Новий роман «Хронос», виданий у дорослій серії видавництва "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА", вперше було презентовано на 18 Форумі видавців у Львові. Хто-хто, а «Гречка» завжди намагається побувати на подібних заходах-зустрічах із талановитими, неординарними людьми. Тим більше, що презентацію проводив видавецьІван Малкович - людина в Україні знана й шанована. З перших хвилин зустрічі ми зрозуміли, що з цією книгою необхідно обов´язково познайомитися. До того ж переконані, що якщо вже сам Малкович так позитивно відгукується про неї - треба читати! А далі з´явилося бажання поспілкуватися з автором. Тарас виявився дуже відкритою, привітною людиною й залюбки погодився на інтерв´ю.

 -Тарасе, розкажіть, з чого почалося Ваше письменницьке життя?

- Ми ще в університеті з друзями зробили літературний альманах «Бестіарій», де друкували свою студентську прозу й вірші. Нам тоді не було і двадцяти років. Отже, мені хотілося бути письменником іще до того, як я отримав диплом журналіста на факультеті Львівського національного університету. Я критично ставлюся до своїх дебютних спроб, але вони породили цілком доречне розчарування й бажання нових спроб, намір прогресувати.

- Що важливо в першу чергу для автора - початківця? Як ви прийшли до українського читача?

- Я не маю загальних рецептів, бо все вирішує наявність таланту (або його відсутність). Обдаровану людину сьогодні не помітити вже неможливо. Видавці безперервно шукають таланти, намагаються відкривати нові імена. Є літературні конкурси, що займаються тим самим. Та ж «Коронація слова», зокрема. В українській літературі всі ніші майже порожні: заходь у будь-яку, там стане місця для тебе, чи ти детективіст, чи фантаст, чи автор любовних романів. Єдине, що я можу порадити тим, хто написав свій перший твір і дивиться на нього з великою ніжністю: не захоплюйтеся самим собою, ставте собі дедалі вищі вимоги. В українській прозі й досі бракує добре розказаних історій, тому потрібні сюжетні речі. І неважливо: вигаданий ваш сюжет чи прожитий, фантасмагоричний чи побутовий - головне, щоб він був!

- А як виникла ідея написання роману «Хронос»?

- Вона виросла з відчуття, що люди крадуть час одне в одного, а влада краде час у цілої країни, гальмуючи розвиток народу. Мені захотілося написати книжку, яка б фізично демонструвала цю тотальну крадіжку часу. Тому сюжет починається винаходом хрономата - пристрою, здатного забирати з людського організму біологічний час, змушуючи тіло миттєво старіти. Так само час можна повернути в тіло, омолодивши його. Ейнштейн стверджував, що час не існує поза інструментами для його вимірювання. Мені здається, що людський організм - це теж такий інструмент, що вимірює час у свій спосіб, і цілком можливо, що невдовзі люди навчаться переводити в ньому «стрілки» вперед або назад.

- Чи популярний жанр футурологічного роману в нашій країні?

- Про популярність українських авторів можна говорити хіба що з натяжкою, незалежно від жанрів, у яких вони пишуть. Тиражі нашої прози в середньому складають 2-3 тисячі примірників, а в найбільш «розкручених» авторів - 10-15 тисяч. Усе це мізерні цифри як на 46-мільйонний народ. Тому література існує на рівні хобі, а не професії, бо вона не здатна прогодувати літератора, і він, сердешний, іде заробляти на хліб насущний у журналістику, рекламу, піар або політологію.

- А для Вас написання книги було «хрономатом»?

- Писав книжку дев´ять місяців, потім іще три місяці мій роман відлежувався, піддавався редагуванню. Це не був змарнований час. Навпаки. Це час, протягом якого я почувався абсолютно вільною людиною, що зі мною трапляється рідко. Отже, книжка не вкрала у мене нічого - радше додала енергії.

- Чи часто хрономати трапляються у Вашому житті? Як Ви вживаєтеся, миритеся - не миритеся з ними?

- Найбільш паскудними хрономатами є брехня політиканів і реклама. Взагалі, телебачення - це велика війна за увагу глядача, тобто за його час. Я з цієї причини не дивлюся ТБ вже років чотири. Натомість зосередився на Інтернеті, де пожирачів часу теж предостатньо. Той же facebook може з´їсти весь день, хоча він іноді дарує необхідні емоції, ілюзію спілкування. Я люблю гаяти час із власної ініціативи - так до мене приходять фантазії, сюжети. Але якщо мене змушують до втрати часу, дуже дратуюся - коли стою в будь-якій черзі, наприклад.

- Як доля звела Вас з Іваном Малковичем? Чому саме до нього Ви звернулися? Можливо, були інші пропозиції...

- Завершивши текст, я просто написав електронного листа у видавництво з пропозицією для дорослої серії. Малкович - вимогливий видавець, який має смак. Він не знав мене як письменника - лише як газетяра, котрий брав у нього кілька коментарів. Через місяць, прочитавши «Хронос» заледве до половини, він прийняв рішення негайно його видавати. Можливо, не обійшлося без щасливого збігу обставин.

