Re: цензії

18.12.2024|Тетяна Торак, м. Івано-Франківськ
Нотатки мемуарного жанру
17.12.2024|Оксана Тебешевська, заслужений учитель України, письменниця
Володимир Качкан: «З того слова насію довічних пісень…»
14.12.2024|Валентина Семеняк, письменниця
Ключ до послань
10.12.2024|Ігор Зіньчук
Свобода не має ціни
01.12.2024|Ігор Зіньчук
Томас Манн „Будденброки” – роман–сага про занепад однієї родини
20.11.2024|Михайло Жайворон
Слова, яких вимагав світ
19.11.2024|Тетяна Дігай, Тернопіль
Поети завжди матимуть багато роботи
19.11.2024|Олександра Малаш, кандидатка філологічних наук, письменниця, перекладачка, книжкова оглядачка
Часом те, що неправильно — найкращий вибір
18.11.2024|Віктор Вербич
Подзвін у сьогодення: художній екскурс у чотирнадцяте століття
17.11.2024|Василь Пазинич, фізик-математик, член НСПУ, м. Суми
Діалоги про історію України, написану в драматичних поемах, к нотатках на полях

Літературний дайджест

23.08.2010|11:25|Радіо Свобода

Есей для Олеся

Українське палке літо різко повернуло на осінь. 18 серпня зранку лив дощ, вітер гнав тротуарами пожухле листя.

У цей день помер письменник Олесь Ульяненко. «Зі смертю Олеся прийшла осінь», – мовив поет і прозаїк Павло Вольвач, один із нечисленних друзів покійного.

Поміж Спасом і Спасом

Олесь Ульяненко помер між двома святами – Спасом Медовим і Яблучним. На Медового Спаса виповнилося йому 48 літ (письменник святкував справжній день народження 14 серпня, хоч офіційно датою народження вважається 8 травня 1962 року), а за три дні життя обірвалося.

Це було коротке і яскраве життя – життя як різновид очікувань. Олесь очікував чогось завжди: ось вийде в світ новий роман, ось він напише ще новіший, ось щось зміниться на ліпше… А потім в одному з інтерв’ю він зіронізує: «я збагнув після «Сталінки», що світ одною книгою не зміниш». За «Сталінку» він отримав Шевченківську премію, тоді 34-літній.

Намагаючись усе ж змінити світ, написав ще два десятки романів. Це доробок, який міг би стати окрасою літератури будь-якої цивілізованої країни. В загнаній у глухий цивілізаційний кут Україні цей доробок небагатьох цікавив. Хоч оригінальні, неповторні твори Олеся Ульяненка насправді неймовірно цікаві. Передусім – це самобутні полотна дійсності, суголосної і життю самого письменника, і життю його сучасників.

Давній друг Олеся Ульяненка прозаїк Євген Пашковський каже, що «Олесь створив портрет своєї епохи, і є в тому портреті сегмент образу України – дорогої, єдиної, страшної…». У день смерті Олеся Ульяненка ми з Євгеном Пашковським кілька годин говорили про це. Чому безмежно ніжний талант Ульяненка не згодився письменнику для написання книг, сповнених образів «України у віночку», натомість придався для романів і рапсодій, повних страждань і болю, розпачу й бід, безпритульності в цьому найкращому зі світів та любові, стриноженої часто ненавистю? Чому герої його романів – часто вигнанці з усіх просторів суспільного життя і вигнанці з життя взагалі?..

І гнаний, і терзаний, і люблений

І він був таким вигнанцем. Де шукати «ключ» до розгадки творчості Олеся Ульяненка, і чи буде його хто шукати? В суспільстві, де читачів книг стає все менше, а читачів українських книг – неймовірно мало, таємниця творчості не хвилює майже нікого. Або, як написала на своєму блозі одна філолог: письменники, ви що, хочете, щоб ми вас любили тільки за те, що ви є?

«Та не треба нас любити», – сказав би Олесь Ульяненко. Ну й ненавидіти теж не треба. А сповнених ненависті «рецензій» від інших філологів та й братів по перу, широко відомих у вузьких колах обмежених людей (але «пробивних» і тому часто присутніх на куцих шпальтах жебрацьких літературних українських видань) Олесь Ульяненко мав удосталь. Навіть за день до смерті одне з видань встигло оприлюднити чіткий бухгалтерський перелік «блудів» у романі «Жінка його мрії».

