
Re: цензії
- 03.06.2025|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськКаміння не мовчить: контур герменевтики
- 26.05.2025|Ігор ЗіньчукПрагнення волі
- 26.05.2025|Інна КовальчукДорога з присмаком війни
- 23.05.2025|Ніна БернадськаГолос ніжності та криці
- 23.05.2025|Людмила Таран, письменницяВитривалість і віру маємо плекати в собі
- 15.05.2025|Ігор ЧорнийПірнути в добу романтизму
- 14.05.2025|Валентина Семеняк, письменницяМіцний сплав зримої краси строф
- 07.05.2025|Оксана ЛозоваТе, що «струною зачіпає за живе»
- 07.05.2025|Віктор ВербичЗбиткування над віршами: тандем поета й художниці
- 07.05.2025|Ігор ЧорнийЖиття на картку
Видавничі новинки
- Книга Анни Грувер «Вільний у полоні» — жива розмова з Ігорем Козловським, яка триває попри смертьКниги | Буквоїд
- Тесла покохав ЧорногоруКниги | Буквоїд
- Тетяна Висоцька. «Увага, ти в ефірі!»Книги | Буквоїд
- Христина Лукащук. «Насіння кмину»Книги | Буквоїд
- Тетяна Трощинська. «Любов не минає. Щоденник мами, що втратила сина»Проза | Буквоїд
- Петро Панч. «Голубі ешелони»Проза | Буквоїд
- Олександр Клименко. "Метапрозорість"Книги | Буквоїд
- Семенова Юлія. "Well Done"Книги | Буквоїд
- Микола Мартинюк. «Розбишацькі рими»Дитяча книга | Буквоїд
- Ніна Горик. «Дорога честі»Книги | Буквоїд
Re:цензії
В продовження «хуторянського» діалогу
Деякі міркування після прочитання статті «Натуралізм як художня зона життєвої правди» Богдана Пастуха
Мені, мабуть, нема сенсу
сперечатися з фаховим літературознавцем, котрим є пан Богдан Пастух. Свої враження про роман Олени і Юлії Черніньких
«Хутір розбещених душ» я писав як пересічний читач. Тобто, один з тих, для яких власне й пишуть усі
письменники. Але, оскільки, за словами пана Богдана, саме мої нотатки спонукали
його причитати «Хутір розбещених душ», то дозволю собі додатково поділитися
деякими думками, у тому числі тими, що залишилися невисловленими в моєму тексті
«Ляпас «не тому» Львову».
Перше. Мені
здається, давно пора вже припинити вишукувати інформаційний привід у натуралістичних сценах в літературі і взагалі
в натуралізмі; єдиним приводом для критичних стріл у даному випадку можуть бути
твори, автори яких компенсують «полуничкою» чи «чорнухою» абсолютну нездатність
до донесення основної думки твору - попросту коли їм нічого сказати. Роман
«Хутір розбещених душ», на мій погляд, до таких не належить. Я не вважаю себе
апологетом описів брудного сексу чи «гастрономічних подробиць» (типу згаданої
паном Богданом ранкової сцени в загидженому жіночому туалеті в шостому розділі
роману). Але коли мені трапляються прямі чи приховані закиди авторам у
натуралізмі, то завжди пригадую Ярослава Гашека: «Люди, яких коробить від
міцних виразів, просто боягузи, які бояться реального життя, і саме такі слабкі
люди завдають найбільшої шкоди культурі та суспільній моралі... Такі типи страшенно
обурюються прилюдно, але з величезним задоволенням ходять по громадських
вбиральнях і читають непристойні написи на стінах». Згадана цитата, зазначу,
ажніяк не спрямована на адресу шановного Богдана Пастуха - це лише моя особиста
асоціація, яка виникла під час спілкування з деяким обуреними представниками
так званої «моральної більшості», коли заходила мова про роман Олени і Юлії
Черніньких (цікаво, чомусь це були переважно чоловіки).