- Чи могли Ви передбачити, що книгу ілюструватиме В.Єрко? Коли з’явився задум обкладинки?

- Я на таке якісне оформлення й не сподівався. Владислав Єрко – віртуоз, якому вдалося відобразити символіку твору, внутрішню жагу часу. До речі, деякі штрихи роботи йому підказав сам видавець. Були варіанти обкладинки від інших ілюстраторів, але ми з Малковичем одностайно визнали роботу Єрканайкращою. Що ж до двох моїх попередніх книжок, то їхнє зовнішнє втілення було, очевидно, слабшим.

- Як Ви вважаєте: можна сказати, що більшість винаходів людства є протиприродними й лише приносять шкоду?

- Не можу так сказати, бо ми маємо багато корисних винаходів, які безглуздо відкидати – те ж таки колесо, зокрема. Напевно, людині сам Бог дав цю здатність створювати різні речі й міняти світ. Але останнім часом людство продукує дедалі більше ризикованих винаходів, що здатні убити нас самих (це, в першу чергу, всі неекологічні технології, хімія, антибіотики, продукування поліетилену в неймовірних кількостях і т.д.). Я в романі зосередився на закономірностях розвитку однієї ризикованої технології в умовах корупційного суспільства.

- Ви віруюча людина? Провідну роль у зціленні людства від «часової» залежності Ви віддаєте священику – це випадковість?

- Я намагаюся стати віруючим. Зокрема, і через написання таких от книжок. А священик, звісно, не випадковість. Я його вибрав як людський тип, сприйнятливий до якихось вищих знаків і спраглий цих знаків. Через нього Бог пожалів суспільство, яке так активно шкодило собі. А хто іще може нас пожаліти?..

- Людство хоч колись вчитиметься на своїх помилках? Який винахід повинен поставити крапку? Хрономат?

- Складне питання. Характер людства визначає здатність творити, створювати, змінювати своє середовище. Це те, чим ми відрізняємося від тварин. Це наша природа, яку не скасуєш. Важливо інше: нам дана можливість вибору добра і зла. Тобто багато залежить від того, під яким знаком ми творимо. Усе вирішує сукупність індивідуального вибору мільярдів людей.

- Ваш роман нагадує популярний зараз у кіноіндустрії спосіб донесення до глядачів репортажної зйомки з місця подій. Ніби камера перемикається, а ти відслідковуєш жахливі кадри. Щось на зразок наших новин – суцільний негатив… Ви таким чином проводите паралель до сучасного життя в Україні?

- Мій стиль письма часто визнають «візуальним» чи «кіногенічним». Гадаю, це добре, бо відеокультура дедалі більше захоплює споживача, і книжки теж мають ставати «візуальними», щоб утримати аудиторію. Я прибічник лаконічних, м’ясистих сюжетів, які несуть емоційний заряд. Що ж до негативу, то так – він є відображенням сучасного життя України, бо сюжети мої розгортаються за законами суспільства, у якому ми живемо. Але я водночас наголошую на здатності героя прорватися до світла крізь темряву. Ми це можемо!

- Нам здається, що з «Хроноса» може вийти чудовий фільм. Якісь думки чи пропозиції з цього приводу є? Чи планується екранізація інших Ваших творів?

- Про пропозиції екранізації поки що рано говорити, бо української кіноіндустрії не існує, а на Захід іще треба пробитися через переклади. Сподіваюся, що поступово ці етапи зможу пройти.

- Порадьте нашим читачам, із якої книги краще починати знайомитися з Вашою творчістю?

- Із останньої, бо вона найвдаліша.

- Твори яких авторів Вам більше всього подобаються?

- Із прозаїків усіх часів і народів люблю Стефаника, Хвильового, Прохаська, Бредбері, Лема,Бориса Віана, Маркеса, Кобо Абе, Достоєвського, Мілана Кундеру та багатьох інших. За світовою поезією не стежу, а сучасну українську люблю. У нас класних поетів значно більше, ніж класних прозаїків, тому навіть не беруся перелічити всіх. Ну, добре. Назву улюблених поетів останніх десятиліть: Галина Петросаняк, Наталка Білоцерківець, Оксана Забужко, ранній (римований)Андрухович, Жадан, Римарук, Федюк, Малкович, Василь Махно, Мідянка, Бедрик,Вольвач, Андрусяк. І не лише вони…

- Розкажіть, будь-ласка, трішки про свої найближчі творчі плани, коли можна чекати нових книг?

- Новий задум я маю, але в мені все ще вирують герої «Хроноса». Треба витримати паузу, щоб це шумовиння уляглося. Тільки тоді можна братися за нову річ – із новою інтонацією. Мені нецікаво повторюватися. Тому наступний текст може бути й цілком реалістичним. Хоча, зрештою, в таких ірраціональних процесах як література, планувати щось надто складно.

Спілкувалися Оксана Дубовик, Артем Дубовик