Чому його так люто ненавиділи одні й так віддано любили інші? Він був живим докором багатьом. На образливі пости та розгромні рецензії не відповідав тою ж монетою. Це багатьох бісило.

«Його переслідувало минуле», – влучно написав ще один давній друг, поет і політолог Володимир Цибулько. Справді, минуле представника «пропащого покоління» тяжіло над Олесем Ульяненком.

Тяжіла над ним уся совкова ментальність тих читачів, які сповідували і сповідують засади горезвісного «Нацкоммору». Тяжіла панська відстороненість окремих літературних бонз, комфортному спочиванню яких на лаврах Олесь загрожував самою лише своєю появою в літературі. Тяжіло багато чого – ні старійшини літературних полків, ні держава, спершу тоталітарна, потім незалежна, не пропонували Олесеві Ульяненку жодної допомоги. За винятком Павла Загребельного, який суттєво допоміг, і тодішній Президент України Леонід Кучма розпорядився дати письменнику квартиру. Тяжіло неприязне ставлення багатьох колег по перу, бо ж «люб’язність» стосунків між письменниками в Україні давно стала легендою.

Менше з тим. «Наш Ульян», як називали його найближчі друзі, давно все всім пробачив. Не тримав зла навіть на відверто озлоблених проти його книг, його трибу життя.

…А життя мав несамовите. Не в сенсі, що геть усе було поганим, ні, бо все було різним. І щасливим Олесь Ульяненко не раз почувався, і нещасним був. Але – не як усі.

Він взагалі був не як усі. Його мандрівки різними краями – і рідними, і чужими, поневіряння в пошуках роботи, шматка хліба, місця в світі, – усе ставало досвідом. Гірким і солодким, вистражданим досвідом очікувань, що став наріжним каменем у письменницькому ремеслі.

Містичні збіги та магічні речі ставалися в житті Олеся Ульяненка, як і по смерті його тривають. Сам факт його тяжкого і страшного відходу з цього світу, – раннього відходу безнадійно хворого самітника, що часто жив упроголодь, погано лікувався (хоч мав навіть доступ до лікування в знаменитій «Феофанії»); історія про його улюблену кицю, яку віддав доглядати Євгенії Чуприній, бо не мав чим годувати, – киця померла в ніч на 18 серпня, і Євгенія пішла з цією сумною звісткою до Олеся та застала його мертвим; перипетії з «організацією» похорону: спершу йшлося, що поховають письменника у рідному Хоролі, а все ж він буде похований у суботу 21 серпня в Києві, на Байковому цвинтарі. Це якось більш «історично справедливо», прости Господи…

Про дещо вже нині хочеться забути. Хоч не забудеться. Усе це ще стане темами спогадів і блогів, напевно. Різко зменшиться кількість негативних «рецух» (рецензій) на його твори, – бо вже нема кому дошкуляти. Можливо, різко збільшиться кількість його читачів – так уже повелося в наших краях, що мертвих тут люблять ще більше, ніж живих. Будуть, очевидно, й нові його книги, бо в рукописах дещо залишилося, зокрема, роман «Пророк», над якими працював останнім часом.

«Поцілунок джмеля»

Олесь Ульяненко буде, бо є. У своїх неоднозначних книгах, у цій наглій, мов його смерть від зупинки серця, осені. У майбутніх веснах і літах, «Там, де Південь» (назва однієї з його книг) і там, де вічність. Про яку ми так нічого й не знаємо. Будуть йому «Есеї для Олеся» і будуть поезії, йому присвячені. Досі таких не було. Першу написав Павло Вольвач:

* * *

Як він дзижчить, цей нестерпного кольору
Київ, в котрому я сам…
Щось розповість галілейському столяру
З Хоролу пацан.

Що там розводитись піснею гопною?
Рано. Не час.
Чуєш, Уляшо, я зараз оговтаюсь.
Щас.

Плямами стіни шепочуть лишайними:
Плакать не варт.
Цвіль підворітень – ти, брате, лишаєшся, –
Вітер мансард.

