Re: цензії
- 22.04.2024|Ігор ЧорнийРозтікаючись мислію по древу
- 08.04.2024|Ігор ЧорнийЗлодії VS Революціонери: хто кращий?
- 04.04.2024|Ігор Бондар-ТерещенкоЛеді й джентльмени, або «Лондонські хроніки» Місіс К
- 03.04.2024|Марта Мадій, літературознавицяФантасмагорія імперського пластиліну
- 28.03.2024|Ігор ЧорнийПрощання не буде?
- 20.03.2024|Наталія Троша, кандидат філологічних наукСвітиться сонячним спектром душа…
- 20.03.2024|Віктор ПалинськийУ роздумах і відчуттях
- 20.03.2024|Валентина Галич, доктор філологічних наук, професорЖиттєве кредо автора, яке заохочує до читання
- 20.03.2024|Віктор ВербичНіна Горик: «Ми всі тепер на полі битви»
- 18.03.2024|Ігор ЗіньчукКумедні несподіванки на щодень
Видавничі новинки
- В «Урбіно» видали безсмертну «Емму» Джейн ОстінКниги | Буквоїд
- Рената Пйонтковська. "Китиха"Дитяча книга | Буквоїд
- Фредерік Верно, "Рейвах"Книги | Буквоїд
- Ніна Горик. "Лінії оборони"Книги | Буквоїд
- Олег Крот. "Комунікації"Книги | Буквоїд
- Таіс Золотковська. "Лінія зусилля"Книги | Буквоїд
- У Vivat вийшла нова книжка Марка ЛівінаКниги | Буквоїд
- Юрій Яновський. "Майстер корабля"Проза | Буквоїд
- Ольга Кобилянська. "За ситуаціями"Проза | Буквоїд
- Іван Франко. "Маніпулянтка"Проза | Буквоїд
Re:цензії
З іншого боку дзеркала
Олена Чернінька, Юлія Чернінька. Моя остання надія, або Хутір розбещених душ. – Львів: ЛА «Піраміда», 2010. – 228 с.
Книга, про яку йдеться, вийшла в одному з найактивніших і найуспішніших
видавництв регіону. Роман - прозовий дебют молодих львівських письменниць
(чарівні панянки - рідні сестри). Композиція книги - шість глав гармонійно
обрамлено коротким прологом та напівсторінковим епілогом. Сюжет складено з
численних життєвих історій, котрі відбуваються «у старовинному та безсоромно красивому місті Л.». Вони, ці
окремішні історії, між собою переплетені, бо пов´язані спільними подіями і
героями, котрих у книзі чималенько. Персонажі підкреслено карикатурні, але
комізму, як такого, читач не відчуває, скоріше - огиду й обурення від споглядання зворотного
боку життя «у «старовинному та невимушено
красивому місті Л.». Це споглядання нам дискомфортне, зручно і звично робити вигляд, що все
«тіп-топ»!
Два героя з, так би мовити, протилежного, позитивного табору, виконують
концептивну гуманістичну функцію противаги чисельному негативу: «...літній
чоловік відклав олівець та озирнувся довкола. Мефодій, а зрештою просто Фодик,
сидів у літній кав´ярні «Казки Великого Відня» й обмірковував тему сьогоднішніх
роздумів, що їх переносив на папір. Його мрії, на думку пересічного слухача,
здались би не просто утопічними, а божевільними. Проте це були його мрії, і
Фодик поставив собі за мету будь-якими шляхами втілити їх у життя, створити
свій світ». Що ж то були за мрії? Віднайшовши шлях у паралельний
світ, Мефодій узяв на себе роль новітнього Харона. Проте на відміну від свого
міфологічного попередника, він сам вибирає жертви, й оцінюючи їх земні «діла»,
виносить звинувачувальний вердикт - подорож на хутір Х.: «Фодик прийняв рішення взяти на себе роль чистильника та карателя,
розгрібаючи лайно, що накопичилось у душах людей. Його, можливо, нелюдська,
ритуальна, майже стерильна жорстокість набирала обертів та полягала у визнанні
пересічними жителями міста Л. своєї вини
за спільництво, лицемірство, бездуховність». Додам до цього переліку
вбивство, зраду, перелюб...
Що то за загадкове місце - хутір Х.?
Фантазійно-артистична уява письменниць створила проект ідеального пекла для
злочинців, яким на землі не повинно бути місця: «Це інший вимір, це інший бік дзеркала... Він коло нас, і його
мешканці приречені на вічне та нікчемне
життя, яке здобули собі самі». Опис ритуалу зустрічі нових жителів хутора
Х. нагадує буфонадний паноптикум, де панують страхітливі істоти - потворні
ґноми (до слова, наявність ґномів-карликів - майже обов´язковий атрибут
сучасної фентезі-літератури).
