Re: цензії

21.09.2021|Марія Грицюк, Івано-Франківськ
До 150-річчя з дня народження Василя Стефаника
Бібліовільде
16.09.2021|Богдан Дячишин, Львів
Серце обирає своє
16.09.2021|Ніна Головченко
Розкодовування «віршової магії» Світлани Короненко у монографії Надії Гаврилюк
16.09.2021|Василь Кузан
Декамерон від Єви
15.09.2021|Богдан Смоляк
Зворотний бік найбільшого почуття
12.09.2021|Марія Грицюк, Івано-Франківськ
Стефаниківський ЧИН
11.09.2021|Тарас Левін, психотерапевт, віце-президент Асоціації психотерапевтів і психоаналітиків України
Образ нарциски в романі Володимира Даниленка «Маски Діани Стогодюк»
11.09.2021|Юлія Сільчук, філолог, поетеса, літературний критик
Алегорії і філософські істини Ольги Камінської
Найвідоміша корова світу долає стереотипи

Re:цензії

«Метаморфози» або Поезія в стагнації

Видавництво «Клуб сімейного дозвілля» вирішило видавати поетів і світ побачила антологія «Метаморфози», до якої увійшли «10 українських поетів останніх 10 років».

Утім, не всі ті поети, котрі увійшли до антології, належать до покоління двотисячників. Тому логічним було би запитати  в упорядника книги – Сергія Жадана – чому його вибір
впав саме на цих поетів? І на презентації книги у Києві лунали такі запитання, на що метр відповідав, що йому здалося це єдино правильним варіантом.

Отже. Ми маємо 10 імен, не пов’язаних між собою концептуально. Ні за змістом текстів, ні за формою, ні за світосприйняттям авторів.

Розпочинає антологію Андрій Бондар – котрого ми знаємо як гарного колумніста, перекладача і автора декількох збірок. Його поезія нагадує крик в метрополітені. Знаєте, є такі життєві ситуації, коли ти їдеш вниз, а людина, на котру ти чекав все своє життя, вгору. І ось ви зустрічаєтесь поглядами і між вами щось спалахує. І ви починаєте кричати одне одному якісь слова, так до кінця і не розуміючи зміст своїх слів. Та Андрій запевняє, що розуміє. Він намагається докричатися до читача, не гребуючи нічим. Ось декілька цитат з тих віршів, що увійшли до його добірки. До речі, назвав Андрій свою добірку напрочуд символічно і оригінально – «Псалом братерству».


російська мова несамовито афористична
українською так не скажеш
українською багато чого сказати просто неможливо
це якась дерев’яна мова
з якої тільки труну можна зробити

або

є побратими братушки братанки братчики
братіки братки братухи братани брателли
брати по нещастю і брати по зброї

Поезія Андрія Бондара бурлескна. Її легше сприймати на слух, ніж читати. Він сам є невід’ємним від своїх текстів, тому сприймати його вірші без нього самого напрочуд важко.


Далі антологію продовжує Сергій Жадан. Його добірка поезій носить, як завжди, символічну назву – «ВДВ». Поезія Жадана завжди вирізнялася з-поміж інших своєю самобутністю, оригінальністю, інакшовістю. Цього разу Сергій знову пише про наркотики, південно-західну залізницю, воєнщину, підліткове кохання, самотність, еміграцію і незламність духу.


сподіваюсь, усі ці безнадійні поети,
що постійно крутяться в тузі й бентезі,
хоча би іноді позичали ї сигарети
і присвячували свої жахливі поезії

поштові пакунки,
можливі порятунки,
мінтовські понти, заморожені рахунки,
рвані берці,
родичі в Америці –
спробу прожити з чесної комерції

Жадан завжди пише правду, і ця правда життя в умовах останніх десяти років
наводить нас на сумні роздуми: що робити далі?


І після розважливих бурлесків Бондара, котрий грішить тим, що вставляє російські фрази в українські тексти, задля кращої ритміки і дотепності, не спекулятивний Жадан, котрий описує про те, що бачить, з надмірною щирістю, стає трохи моторошно. Метр і є метр, щоб після читання його віршів хотілося закрити книгу і йти рятувати країну на барикадах.

Але цікавість – найбільший людський гріх. І ось ми перегортаємо сторінку… І перед нами постає одна із ключових постатей останнього десятиріччя – самотній мім української поезії – Маріанна Кіяновська  зі своєю добіркою «До ер».Якщо вас не лякає пафос і жіночі страждання – ласкаво просимо в дивовижний світ канделябрів і каменів Anno Domini, давньогрецьких мотивів і львівських нашіптувань, крові і любові.

У землю увійди – і так собі заплач,
Як плакав немовлям, коли не стало лона.


Така собі дуже жіночна жінка, котра випадково потрапила в компанію брутальних чоловіків, і ледь тихо примовляє свої божественні вірші, перенасичені образами і рефлексіями.

