Головна\Події\Культура

Події

07.05.2018|18:54|Іван Лучук

Der genial Pole

Станіславові Пшибишевському виповнюється 150 років

Станіслав Пшибишевський (по-польськи: Stanisław Przybyszewski) належить до числа навідоміших польських письменників. Писав німецькою та польською мовами.

Народився Станіслав Фелікс Пшибишевський 7 травня 1868 року в Лоєві під Іновроцлавом (тоді Пруссія) у родині сільського вчителя Юзефа Пшибишевського та його другої жінки Дороти із Громбчевських. Його мати опікувалася чотирма дітьми з першого шлюбу чоловіка, до Стаха вона народила Владислава (1864), а після нього – ще Міхала (1870) та Леона (1879). У домі панувала добра атмосфера, виховувався він у національному та релігійному дусі. Мати привила йому любов до музики, навчила добре грати на фортепіано. Він дуже любив читати, а вже в січні 1879 р. вислав власного вірша Юзефові Іґнаци Крашевському з нагоди 50-ліття його літературної праці. У квітні 1881 р. Станіслав Пшибишевський був прийнятий до німецької гімназії в Торуні. Там він був слабким учнем, але любив читати Вільяма Шекспіра, підробляв репетиторством. Вдома, намагаючись пояснити погану успішність, лукавив, брехав, викручувався як міг. Занепокоєний батько вирішив у серпні 1884 р. перевести його до гімназії у Вонґровець. Там Станіслав здобув прихильність учителів, отримав стипендію, також підробляв репетиторством. Його зв’язок із родинним домом все слабшав, свята чи канікули він проводив у домах своїх багатих друзів; це сприяло його знайомствам з паннами. У 1884 р. він познайомився з Праксидою Жмудзінською, яка стала повірницею його молодечих страждань, звірянь після читання Данте Аліґ’єрі, Гайнріха Гайне, Йоганна Вольфґанґа Ґете. У 1885 р. на Різдво він познайомився із сестрою свого товариша Владислава Штилера Геленою, в яку безтямно закохався. Наступні два роки присвячував їй вірші, просякнуті «вертеризмом», стражданням і розпачем. У 1888 р. Станіслав Пшибишевський дав успішний концерт із творів Шопена, після чого був засипаний пропозиціями давати уроки гри на фортепіано. Одну з таких пропозицій отримав від Фердера, єврейського купця, який хотів навчати музики своїх дочок Ружу та Марту. Свідоцтво зрілості Станіслав Пшибишевський отримав у вонґровецькій гімназії в 1889 р.

Ще перед матурою Станіслав Пшибишевський почав вивчення гебрейської мови. Хотів студіювати медицину, але не отримав для цього стипендії, тож вирішив студіювати архітектуру в Берлінській політехніці, для чого отримав стипендію 400 марок річно. У середині квітня 1889 р. виїхав до Берліна, де мешкав разом із товаришем Томашем Пайздерським, який увів його у великосвітські кола. Наукою дуже не переймався, зате інтенсивно читав твори Герберта Спенсера, Еміля Золя, Ґі де Мопассана, Фрідріха Ніцше. Саме Ніцше справив величезний вплив на його ще не сформований світогляд. Особливе враження на нього справили стиль Ніцше, критика філістерства німецьких звичаїв, бунт проти християнських вартостей. Станіслав Пшибишевський пережив справжню ідеологічну метаморфозу, завдяки чому кинув архітектуру і в травні 1890 р. розпочав студії медицини, хоч і втратив стипендію. Відтоді певний час був на утриманні батька, а мешкав у свого зведеного брата Антонія. Особливо зацікавився біологією, на прожиття заробляв написанням докторських праць (тайкома від університетського керівництва) заможним студентам. Цікавився фізико-медичними проблемами; завдяки своїм рисункам розрізу мозку спричинився до епохального відкриття – місцевої анестезії. 8 травня 1891 р. в його берлінському помешканні поселилася Марта Фердер, його учениця з Вонґровця. Канікули 1891 р. провів у Лоєві, тоді й дебютував як літератор. Свої зацікавлення психофілософією та біологією висвітлив у двох коротких дослідженнях під спільним титулом «До психології творчої особистості» («Zur Psychologie des Individuums»), перше з яких мало підзаголовок «Шопен і Ніцше» («Chopin i Nietzsche»), а друге – «Ола Ганссон» («Ola Hansson»). Ті дві брошури звернули на Станіслава Пшибишевського увагу берлінських літературно-критичних кіл. Той спосіб, в який він описав творчі особистості, їх усвідомлення вищості над юрбою, неможливість заспокоїти смуток, насолоду на межі страждання, вроджену надчутливість – не могли залишитися без відгомону. 22 лютого 1892 р. Марта Фердер народила сина Болеслава. У травні того ж року Станіслав Пшибишевський познайомився з О. Ганссоном, від якого був у захопленні. У червні Станіслав Пшибишевський обійняв посаду редактора «Робітничої газети» («Gazeta Robotnicza»), що мало б його вивести зі злиднів, у яких жив (покинув цю посаду у вересні 1893 р.). Однак статей про науковий соціалізм не писав. У кінці вересня до Берліна приїхав відомий шведський письменник Авґуст Стріндберґ. Берлінська мистецька богема відразу згуртувалася навколо нього, в тому числі й Станіслав Пшибишевський. 14 листопада Марта народила другу дитину – дочку Мечиславу.