Друге. От що-то,
а «загальне падіння етичного, релігійного тонусу в країні» авторки, на моє
переконання, відобразили дуже точно. Приклади такого падіння сестри Черніньки достатньо
яскраво подають на сторінках своєї книги, я на них теж звертав увагу читачів,
тому не хочу повторюватися. Зазначу лише те, про що забув сказати у своїй
першій статті: оскільки деякі місця роману побудовані як своєрідні історичні
екскурси, письменниці, як видається, намагаються підвести нас до висновку про
гріхопадіння як про системне спадкове явище. На генетичному, так би мовити,
рівні. Тому, на відміну від пана Богдана, я не можу ідеалізувати «мораль
Середньовічного зразка». Чи навіть так: як людина, котра займається історичними
дослідженнями, я не можу стверджувати, що середньовічне суспільство було
моральнішим. Доноси, вбивства, інтриги, розпуста, зрада, зневага і приниження
людської гідності - все це було і тоді, це кожен історик скаже. Досить лише
підняти гродські чи земські актові книги часів Речі Посполитої. Бодай того ж
Руського воєводства, центром якого був Львів. Або взяти хоча б період Руїни,
коли у боротьбі за владу претенденти на булаву не гребували нічим. «Ті ж самі
жахи, ті ж самі злочини - ми не змінилися з давніх часів» (Марк Кнопфлер, Dire
Straits)
Третє. Я можу
помилятися, але, судячи з того, як пан Богдан захищає репутацію «безсоромно
красивого міста Л.», мені видається, що сестри Черніньки бодай частково
досягнули своєї мети. А саме: змусили хоча б частину львів´ян - принаймні
декого з тих, які віддають перевагу друкованому і живому слову перед картинкою
з «зомбоящику» - стривожитися з приводу того, що відбувається з містом і з
нами. Але разом з тим (знову ж таки, це моє суб´єктивне враження) зачепили «хвору мозоль» традиційного
галицького патріотизму. В реакції у відповідь проглядається щось типу «та ні,
ми все ж таки хороші, «П´ємонт» і все решта». Я не заперечую, таки справді лишилися в «місті Л.» люди, що
чинять моральний і культурний опір. «Вони нікуди не виїхали, мешкають тут але
безсилі розвернути хід подій, простір їхньої боротьби постійно зменшується,
його відгризає насамперед загальна байдужість», - стверджує Богдан Пастух.
Зустрічне запитання: а вони намагалися «розвернути»? Як не львів´янину, мені
важко відповісти на це запитання. Однак я переконаний: треба бути сильним, а
інакше - навіщо взагалі бути?
Нарешті останнє.
Стосовно «ремісничих» зауважень, висловлених автором статті «Натуралізм як
художня зона життєвої правди». Визнаючи слушність деяких із них, особливо
технічного характеру, із іншими мені важко погодитися. Щиро кажучи, не знаю, що
їдять священики на сніданок - мабуть, те ж саме, що інші люди (ну, крім коли
піст). Тому якщо отець Андрій, по сюжету книжки, ум´яв уранці борщ, то чому авторки
мали відмовити йому в цьому праві (як там у мультику про Вінні Пуха - «Кто
ходит в гости по утрам?»)? Повтори зі словам «ранок» чи «постала»? Зауваження
серйозне, але якщо згадати Івана Нечуя-Левицького, то у нього була манера
зловживати словом «неначе». Але (і тут зі мною можна не погодитися, однак...) в
тому і полягає певна привабливість кондової, «сирої» мови, що, попри її
непричесаність, при правильному дозуванні, вона здатна надати текстові живого
пульсу і навіть (ну, це вже властивість сприйняття) викликати візуальні образи.
Це, я переконаний, стосується і Міська, «обвішаного образами, як новорічна
ялинка іграшками», і інших перлів.
Для порівняння:
послухайте концертний запис будь-якої рок-групи. Там є все - і фон
підсилювачів, і скреготіння струн, і вокаліст інколи голосить «куди очі». Але
наскільки це живо і щиро у порівнянні зі студійними музичними «консервами»...
Додаткові матеріали
- Сестри Чернінькі презентували роман «Хутір Розбещених Душ» (ФОТО, АУДІО)
- Олена та Юлія Чернінькі. «Хутір Розбещених Душ»
- Помститися у віртуалі
- Ляпас «не тому» Львову
- «Сльоза з вогненних очей...»
- З іншого боку дзеркала
- В продовження «хуторянського» діалогу
- Натуралізм як художня зона життєвої правди
Коментарі
Останні події
- 06.06.2025|19:48У США побачила світ поетична антологія «Sunflowers Rising»: Peace Poems Anthology: by Poets for Peace»
- 03.06.2025|12:21У серпні у Львові вперше відбудеться триденний книжковий BestsellerFest
- 03.06.2025|07:14Меридіан Запоріжжя та Меридіан Харків: наприкінці червня відбудуться дві масштабні літературні події за участі провідних українських авторів та авторок Вхідні
- 03.06.2025|07:10Найпопулярніші книжки для дітей на «Книжковому Арсеналі»: що почитати дітям
- 03.06.2025|06:51Фільм Мстислава Чернова «2000 метрів до Андріївки» покажуть на кінофестивалі Docudays UA
- 03.06.2025|06:50Дух Тесли у Києві
- 30.05.2025|18:48«Літературний Чернігів» на перехресті часу
- 27.05.2025|18:32Старий Лев презентує книгу метеорологині Наталки Діденко «Тролейбус номер 15»
- 26.05.2025|10:38Поезія без кордонів
- 24.05.2025|13:24Дискусії, перформанс і культурна дипломатія: як пройшов інтенсив EcoLab 2.0