Так чи інакше вроджені поети, воїни-характерники (мамаї) завжди першими діагностують сфери розквіту і страти: себе, природи, нації…

Але ж саме у стратосфері і розміщений шар озоносфери («озоновий шар») – який і асоціюється з Поезією – для тих, хто затримує дихання, дивлячись на зоряне небо над собою і в собі.

Серед віршів, уміщених у книзі:

* * *

В такі часи бувають чудеса.

В такі часи – згори, але під вітер.

І туга – як розплетена коса,

І часто так – мов ти один у світі.

І пес малий не тулиться до рук.

В крові нема ні музики, ні блиску.

Пригадуєш сосну, хатину престару

І в бабиних очах колосся і колиску.

Димив дід самосад.

Він згадував, де був.

Від шрамів і доріг йому було неважко.

Та цього року дід вже не почав сівбу

І сиву кров землі не витрусив із пляшки.

А як він рвав туман!

Як брав Європу й ту!..

Та біс із ними вже –

Європами й бабами.

Гріховницю святив

І зваблював святу

Чаїними шабельними бровами.

Давно це все було.

Часи змінили власть.

Анархія...

На жаль, махновщини немає.

Все, що візьмеш, – твоє.

Ніхто нічо не дасть.

Погано.

Та поет у себе не стріляє.

І тягнуться шляхи, як руки жебраків

Тепер, коли усе згори, але під вітер.

Ідуть в безсмертя ті, хто жити не умів...

І часто так – мов ти один у світі.

Художнє оформлення Ольги Кваші, редактор Петро Коробчук, Художній редактор Володимир Камінський   

Павлюк Ігор. Стратосфера: Лірика. – Луцьк: ПВД «Твердиня», 2010. – 220 C.