На початку 1893 р. Станіслав Пшибишевський познайомився з видатним німецьким ліриком Ріхардом Демелем, який став його приятелем і наставником. У травні того ж року Едвард Мунк увів до кола берлінської богеми норвежку Даґні Юль. Вона була до того коханкою Мунка, а в Берліні зблизилася зі Стріндберґом (який Станіслава Пшибишевського називав «геніальним поляком» – «dergenialPole»), проте їхній зв’язок тривав недовго, вже у квітні її у шведа відбив Пшибишевський. У липні він був заарештований у зв’язку з соціалістичною діяльністю, через що був виключений із університету. 18 серпня 1893 р. Станіслав Пшибишевський і Даґні Юль взяли шлюб у Берліні; вони поселилися в ексклюзивному районі міста. Їхнє помешкання стало мистецьким салоном, адже і Даґні була письменницею та піаністкою. Молоде подружжя приймало в себе багатьох митців. Того ж року Станіслав Пшибишевський написав дві поеми в прозі: «Заупокійна меса» («Totenmesse», польська версія «Requiem aeternam», 1904) і «Віґілії» («Vigilien», польська версія «Z cyklu Wigilii», 1899). У кінці січня 1894 р. Даґні виїхала до родинного дому в Конґсвінґері. У квітні Станіслав Пшибишевський відвідав родину у Вонґровці, а 24 травня виїхав до Христианії (тепер Осло) разом з Е. Мунком, а потім на запрошення сватів долучився до жінки в Конґсвінґері. Під час перебування в Норвеґії, Станіслав Пшибишевський багато займався літературою, там він задумав, написав або почав писати роман «Діти сатани» («Satans Kinder», 1897, польська версія «Dzieci szatana», 1899), трилогію «Homo sapiens» (нім. вид. 1895–1896, пол. вид. 1901), драму «В ім’я щастя» («Das grosse Glück», 1897, польська версія «Dla szczęścia», 1900), новелу «Nocturno», рапсодії «De profundis» (нім. вид. 1895, польська версія 1900), «У тій юдолі плачу» («Na tym padole płaczu») і «Над морем» («Nad morzem», 1899), численні статті. На початку грудня 1894 р. Станіслав Пшибишевський з Даґні повернувся до Берліна. Було їм тяжко фінансово, адже Станіслав Пшибишевський мусив утримувати ще Марту із двома його дітьми. Ситуація ускладнилася, коли в лютому 1895 р. Марта народила третю дитину – дочку Яніну. На початку квітня вагітна Даґні виїхала з Берліна до батьків; а Станіслав Пшибишевський приїхав туди в травні; це їх певним чином вирятувало з біди. 28 вересня 1895 р. Даґні народила першу шлюбну дитину Пшибишевському. Малий Зенон став для матері великою радістю настільки, що вона аж занехаяла чоловіка. Восени Станіслав Пшибишевський нав’язав контакт із чеським критиком Арноштом Прохазкою. У грудні Станіслав Пшибишевський був запрошений до свого шваґра, професора геології в університеті в Стокгольмі. Молоді батьки залишили малого Зенона в дідуся та бабусі й виїхали до Швеції. У січні 1896 р. вони виїхали до Копенгагена (де Станіслав Пшибишевський зайнявся виданням своїх творів у Скандинавії), у лютому Даґні повернулася до сина, а він поїхав до Берліна. Тим часом Марта з трьома дітьми мешкала у його брата Антонія. 4 червня Станіслав Пшибишевський поспішно виїхав до Копенгагена, а Марта в розпачі, що він ніколи до неї не повернеться, здійснила самогубство п’ятьма днями пізніше. Поліція розпочала слідство, внаслідок чого Станіслав Пшибишевський був арештований за звинуваченням у спричиненні смерті коханки. Даґні повернулася до Берліна й витягнула Пшибишевського із в’язниці (слідство було припинене). Це не стало кінцем їхніх проблем. Станіслав Пшибишевський намагався утримувати родину, пишучи статті, проте цього не вистачало і вони були змушені раз-по-раз міняти помешкання. До того ж Станіслав Пшибишевський мусив оплачувати перебування трьох своїх позашлюбних дітей у сиротинці.

У 1897 р. Станіслав Пшибишевський почав інтенсивніше студіювати демонологію, працюючи над дослідженням «Синагога сатани» («Synagoga szatana»). Березень приніс родині Станіслава Пшибишевського велику фінансову кризу, тож Даґні була змушена виїхати до своїх батьків у Конґсвінґер, куди на початку травня прибув і Станіслав. Проте не залишився там надовго, бо з червня почав виходити місячник «Метафізичний вісник» («Metaphysische Rundschau»), видавець якого Ріхард Вреде запропонував Пшибишевському обійняти у ньому посаду редактора за 200 марок місячно. Станіслав Пшибишевський поспішно виїхав до Берліна, три місяці працював на Вреде, проте платні так і не отримав. 5 вересня 1897 р. Даґні народила йому другу дитину – дочку Іві. Їхня розлука тривала довго, вони спілкувалися лише листовно. Даґні приїхала до Берліна лише в середині грудня. У січні 1898 р. вони отримали запрошення до Іспанії, до філософа Вінцента Лютославського (який вислав їм 10 фунтів стерлінгів на дорогу; мусив їх висилати ще раз, бо Станіслав Пшибишевський потратив попередні на інші речі) та його жінки Софії – відомої іспанської поетки. 26 січня вони прибули до Парижа, який справив на них велике враження. Після короткого відпочинку прибули до дому Лютославських у Плая-де-Мера в Іспанії. Через певний час почала виявлятися різниця в поглядах Пшибишевського та Лютославського, тож після восьмитижневого перебування вони 30 березня, отримавши гроші на повернення, попрощалися з Лютославськими. Однак Іспанії не покинули, а, отримавши потрібні кошти від шваґра Пшибишевського, затрималися в Мадриді. Відвідували музеї Прадо й Академії де Сан Фернандо. Саме там Станіслав Пшибишевський відкрив малярство недооціненого дотогочас Ель Ґреко, до популяризації якого долучився і сам. У квітні відвідали Толедо; Пшибишевський був ним настільки зачарований, що у своєму творі «Андрогін» («Androgyne», 1900) описав враження від нього. З Мадрида поїхали до Парижа, до Міріама (Зенона Пшесмицького), неподалік від якого і замешкали. Там видатний піаніст Іґнаци Ян Падеревський виділив Станіславу Пшибишевському 5 тисяч франків допомоги. 1 червня Даґні вирушила до Конґсвінґера, двома тижнями пізніше прибув туди і Станіслав. Тоді вийшов томик його есеїстики «На дорогах душі» («Auf den Wegen der Seele», 1897, польська версія «Na drogach duszy», 1900).

