- Ірино, чи змінилась ситуація з презентацією на Львівському форумі після заяви Олександри Коваль? 
- Ситуацію, що склалася з презентацією антології на Форумі видавців, інакше, ніж прикрою, не назвеш. Пані Олександра Коваль абсолютно щиро висловилася в своєму коментарі стосовно того, що до неї ніхто не звертався з проханням провести презентацію. Безперечно, нам би й не спало на думку звертатися безпосередньо до неї. Адже цілком нормальною практикою є співпраця у таких питаннях із працівниками Форуму, які займаються організаційною роботою. Власне, й інформація про заборону презентації з ініціативи міськради ми теж отримали опосередковано – через представників Форуму. Тож мені важко судити, у якій саме формі і з яких конкретно причин була накладена ця заборона. Жодних уточнень, незважаючи на наші прохання, нам не надали. Наразі ми не втрачаємо надії на те, що сталося непорозуміння, й питання вирішиться мирним шляхом.

Кумедно, що дехто гадає, нібито в цій ситуації ми намагаємося зробити піар собі й нашому виданню – адже до виходу книги в світ лишається ще близько двох місяців, і ми навіть не встигли почати поширювати інформацію про антологію (планувалося почати інформаційну кампанію з липня). Я щиро шкодую, що подібний проект, запланований до реалізації як суто літературний, в нашій країні неодмінно має переходити в скандальну площину.

- Розкажіть про антологію. Що буде в ній?
- Наша антологія «120 сторінок Содому» покликана познайомити українського читача з сучасною світовою прозою та поезією, присвяченою лгбт-тематиці (абревіатура «лгбк» розшифровується як «лесбі, гей, бі, транс»). Ми зібрали під однією обкладинкою близько трьох десятків авторів з 14-ти країн світу. Твори більшої частини цих письменників ніколи раніше не перекладалися українською, хоча й виходили в перекладах багатьма іншими мовами. Для нас видання подібної антології – це можливість відкрити читачеві нові цікаві постаті на літературному обрії (а часом і подати вже знаних авторів у дещо іншій іпостасі) і, водночас, – пропозиція зазирнути у світ, який досі для багатьох залишається незрозумілим, завуальованим суспільними стереотипами та упередженнями,  марґіналізованим. Думаю, тексти, вміщені в антології (а вони надзвичайно різні – від безапеляційних гостросоціальних замальовок до найделікатнішої інтимної лірики), дозволять читачеві поглянути на стару як світ тематику під сучасним кутом.

- На якій стадії робота, коли книга має побачити світ?
- Наразі відібрані, перекладені й попередньо відредаговані матеріали вже передано у видавництво, завершує свою роботу дизайнер, погоджено усі формальні питання, що стосуються авторських прав на тексти. Однак я не виключаю, що ближчими тижнями до переліку авторів може додатися ще кілька імен – це все з’ясовуватиметься в робочому порядку. Ми сподіваємося, що книга побачить світ уже на початку осені.

За час роботи над проектом ми не раз мали нагоду пересвідчитися, що ідея виходу в світ подібного видання на українських теренах вже давно «витала в повітрі». Склалося так, що саме ми з Альбіною Поздняковою та Олесем Барлігом (співупорядники збірки) стали тими людьми, що взялися втілити цей проект у життя. Однак, безперечно, ми навряд змогли б досягнути мети, якби не підтримка й ентузіазм людей, що підключалися до проекту на тих чи інших стадіях його реалізації, – це наші автори, видавці, перекладачі, дизайнери, ті письменники й науковці, що допомагають втілити проект у життя, – серед них Віталій Чернецький, Марія Маєрчик, Тамара Гундорова, Андрій Бондар, Сергій Жадан, Дмитро Лазуткін та інші. Це їхня заслуга не менше, ніж наша.

- Це дійсно перша антологія такого штибу українською?
- Так, наш проект є справді першим в Україні – і це накладає на нас особливу відповідальність перед читачем.

- Чи варто ділити літературу за таким принципом взагалі? 
- Літературу завжди ділили й ділитимуть за тими чи іншими ознаками – не бачу в цьому нічого поганого. Причому зауважте, нині, впорядковуючи масив текстів, присвячених обраній тематиці чи створених певним колом авторів, упорядники далеко не завжди наполягають на тому, що подібне розрізнення є сутнісно важливим для літератури загалом та пов’язаних із нею досліджень. Часом критерій відбору текстів визначається ледь не випадково – головне, щоб зібраний згідно з цим критерієм літературний матеріал був якісним та цікавим читачеві. Умовно кажучи, якщо хтось видасть антологію текстів, написаних високими білявками, читацька спільнота сприйме це цілком нормально, як типовий для сучасного літпроцесу вибрик – і навряд точитимуться дискусії щодо того, чи варто поділяти всю літературу на написану білявками та не-білявками.

Безперечно, ми обирали тематику антології не навмання. Однак це не означає, що ми наполягаємо на тому, аби всю літературу класифікували відповідно до сексуальної орієнтації або, скажімо, гендерної ідентичності письменників. Тим більше, що до нашої антології увійшли твори не лише геїв та лесбійок (хоча таких чимало) – а тексти, відібрані незалежно від того, якою є орієнтація їхніх авторів (передусім з огляду на їхню художню цінність та тематику, дотичну до кола питань, що їм присвячене наше видання).

- Проти укладання антології та її презентації не виступали якісь гомофоби?
- На щастя, в колах людей, яким донедавна було відомо про підготовку антології та її заплановану презентацію, (а це, переважно, письменники, видавці, перекладачі, громадські діячі) гомофобів нам не траплялося. Однак я не виключаю, що тепер, коли виникла конфліктна ситуація, яка, до всього, набула розголосу в пресі, можливі якісь недоброзичливі реакції з боку осіб чи організацій, вороже налаштованих стосовно сексуальних меншин. На жаль, на мережевих ресурсах, де обговорюється наша ситуація, мені вже траплялися неадекватні коментарі. Тим не менше, я раджу тим, хто готовий ганити наш проект тільки через його тематику, принаймні дочекатися виходу антології в світ, взяти її до рук, ознайомитися з текстами. Ми завжди готові до конструктивної та вмотивованої дискусії – особливо спрямованої в літературознавчому чи культурологічному керунку.

- У зв’язку з останньою тенденцією — визнання  порнографічною книжки Олеся Ульяненко, ухвалення проекту закону про зберігання і т.п. порнографії, активністю комісії з моралі, не боїтеся, що ваш проект це теж може якимось чином зачепити?
- Я не думаю, що нашу антологію можна бодай «притягнути за вуха» під визначення порнографічної книги. Це я кажу як людина, яка не раз і не двічі перечитувала всі заплановані до розміщення у виданні тексти – до того ж і перекладала частину з них. Хіба порнографія ось це?

«Те, що ми разом, – це також частина порядку.

Як ритм дерев на узбіччях, регулярність вулиць,

напрямки, фази, плавання, мій цупкий комірець,

твої светри обтислі, моя ліва, твоя

права подушка. Зв’язок: це те, що тримає разом

два атоми водню, один атом кисню». 

(Яцек Денель, переклад Альбіни Позднякової)