- Які книги Ви читали останнім часом? Що сподобалось, що ні?
- Вчора закінчила читати «Коханця» Маргеріт Дюрас (А-БА-Ба-Га-Ла-Ма-Га, «Доросла серія»). Відома французька письменниця написала цю повість, коли їй було 70 років, а таке враження, ніби автор - молода пристрасна жінка. Вона й сама зізнається, що до «Коханця»  багато чого у своїх книжках замовчувала, не була насправді відвертою. За «Коханця» Дюрас отримала Гонкурівську премію, і зрозуміло, чому – варто лише прочитати. «Писання – ніщо, коли це тільки пусте бубоніння на вітер, якщо воно не поєднує всі речі в одному. Коли цього нема, тоді це не більше, ніж реклама свого життя. Та найчастіше я не задумуюся, я бачу простір, абсолютно відкритий, без усяких стін, де все, що я написала, не має де сховатися, і коли це прочитають, оголиться вся його вразливість, навіть недоречність, але далі я про це не думаю» («Коханець», стор. 12-13).

Часом читаєш книжку, і вона тобі подобається, але згодом, у «сухому залишку», практично нічого не залишається. А тут прочитала «Старі люди» Софії Андрухович (здається, видання івано-франківської «Лілеї») – і тримається післясмак, ознака якості.  

«За наводкою» Кокотюхи придбала «Український менталітет» Олександра Стражного (видавництво «Книга»). Ми навіть встигли з Андрієм наперед  трохи посперечатися щодо деяких висновків автора. Мені імпонує у цій книжці хоч і суперечлива у деяких моментах, але своя позиція, не під когось, і бажання пізнати самих себе.   

Я читаю за принципом «книжки віялом»: одночасно по кілька, і урозкид: від довідників – і до перечитування вже відомого. З довідників останньою була «Міфологія Британських островів» (треба було дещо перевірити для дитячої книжки, яку пишу) та «Мисливські звірі» Сабанєєва (була потреба з’ясувати деякі моменти щодо поведінки вовків для «Замку Гербуртів»). Взагалі люблю енциклопедії, словники, довідники…

А з останнього «перечитаного» - роман «Вбити пересмішника» Харпер Лі. Взялася читати, аби зрозуміти, чи не проглядатимуться у тексті ознаки того, що роман залишиться єдиною книжкою цієї авторки. А звернула увагу на те, що мене не дивувало у шкільні роки: знання дитячої психології, вміння подивитися на світ дорослих дитячими очима й досконало відтворити у тексті це перевтілення. Переконливої відповіді на запитання, чому Харпер Лі так більше нічого й не написала, не знайшла.  Загадка залишилася. Хоча, можливо, відповідь лежить на поверхні, у словах самої письменниці: «Не сподівалась на жодний успіх Пересмішника. Чекала на швидку й милосердну смерть у руках критиків, але водночас думала, можливо, комусь вона сподобається достатньо, аби дати мені сміливість писати далі. Я сподівалась на мале, а отримала усе, і це було таким лякаючим, як і швидка милосердна смерть».      

- Що плануєте прочитати?
- Найближчим часом це буде «Сердечний рай, або Оксана» Олександра Денисенка, хочу спокійно погортати це видання (видавництво «Грані-Т»), відзначене на Московському міжнародному конкурсі «Мистецтво книги», роздивитися ілюстрації, прочитати текст, вступ та заключне слово. Люблю, коли книжка зроблена з повагою, і коли видання – це не лише текст...

Нарешті прочитаю книжку, яку мені ще на минулому Форумі видавців рекомендувала Елеонора Симонова – «Україну масонську» Віктора Савченка (видавництво «Нора-Друк»).

Чекаю виходу «Садівника з Очакова» Андрія Куркова та «Музею покинутих секретів» Оксани Забужко. На тумбочці біля ліжка чекає стос нещодавно куплених книжок – сучасна українська та зарубіжна література. А у робочому блокноті, на останніх сторінках, «список літератури на літо». Дещо, до речі, підказано «Буквоїдом».   

- Що б ви рекомендували почитати іншим?
- Не пропустіть у «Кур’єрі Кривбасу» роман Галини Пагутяк «Зачаровані музиканти» (має вийти незабаром). Ми з Галею не лише львів’янки, ми ще й сихівчанки, сусідки по району. Вона мені дала почитати свій новий роман у видруку - я від нього у захваті, такої мови в сучасній українській літературі ще пошукати.