Re: цензії

– Книжковий ринок – поняття доволі умовне й химерне в наших реаліях, тому я волів би на такі обшири не замахуватись, а обмежитися винятково суб’єктивними міркуваннями. Виходячи зі своїх особистих смаків, я зазвичай оцінюю читацький рік за тим, як багато і наскільки смаковито видавали поезію. А цього року з поезією було дуже сумно… Можу назвати лише кілька книжок, які читалися мені з цікавістю і від яких я отримав насолоду: «Тінь риби» Мар’яни Савки («Видавництво Старого Лева»), «Вірші на розі» Павла Вольвача («Ярославів вал»), «Дерево навколо птаха» Тараса Девдюка («Каменяр»), антологія поезії українського зарубіжжя «Аз, два, три… дванадцять – лист у пляшці» («Піраміда»)… Направду, в інтернеті було набагато більше цікавої поезії, ніж «на паперових носіях»!

А по-справжньому «врятувала» мені рік нова серія «Сучасна дитяча поезія» видавництва «Грані-Т», до якої я як літературний редактор теж був причетний – збірки «Неслухняники» Сергія Пантюка, «Тьотя Бегемотя» Юрія Бедрика, «Віршів повна рукавичка» Василя Голобородька, «Усе підростає» Лесі Мовчун і «Зелена квітка тиші «Михайла Григоріва. Дуже сподіваюся, що не зіпсувало доброго настрою цієї серії і моє «М’яке і пухнасте»…

Також не можу не згадати ще дві дуже цікаві й важливі книжки – збірник дванадцяти українських поетів родом із Карпат «Дваnа́st’» у перекладі словацькою Валерії Юричкової (Ліра») і Малу антологію молодої української лірики «Лоза / Videira» в перекладі португальською Віри Вовк (Ріо-де-Жанейро, Бразилія). Звертаю на них увагу не через те, що там є і мої вірші, а як приклад якісного сучасного представлення української поезії іноземному читачеві.

– Який проект був найбільш вдалим (невдалим)?

– Я не мислю категоріями проектів. Книжки – інша річ… Цього року вийшла низка книжок, які я не лише прочитав із задоволенням, а й залишив їх на своїй «актуальній» полиці на майбутнє перечитування, – відзначаючи, що українська проза помалу «стає на ноги», і з нею тепер уже можна спокійно, розважливо й мисливо спілкуватися. Це романи «Музей покинутих секретів» Оксани Забужко («Факт), «Дрозофіла над томом Канта» Анатолія Дністрового («Піраміда»), «Століття Якова» Володимира Лиса (КСД), «Троянда ритуального болю» («Академія») і «Руйнування ляльки» («Ярославів вал») Степана Процюка, «Джури-характерники» Володимира Рудківского (А-ба-ба-га-ла-ма-га»), збірка «Казки П’ятинки» Дзвінки Матіяш («Грані-Т»), книжка віршів і оповідань Василя Карп’юка «Мотлох» («Смолоскип»), повісті й новели «Ельза» Олега Солов’я («Треант»), збірка есеїв Сергія Грабара «Метафорфози» («Грані-Т»)…

Не можу також не відзначити два перекладних видання, до яких я був причетний як редактор, знаю їх, так би мовити, «зсередини», а тому абсолютно певен у тому, що це справжні «бомби» – роман Райнера Марії Рільке «Нотатки Мальте Лявридса Бриґґе» в перекладі Юрка Прохаська і есеїстика Маріуша Щиґла «Ґоттленд» у перекладі Богдани Матіяш (обидві книжки – «Грані-Т»).

Звісно, встиг прочитати не все, що хотілося, – скажімо, перша «доросла» книжка моєї улюбленої дитячої письменниці Лесі Ворониної, нова повість Олени Захарченко і новий роман Мирослава Дочинця все ще чекають, коли я буду трохи вільніший (певно, вже ближче до нового року)… А ось декотрі з «голосних» книжок мені відверто «не пішли» – скажімо, новий роман Сергія Жадана «Ворошиловград» я ледве «вгриз» до половини й покинув, бо для мене це виявилося чомусь страшенно нудним (прошу не робити далекосяжних висновків – це не більше ніж суб’єктивне враження, яке жодним чином не перекреслює мого загалом дуже приязного ставлення до Сергія і його творчості)…

– Ваш особистий вибір: книга року-2010.

Повна академічна збірка творів Григорія Сковороди, підготовлена професором Леонідом Володимировичем Ушкаловим («Майдан»). Мені здається, що цей вибір настільки очевидний і безсумнівний, що жодних коментарів не потребує.