Домінік («... чоловік - молодий та гарний. Його блакитні очі були ніби із
самісінького неба, бо здавались аж надто неземними») - це персонаж, котрий
уособлює есхатологічно-філософське credo письменниць, які за своїм віросповіданням (судячи з тексту
книги) є правдивими християнками. Тому цей образ створений на взірець ікони,
молячись до якої наші душі світлішають, очищаються від суєтних думок, прагнуть
спокутування й прощення. Він, Домінік, не говорить, а рече, промовляє («Бога не треба боятися. Його потрібно тільки
любити... Знання - це шлях до еволюції людства... Бог - це любов. Істину
знатимуть тільки обрані Богом... Релігій багато, а Бог - один»), тому
насамкінець оповіді про події, що відбулись «у
затишному... невимушено прекрасному місті Л.» доречно «звучить» «Реквієм» В. А. Моцарта. Остання строфа тексту нарешті
відкриває таїну імені героя: Requiem aeternam dona eis, Domine -Вічний спокій даруй їм, Господи...
Фінал твору очікувано трагічний. Зграя
озвірілих людей вбиває Домініка на очах майже збожеволівшого від побаченого
Мефодія. Нотатки зникли: « Жодного
речення. Так, ніби й не було там ніколи нічого написано... Шарпнувши зошит, він
одним махом закрив його. Одиноке сиве пір´ячко вилетіло з зошита, покружляло
біля нього, мов у якомусь лагідному танку, і чемно впало до ніг...» -
все, що лишилося від Домініка на Землі...
Мова
авторок роману невигадлива, проте надзвичайно виразна й жива. Іронічність,
якою просочений текст, гадаю, теж
не випадковість: « Вірші були
гіршими за посередні... ...стіни Будинку культури, що знали, мабуть, іще
Леніна... Обраними (на гастролі до Польщі -
Т. Д.) виявлялись лише ті співачки,
чий апарат працював краще - як голосовий, так і генітальний... Номери (в
готелі - Т. Д.) були середньої паршивості».
«У шалено прекрасному та стародавньому місті Л.» народилась талановита книжка -
майстерна стилізація у манері
майданних театрів ХVІІІ-ХІХ
століть та італійської commedia dell´arte, де, на мою
думку, прозоро проглядається творче, ориґінальне, самостійне використання
естетичного досвіду світової
художньої культури. З іншого боку, я
вбачаю у дебюті львівських
письменниць типово нетиповий приклад національного варіанту постмодерної прози,
де максимально підкреслено зовнішні характерні ознаки нашого часу - епохи
безладної, втомленої, ентропійної культури, панування у мистецтві
естетичної еклектики, здрібнення світоглядних релігійно-філософських уявлень про Всесвіт і наше місце у ньому.
Одним словом
- «епохи загниваючого процвітання»!
Ця рецензія надійшла на конкурс літературних критиків, який книжковий портал «Буквоїд» проводить спільно із видавничим домом « Most Publishing » , видавництвом «Грані-Т», магазином «Читайка», літературним конкурсом "Коронація слова" та Міжнародним благодійним фондом «Мистецька скарбниця».
Коментарі
Останні події
- 25.04.2024|12:38Казковий детектив
- 25.04.2024|11:00У "Віхолі" побачила світ книжка Катерини Липи "Історія архітектурних стилів, великих і не дуже"
- 24.04.2024|16:50У Києві стартує фестиваль "Книжкова країна"
- 24.04.2024|11:49Олена Чернінька презентує книжку "Лемберґ: мамцю, ну не плач" у Червонограді та Луцьку
- 24.04.2024|10:47"Лабораторія" влаштовує гаражний розпродаж!
- 24.04.2024|09:57Видавництво Анетти Антоненко перевидасть «Пасажира» Патріка Сенекаля
- 23.04.2024|19:34Лауреаткою премії Drahomán Prize-2023 стала Катажина Котинська
- 23.04.2024|14:56Open call на участь у благодійній виставці “1000 ШЕДЕВРІВ, ЗНЯТИХ НА СМАРТФОН”
- 23.04.2024|10:59У Києві презентують роман Галини Лицур-Щадей «Вдома чекає Марко»
- 23.04.2024|09:20Стартував передпродаж на роман Артема Чеха «Пісня відкритого шляху»