І на противагу Кіяновській чимчикує Олег Коцарєв зі своєю добіркою «Жовти тхір». Власне Олег розмірковує про назви станцій метрополітену, традиції українського народу, кулінарію, життя і свободу.


Свобода – як легкий голод,
Свобода – як добрий апетит!

Коцарєва змінює Галина Крук зі своєю добіркою «Запасний вихід». Галина ототожнюється з якісною галицькою поезією, не жіночою, не чоловічою, а саме якісною. Тому що її тексти – немов мантри – читаються на одному подиху, але разом з тим відсилають до роздумів. Галина не намагається пояснювати світ, вона просто пише, а ми шукаємо відповіді в її письмі і… знаходимо.

І ніколи ї не дізнатися (бог її береже),
Коли вона засинатиме поряд з іншим, лицем до стіни,
Що насправді між крайніми точками Ч і Ж
Не буває маршрутів прямих,
Жодних тобі прямих

На зміну психологічній поетиці Галини Крук приходить романтичний розбишака Дмитро Лазуткін зі своєю добіркою «Феєрверки». Лазуткін не пише з претензією, він так живе. Кожну дівчину кохає немов востаннє, навіть не запитавши ім’я. Його поезія – це оспівування жінки. Тож не дивно, що публіка, на яку орієнтується Дмитро – це дівчатка-тінейджери, котрі ще вірять у чоловічі страждання.

Ці небеса не варті твоєї присутності,
Я вірю собі, тобі та від того не легше,
Хочеться пити тебе, їсти з тебе черешні,
Ніби усе як вперше, завжди як вперше…


Що ж, чоловічі страждання – це завжди еротично, але жіночі страждання, жіночі пошуки самої себе і свого чоловіка – звучать більш природно. Така Богдана Матіяш зі своєю добіркою «Твоя любов проста й усміхнена». Авторка напрочуд ніжна і лірична. Де в чому меланхолічна і депресивна. Але якісна. Справжня якісна українська поетка. Тиха. Витончена. Сором’язлива.

І була любов глибока і вдячна як море від краю
До края повна хвиль натепліших і лагідних вод
Що несуть кораблі у землі далекі і назад їх
Приносять навантажені шафраном і камінням
Коштовним і як море була вона часом солона
А деколи навіть гірка

І, згідно тенденції до контрастів, в противагу Матіяш виступає Світлана Поваляєва зі своєю добіркою «Штормове попередження». Інколи, читаючи вірші Світлани, хочеться запитати номер її драг-дилера, але в цій добірці все дуже пристойно. Поваляєва дорослішає і починає оперувати категоріям дзен-буддизму в своїх текстах. Напевно, це в неїспрацьовує на підсвідомому рівні. Вона пише про трусики, колготки, кохання, чоловіків, жінок і, звісно, наркотики.


Та хана
Взяв учора стакан
Лайно план
Цигану висну штуку
Пам’ятаєш Альону?
Кинула мене сука


Мар’яна Савка назвала свою добірку напрочуд змістовно і епічно «Пако. Сни». Це така собі поема на смерть Пако, яка немов проводить невеличкий екскурс в його життя, твори і смерть, і навіть туди, де ми не маємо права бути – в потойбічний світ.

Остап Сливинський став тим останнім українським поетом, котрий своєю добіркою «Пальці однієї руки» ставить фінальну крапку антології. Він – її останній постріл і остання надія. У Сливинського немає певних орієнтацій і уподобань. Йому до вподоби все те, що він бачить довкола себе. Все те, що і створює його світ.


Не слово, лише закритий склад:
Катастрофічний, останній,
Що гасить світло на палубі. Як нічия мантра,
Як мертвий порт із застояною водою,
Один голосний, два пом’якшені приголосні, 
Це я, я.


Загалом недолік антології, окрім відсутності концептів, той неприємний факт, що деякі автори надали не найкращі свої вірші. Можна було сильніше. Складається враження, що поети спеціально наспіх писали вірші на замовлення. Звичайно, не всі, але переважна більшість. І чи етично було обирати саме ці прізвища, адже в Україні так багато гарних поетів-двотисячників, котрих вперто ігнорують? Це і Олег Короташ, і Олена Степаненко, і Олена Гаран, і Сергій Осока, і Євгенія Найчук, і Павло Коробчук, і Богдан-Олег Горобчук та багато інших. Дуже прикро, що в сучасному літературному процесі процвітає кумівство і побратимство, а ще якесь дивне поняття елітарності. Зростає тенденція, що публікуватися і видаватися мають змогу або столичні, або західноукраїнські автори. Хоча, особисто я, знаю дуже багато талановитих письменників, що живуть за межами цього видавничого ареалу, і пишуть набагато краще за деяких авторів, що увійшли до антології «Метаморфози».

Моя особиста оцінка збірки – 5 з 10. Пишіть ще. І зверніть увагу на свіжу кров, а то з таким підходом до літератури і розповсюдження цієї літератури в маси, ми ризикуємо назавжди лишитися в стагнації.



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери