Видавничі новинки

Економіка: як вона працює (і не працює) у словах та малюнках
Книги | Буквоїд
В Україні вперше видано роман сучасного ліванського письменника у перекладі з арабської мови
Книги | Буквоїд
Кетрін Беннер. “Дім на краю ночі”
Книги | Буквоїд
Побачила світ історія української розвідки прадавніх часів
Книги | Буквоїд
Евґенія Йорданова. «Таємниця. 33 історії про любов»
Проза | Буквоїд
Побачила світ збірка оповідань «Львів. Шоколад. Кам’яниці»
Проза | Буквоїд
Перше дитяче видання про коронавірус – психологічна підтримка для українських малюків
Дитяча книга | Буквоїд
Побачили світ історичні есе "Карпатська Україна" Романа Офіцинського
«Пригоди динозавриків» від Еліни Заржицької
Дитяча книга | Буквоїд
Олександр Дан. "Інсомвіта, або Життя та сновидіння Роберта Бланша"
Книги | Буквоїд
Головна\Події\Культура

Події

30.05.2018|18:07|Іван Лучук

Найвідоміша латиська поетеса

87 років від дня народження Візми Белшевіци.

Латиська письменниця Візма Белшевіца (по-латиськи: Vizma Belševica) народилася 30 травня 1931 року у столиці Латвії Ризі в робітничій родині, її батько мав проблеми з алкоголізмом. Дитинство Візми Белшевіци пройшло в Ризі та на фермі родичів в Курземе. Заочно закінчила Ризький технікум культури і просвітницької роботи (1948). Поетичний дебют у пресі припадає на 1947 рік, перша поетична збірка вийшла 1955 році. У 1955–1961 роках навчалася в Літературному інституті ім. Максима Горького в Москві. Вірші Візми Белшевіци в радянський час жорстко цензурувалися, проте таки книжки виходили. Візма Белшевіца видала поетичні збірки «Тепло земне» («Zemes siltums», 1959), «Море горить» («Jūra deg», 1966), «Річні кільця» («Gadu gredzeni», 1969), «Буркун-зілля» («Madarās», 1976), «Мотальниця клубка» («Kamolā tinēja», 1981), «Пора жовтіння» («Dzeltu laiks», 1987); принаймні двічі виходили її вибрані поезії (1988, 1996). За визначенням Анатолія Шпиталя, вірші Візми Белшевіци «відзначаються філософською глибиною, історизмом мислення, народнопоетичним баченням природи і людини в навколишньому світі». Характерним прикладом поетики Візми Белшевіци є вірш «Білий олень»:

 

Заєць петлі робить на снігу зумисне –

Хитро слід заплутує; німіє раптом дрізд

І нишкне жайворон, коли шуліка звисне,

І перепел перекидом відманює від гнізд.

 

Так повелося вже. Рудавими боками

Мигають горді олені у лісових кущах,

Маскуючись. Скрізь ходить страх стежками.

І гнана скрізь краса принишкла по кутках.

 

Але в глухому лісі білий-білий олень

Ходив один не криючись у присмерку лісів.

Світився білий лунь. У мряці улоговин

Він видавав, бо білизною чистою яснів.

 

Не маскувавсь проте. Своїх слідів не плутав,

Зі стада вигнаний. Як біла та стріла –

Востаннє олень біг. Тремтіло птаство в дуплах,

Бо вовча зграя гордий біг перетяла.

 

І в білого – така ж червона кров. Ночами

Із іклів місяця шкамаття хмар звиса –

Вовки голодні виють до нестями

На оленя... що лине в небеса.

 

(Переклав Володимир Лучук).

 

Візма Белшевіца зазвичай цуралася публічного літературного життя, проте не була зовсім поза літературним процесом Латвії радянського часу. Серед творів, які привели до повної конфронтації письменниці з владою, була поема «Нотатки Індрика Латиша на полях Лівонської хроніки» («Indriķa Latvieša piezīmes uz Livonijas hronikas malām», 1969), в якій образ латиша-хроніста, вимушеного співчутливо описувати завоювання чужого йому режиму, використаний поетесою, як вважається, щоб виразити своє ставлення до радянського режиму в Латвії. За кордоном Візма Белшевіца була найвідомішою латиською поетесою, її книжки виходили в Швеції, Фінляндії, Великобританії, Франції, США та інших країнах, загалом вони перекладені понад сорока мовами світу. За безкомпромісність і незламність характеру Візма Белшевіца здобула велику повагу на батьківщині. Попри нехіть до громадської та публічної діяльності, Візма Белшевіца після здобуття Латвією незалежності в 1988–1990 роках очолювала Ризьке відділення Латвійського ПЕН-клубу. Померла Візма Белшевіца 6 серпня 2005 року в Ризі після тривалої хвороби. Обидва її сини Клавс (1959–1987; загинув у Юрмалі за нез’ясованих обставин) і Яніс (народися 1969 року) (за прізвищем чоловіка – Елсберґси) також увійшли в літературу (їхня спільна книжка «Елсберґси. Вибрані вірші» (Рига, 2001) вийшла українською мовою в перекладі Юрія Садловського).

Зверталася Візма Белшевіца і до прози. Вийшли збірки її оповідань «Оповідання Кікураґа» («Ķikuraga stāsti», 1965), «Біда в дім» («Nelaime mājās», 1979), «Розбите серце на дошці пошани» («Lauzta sirds uz goda dēļa», 1997). У 1990-і роки опублікувала романну автобіографічну трилогію «Білле. Трилогія» («Bille. Triloģija»): «Білле» («Bille», 1992, 1995), «Білле живе далі» («Bille un karš», 1996), «Прекрасна молодість Білле» («Billes skaistā jaunība», 1999). Візма Белшевіца написала також п’єсу для дітей «Дорога в казку» («Ceļreiz ceļš uz pasaciņu», 1985).

Візма Белшевіца займалася перекладами з англійської (Вільям Шекспір, Томас Стернз Еліот), італійської (Данте), російської (Олександр Пушкін) та української мов (зокрема, в її перекладі вийшли поетичні збірки Миколи Вінграновського та Драч Іван Федорович" href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D1%80%D0%B0%D1%87_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%A4%D0%B5%D0%B4%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87">Івана Драча).

За новелою Візми Белшевіци було знято фільм «Через дурепу Пауліну» (1979), який набув великої популярності в Латвії. У 1990 році Візма Белшевіца була обрана почесним членом Академії наук Латвії. Неодноразово отримувала в Латвії та за кордоном престижні літературні премії. Кавалер Ордена Трьох Зірок (1994).

Українською мовою окремі твори Візми Белшевіци переклали Володимир Лучук, Іван Драч, Віталій Коротич, Олекса Новицький, Анатолій Шпиталь ([Вірші] // Сузір’я. – К., 1967. – Вип. 1; [Вірші] // Сузір’я. – К., 1971. – Вип. 5; Через дурепу Пауліну // Латиське радянське оповідання. – К., 1982; Біда в дім // Сузір’я. – К., 1983. – Вип. 19; [Вірші] // Лучук В. Друзі: Переклади. – Львів, 1987).

Коли ми з Ромком Садловським (і ще двома «пасажирками») у кінці жовтня 1982 року їздили до Прибалтики (саме так тоді казали, а не «до країн Балтії»), то відвідали Ригу і Вільнюс. У литовській столиці (на зворотній дорозі) затрималися недовго (один день всього), а от у латвійській столиці провели кілька днів (ночували в колишньої дружини Імантса Зієдоніса та її сина Рімантса, але то окрема історія). Зайшли ми з Ромком (а кобіти в той час пішли десь по крамницях) в гості і до Візми Белшевіци. Був там тоді її старший син Клавс, заклопотаний якимись сімейними справами, купанням дітей, якщо не зраджує пам’ять, тож ми з ним балакали не довго. А з Візмою Белшевіцою трохи довше побалакали, почаювали. Коли я сказав їй, що оце я вперше в Ризі, то вона посміхнулася і сказала, що я вже тут вдруге. Та пояснила: коли моя мама Оксана Сенатович була вагітна мною, то приїздила до Риги, вони довше та ближче спілкувалися. І переповіла історію, яку я туманно вже наче і знав до того. Моя мама тоді в Ризі потрапила під трамвай і дивом врятувалася. Так що я народився у сорочці і з «ризькою вишивкою».



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus

- фільми в кінотеатрах України

Партнери