Що мені зараз з отими? А нічого.
Ми тебе шлем
В засвіти. Замок Левового Річарда
В небо – шпилем.

Серпень. Вітрини. Біг-борди. Бандити.
Стяги незнаних земель.
На ЯрВалу обіцяє кредити
Банк «Даніель».

Як під тканинами стегна ворушаться…
Вікна. Пліссе.
Світу хода на мікрон не порушиться.
Вибув. Усе.

Ну, та нічого. Гірше не буде.
Раз – і уже…
Там же томи твого жаху і бруду.
Хвора душе.

Все приготовано… Видно підошви
З трунних дощок.
Все незворушно так. Що ж ви, ну що ж ви…
Сам я – ну що ж?..

Запам’ятовую день цей, проходячи.
Знизу. Вгорі.
Ти вже заїхав – агов, андруховичі, –
В світлий Paris.
 
Чого не буде – це несподіваних Олесевих дзвінків, іноді дуже пізніх, часом дуже ранніх, не буде його скупих інтерв’ю про себе. Не буде його світлих, по-братньому теплих есеїв – «Есей для Павла», «Есей для Надії»… Так просто він називав свої статті, передмови чи післямови до книг, які йому подобалися.

Не буде його дружніх «поцілунків джмеля». Це коли він міг подарувати квітку з джмелем усередині й попросити ту квітку поцілувати. Напевне, все його недовге життя – життя як очікування – було цим «поцілунком джмеля», п’янким і жалючим водночас.

Надія Степула



Додаткові матеріали

11.04.2010|18:22|Події
V Весняний ярмарок «МЕДВІН» у персонах. ФОТО
09.04.2010|21:17|Події
V Весняний ярмарок «МЕДВІН». День другий. ФОТОРЕПОРТАЖ
21.08.2010|19:17|Події
У Києві попрощалися із Олесем Ульяненком. ФОТО
20.08.2010|07:20|Події
Про похорон Олеся Ульяненка (ОНОВЛЕНО)
18.08.2010|14:13|Події
Помер письменник Олесь Ульяненко
Олесь Ульяненко: Після «Сталінки» я зрозумів, що книжкою світ не зміниш
Ульяненко Олесь
Олесь Ульяненко: «Вкрай не люблю писати, але змушую себе...»
НЕКерована література
Там, де Ульяненко
Олесь Ульяненко: Судячи з того, як усе в Україні складається, думаю, скоро звідси поїду
Юг с признаками севера
Олесь Ульяненко: «Жінкам кажу: «Вродлива». Брехати навчився»
Там, де півень (на дві держави піє)
24.02.2010|09:48|Події
Олесь Ульяненко у Чернігові. ФОТО
02.02.2010|16:04|Події
Олесь Ульяненко: З тінями боротися сенсу немає
12.02.2009|23:53|Події
Олесь Ульяненко: Мій роман нічого спільного з порно не має
04.12.2009|07:10|Події
Олесь Ульяненко: Мій роман «Жінка його мрії» ніхто не цензурував
Український простір звузився! На Олеся Ульяненка!
коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

19.12.2024|11:01
Топ БараБуки: довгий список найкращих дитячих і підліткових видань 2024 року
19.12.2024|07:49
Топ продажів видавництва VIVAT у 2024 році
18.12.2024|13:16
Фонд Східна Європа за підтримки Швейцарії випустив онлайн-курс для підлітків «Не можеш сказати – пиши!»
17.12.2024|19:44
Мирослав Лаюк став лауреатом премії імені Шевельова 2024 року
17.12.2024|19:09
Вийшов трейлер української стрічки «Фрагменти льоду»
10.12.2024|18:36
День народження Видавництва Старого Лева
10.12.2024|10:44
На Оболоні Книгарня "Є" відкриє новий культурний простір “Книгарня “Є”
10.12.2024|10:38
Видавець Віктор Круглов пройшов відбір на навчання в Стенфордській вищій школі бізнесу
10.12.2024|10:35
Ретроспективні фільми «7 психопатів», «Орландо» і «Володарі часу» покажуть узимку в кінотеатрах України
10.12.2024|10:30
У Києві презентують книжку “Спіймати невловиме. Путівник світом есеїстики”


Партнери