простору, срати хочеться завжди.

Раптом усі члени і членкині клубу зникли, мовби запалися в  глибини доісторичних вод.

Полонений вперше посміхнувся….