Ця людина не тільки письменник, науковець, доктор наук із соціальних комунікацій, але й журналіст, лауреат Народної Шевченківської премії, низки всеукраїнських літературних премій, міжнародної премії «Тріумф».  Зустріч відбувалася у формі діалогу, студенти ставили питання, а Ігор Павлюк відповідав, даючи цікаві поради.

 Цікаве питання прозвучало з вуст викладача української мови – Приходько Оксани Юріївни: «Чомуви обрали журналістику, саме цей фах? Якою була тоді журналістика, коли ви її обирали? Як ви це синтезували і пов’язували разом із поетичною обдарованістю?»

– «Після школи, яку закінчив із золотою медаллю, вступив до інженерного військового училища в Санкт-Петербурзі. На II курсі почав писати вірші. Страшно захотів бути поетом, отож, залишивши училище, був засланий у забайкальську тайгу, а потім, коли повернувся, поїхав у районну газету, що на Волині, яка вже друкувала мої вірші і взяла мене на роботу кореспондентом.. 19-річного мене взяли на роботу до газети, де пропрацював майже рік, що для мене було б зараз, як у космос полетіти...

Коли обирав журналістику, мені подобалося, що вона була дієвою: коли ти щось писав, органи влади мусили реагувати на критику кореспондента газети і недоліки потрібно було негайно виправляти. А коли я,закінчивши з відзнакою факультет, хотів піти в журналістику, вона вже стала недієвою і, здавалося, не на благо людини впливала.

Для мене ж найбільшим поетом є Ісус Христос. Він сказав те, що зробив, створив учення, релігію – і за нього пішов на смерть. Але тільки те, що померло – може воскреснути. Кожен письменник прагне створити свою релігію, міф, легенду, стратегію... а журналістика це вже інше, тактичніше...літописніше. Ось для мене вона має бути дієвою і правдивою. Професор Володимир Здоровега (царство Йому небесне) запропонував мені піти в науку, що давало б можливість відчувати себе більш-менш вільною людиною у фінансовому сенсі та залишати час для журналістики і поезії. Колись я брав інтерв’ю в одного письменника – і Ліна Костенко висварила мене за це: «Чого це Ви берете інтерв’ю? Це у Вас повинні брати інтерв’ю». Я задумався… як письменник уже трохи задер носа: хай умене і беруть... Тобто став більше письменником, ніж журналістом. Врешті – кожен письменник так чи інакше журналіст, але не кожен журналіст-інформаційник – письмениик-міфотворець.

Багато запитань звучало від студентів, їх цікавило буквально все. Ось деякі з них:

– «На вашу думку, чого не вистачає сьогодні в журналістиці України?» (Гульченко Антон).

– «Не вистачає зв’язку між цим і Тим світом, коли живеш не тільки для людей, але і для Бога: совісності, честі і чесності. Як і завжди. Якщо по-справжньому не віриш у Бога, то нема тобі чого робити не лише в літературі, але й у журналістиці.

– «Що найприємніше в професії і що є мінусом?» (Присяжнюк Ірина).

– Те, що є найприємнішим, буває і мінусом, як в сімейному житті. І поразку від перемоги ти не зумієш іноді відрізнити. Мінус – коли треба віддавати (продавати) душу за гроші, плюс – коли з любові чи за переконання душевною енергією ділишся. Приємна та ж дієвість: сказано – зроблено. Журналістика - шоу не для мене.

– «Як ви вважаєте, чи можна у сучасній Україні професійно займатися літературною діяльністю і забезпечити себе?» (Велущак Максим).

– Бути тільки літератором зараз майже не можливо людям мого покоління, потрібно шукати альтернативу для зарібку, щоби просто вижити. Хтось вибирає журналістику. Не найгірший вибір. Коли вас прив’язує оперативна газета, радіо- чи телеканал, ви, непомітно для самого себе, через кілька років перестаєте бути поетом, адже поети думають повільно... Наука дає можливість мати більше вільного часу, ти менш залежний від маленьких інформаційних жанрів. Поезія – для душі, а не для заробітку. Для мене це замінник релігії. Вона мене ощасливлює, рятує.

