Жанр: ретро-детектив

Балерини не зникають надовго. З цим згоден відставний поліцейський слідчий Київської міської поліції Тарас Галушко. Пояснює це дивне переконання час та місце дії роману «Справа зниклої балерини». Твір, якщо можна так сказати, тричі перший. Раз – перший детектив молодої авторки Євгенії Кужавської, котра вже має в активі кілька прозових творів. Два – дебют у художній прозі видавця Олександра Красовицького, головного редактора «Фоліо». Три – перша книга нової серії з популярного серед українців сегменту ретро-романів. Їх цінують передусім за атмосферність, і шанувальники не розчаруються. Того Києва, яким місто було сто з хвостиком років тому, в романі навіть більше, ніж власне сюжету та дії. Книга може бути путівником по губернському місту зразка 1916 року. Читач ходитиме тими ж вулицями, сідатиме в ті самі трамваї та вступить у ті самі кафе-кондитерські. Але все ж таки – чому не зникають саме балерини.

Автори зашили в ретро-роман типовий класичний детектив, відповідний до творів, що характерні для «золотого віку» жанру. Читач із досвідом згадає не так Агату Крісті, як Дороті Лі Сайєрс, Джона Діксона Карра, Еллері Квіна (псевдонім Фредеріка Даннея і Манфреда Лі) та почасти – Моріса Леблана (не оповідання з циклу про Арсена Люпена, велику прозу). Спільна риса «золотої класики»: наявність жахливих по суті злочинів при повній відсутності натуралізму в описах, злочини скоюють аристократи, представники богеми і просто інтелігентні люди, а розв`язують інтелектуальні задачки сищики з високою освітою та шляхетними хобі.

Тому Тарас Галушко грає в шахи дистанційно, листуванням, відразу з кількома партнерами, причому дехто живе в Європі.  Також він мочить яблука з власного саду за старовинними рецептами, робить сидр, варить конфітюр із цибулиння й може легко підхопити розмову на будь-яку інтелектуальну тему. Для Галушка світ артистів та художників навіть ближчий, ніж світ київського криміналу. Тому всі спроби спрямувати свого героя, а заразом і читача в світ босяків, шніферів, марвіхерів та інших мокрушників є лише вимогами жанру – злочинця треба шукати в богемному середовищі.

Повернемося до балерин і балету як такого. Конфлікт між старою та новою балетними школами, який справді мав місце на початку ХХ століття, мотивує злочинця, штовхає на викрадення танцівниць київської балетної трупи. Але нинішньому пересічному читачеві, звичному до інших конфліктів, все пов`язане з балетом не надто близьке та відоме. З одного боку, є нагода заповнити лакуни й читати пропонований детектив також як культурологічний, просвітницький твір. Дізнатися для себе щось нове, викладене в популярній формі. Проте є інший бік: сьогодні балетом цікавиться не надто широке коло українців. А ті, хто цікавиться, не читають детективів. Влучити в цільову аудиторією романом «про балет» - не надто проста справа.

Балерини не зникають надовго – метафора. У наш час можна сказати те саме про діячів шоу-бізнесу. Опера і балет сто років тому справедливо вважалися престижним проведенням дозвілля для вищих суспільних прошарків. На оперету презирливо кривилися, кіно сприймали навіть гіршим атракціоном, ніж цирк шапіто. Відповідно балерини, особливо – прими, постійно перебували в центрі уваги. Ось чому зникнення ставало сенсацією, обростало плітками, і «балетоцентричне» суспільство не могло лишатися зі своїм невіданням довго.

На це й робить ставку Тарас Галушко. Він – чоловік повільний, тому й сюжет на початках рухається в такт герою, неквапом. Під фінал стає зрозумілою причина: Галушку трошки нудно. Адже, як вимагають традиції детективів «золотого віку», сищик дуже швидко, незадовго після початку, розгриз горішок загадки.

Причина – колишній поліцейський завсідник театрів, чудово знає внутрішнє розташування та вивчив усі елементи оздоблення. Знайшовши невідповідність у показах одного зі свідків, Галушко робить правильний висновок. Весь подальший хід розслідування – гра з підозрюваним у кота-мишу. Шахова партія, в якій досвідчений гравець дає аматору фору і аматор того не розуміє. Тому «Справа зниклої балерини» - різновид партії в шахи, на яку погоджується кожен наступний читач. 

Оцінка****

*  Жодної надії;                                   

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу;                                 

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину;                                 

**** Хочеться краще, але загалом поживно;                                 

***** Так тримати!                                 

Значок (+) біля оцінки - Автор може краще.                             

Значок (-) біля оцінки - Аби не гірше.