– «Ваші діти також журналісти, чи вони обрали для себе іншу професію?» (Фещенко Олена).

– «Старша – навчається на III курсі інязу Львівського національного університету, перекладач. А менша – не могла довго себе знайти. Я хотів її умовити піти на факультет журналістики, але вона не хотіла ні на журналістику, ні на філологію. Натомість обрала для себе дизайн та моделювання одягу і зараз готується до вступу в Національну академію мистецтв України.

– «Є багато журналістів, які переходять в політику. Чи перейшли б ви?» (Чхапелія Лінда) 

– «В мене була вже така альтернатива, коли вручали Народну Шевченківську премію – Залізного Мамая. До мене підійшли від партії «Свобода» привітати і запропонували вступити до них. Але я відчуваю, що не хочув політику, тобто як поет я не маю права ще туди йти. Бачив, що сталося з тими, хто пішов із поетів… Театр став нині парламентом, а парламент – театром...

– «Скажіть будь ласка, що б Ви могли порадити нам як журналіст, що могло б знадобитися нам у майбутньому?» (Тітова Оля)

– Я записую все цікаве в блокнот: фрази, враження, вислови – так само й ви. Думайте серцем, будьте готові до психофізичних перенавантажень.

– «На вашу думку, якої найбільшої помилки допускаються початкуючі журналісти?»

– Початкуючі якраз є найсправжнішими, найчеснішими журналістами. Тому, як я вже казав, помилки, недосвідченість... можуть парадоксально бути досягненнями. Не бійтесь помилятися.

– «Як на Вашу думку, настрій журналіста впливає на його творчість? Якщо так, то чи є це непрофесіоналізмом?» (студентка II курсу)

– Звичайно, хоча що для журналіста, як для творчої людини, потрібно вчитися впорядковувати емоції. Власне сама творчість і євпорядкування емоцій. Тут вже мова про психотип кожної людини. Але журналістмає бути емоційним і відкритим, щирим, відвертим, це привертає увагу, освічує, освячує. Будьте самі собою і не бійтесь цього. Це найважче і разом з тим найлегше, тобто жити легко дуже важко.

– «Як на Вашу думку, чи є в Україні свобода слова? Що Ви розумієте під виразом «свобода слова?» (Чхапелія Лінда)

– «Кохання, грошей, слави і свободи ніколи не буває достатньо людині. Чим більше ти щось маєш, тим знається, що його менше й менше. Внутрішньо вільна людина вільна і в тюрмі. Раб не знає, що зі своєю свободою робити. Тобто свобода, як і «халява», любить сильних. Нині у суспільстві нашого багато обману, а воля з ним не сумісна, тобто це не воля, а вольниця, базарія...

– «Якби про Вас написали книгу, яку б назву Ви їй дали?» (Єкімова Олена)

– «Я б назвав її: «Ігор Павлюк… Між Богом і людьми».

– «Що Вас надихає як письменника і як сьогодні молодому письменнику реалізувати себе?» (Вікторія Шестакова – студентка II курсу)

– «Кохання, космос, Батьківщина – це три речі, які мене надихають і за які не шкода помирати в бою. Найкращий спосіб реалізуватися молодому письменнику – підійти зі своїм матеріалом до того, кого поважаєте в літературі. Якщо йому сподобається, він дасть вам хорошу рекомендацію.

Наприкінці Ігор Павлюк прочитав декілька своїх віршів. Усі присутні були дуже задоволені зустрічі з цією людиною. Важливим моментом,також стали слова професора Сергія Івановича Горевалова: «Поэтом можешь ты не быть, а журналистом быть обязан».

Записала студентка першого курсу факультету журналістики Київського міжнародного університету 

Тетяна Ільєнко

103 ж