На початку вересня 1898 р. Станіслав Пшибишевський прибув до Кракова, 25 вересня прибула туди й Даґні з двома дітьми; замешкали вони у гарній двоповерховій віллі. У жовтні Станіслав Пшибишевський став редактором літературно-економічно-громадського тижневика «Життя» («Życie»), перетворивши його на ілюстрований літературно-мистецький двотижневик. Під редакцією Пшибишевського «Життя» стало трибуною «Молодої Польщі», а він сам її очільником. У першому номері за 1899 р. Станіслав Пшибишевський опублікував там маніфест нового мистецтва «Confiteor», чи не найважливіший програмний текст того літературного угруповання. Його головне гасло «мистецтво для мистецтва» («sztuka dla sztuki») було не лише закликом до автономії мистецької творчості; це було переконання, яке розділяли з Станіславом Пшибишевським інші творці, що мистецтво відкриває важливі істини буття, прагне до Абсолюту. «Гола душа» митця, визволена від умовностей, суспільних кайданів та інтелектуальних стереотипів, здатна розрушити уявний дуалізм людської особи, дуалізм її біологічного та духовного аспекту. По суті, це дуалізм пізнавальних здатностей, який приховує сутнісну єдність буття. Опозиція душі та мозку – проголосив Станіслав Пшибишевський – це опозиція пізнання інтуїтивного та дискурсивного. Пізнання дискурсивне, аналітичне та комунікаційне належить до уніфікованого порядку суспільних явищ. Інтуїтивне пізнання є способом спілкування індивідуума з абсолютною дійсністю. Станіслав Пшибишевський пропивав усі зароблені гроші, час проводив у кав’ярнях, найчастіше в «Театральній», куди мала вступ лише богема, яка гуртувалася навколо Пшибишевського, який приймав до себе всіх – і талановитих, і нереалізованих митців. У Кракові Станіслав Пшибишевський подружився з Василем Стефаником, публікував переклади його новел у «Житті». Спілкування Пшибишевського зі Стефаником мало двосторонній вплив. Станіслав Пшибишевський підтримував листовний контакт із Яном Каспровичем (приятелем з дитячих років). Тоді Станіслав Пшибишевський був популярнішим – знаним і шанованим в Європі, тож він сам вирішив популяризувати творчість Каспровича. Раніше ідилічне сімейне життя Пшибишевського почало руйнуватися, він ставився до своєї жінки без колишньої любові. Та й вона знаходила собі нових приятелів. Фатальним став цикл лекцій про Шопена, який Станіслав Пшибишевський читав у Львові 4–12 червня 1899 р. Тоді Станіслав Пшибишевський мешкав у Каспровичів, де познайомився з жінкою Яна Ядвіґою. Тоді й розпочався їх відомий роман, який розсварив друзів-поетів. Нічого не знаючи про це, Даґні перебувала тоді з дітьми в Закопаному. У Львові Станіслав Пшибишевський тоді зійшовся також із закоханою в нього художницею Анелею Пайонкувною. Після повернення до Кракова Станіслав Пшибишевський був змушений покинути свій дім через заборгованість, переселившись у скромне двокімнатне помешкання. В кінці липня виїхав до Закопаного до родини. Там у жовтні закінчив п’єсу «Гості» («Goście»). Докучали фінансові труднощі, допоміг йому Генрик Сенкевич, організувавши для нього стипендію Польської академії наук. Станіслав Пшибишевський все частіше їздив з лекціями про Каспровича та Шопена; вони не лише рятували сімейний бюджет, але й були нагодою для зрад. Даґні мала багатьох шанувальників. Ще вкінці 1898 р. її товаришем (і заодно перекладачем, бо вона не знала польської мови) був Альфред Висоцький. Після його від’їзду роль перейняв шалено закоханий у неї Тадеуш Бой-Желенський. Добивалися її Владислав Емерик, брати Станіслав і Вінценти Кораб-Бжозовські. Даґні була свідома того, які почуття збуджує у своїх шанувальниках.

На початку 1900 р. Даґні з дітьми повернулася до Кракова. Тоді стався її розрив із Станіславом Пшибишевським, який набув гучного розголосу по цілому Кракові. Даґні із Зеноном виїхала до Львова під опіку Вінценти Кораба-Бжозовського, а Іві була віддана під опіку Анелі Пайонкувни. Того ж року Даґні із Зеноном переїхала до рідного міста. Тоді Станіслав Пшибишевський поїхав до Львова, а в січні 1901 р. утік до Варшави. Наприкінці весни Даґні із Зеноном приїхала до Варшави, до Пшибишевського. Спроба сімейного порозуміння не вдалася. Вони щоденно сварилися. Станіслав Пшибишевський щораз частіше виїздив до Львова. Тоді Даґні підтримувала стосунки зі Станіславом Корабом-Бжозовським і Владиславом Емериком, який вже став підприємцем-міліонером. У газеті «Химери» («Chimerze») тоді публікувалися фрагменти роману Пшибишевського «Сини землі» («Synowie ziemi»), в яких були присутні автобіографічні моменти, що вказували на їхні хворобливі родинні стосунки. Даґні почувалася ображеною. 29 квітня гарячий її шанувальник Станіслав Кораб-Бжозовський, не в силі винести любовні страждання, покінчив зі собою. 4 травня Даґні із Зеноном виїхала з Владиславом Емериком на Кавказ. 5 червня у «Ґранд готелі» в Тифлісі (тепер Тбілісі) Емерик застрелив Даґні, а потім застрелився сам. Малий Зенон, за згодою батька, залишився під опікою Владислави Томашевської, приятельки Даґні.

У червні 1901 р. Станіслав Пшибишевський переїхав до Варшави, де жив майже у злиднях. Рятувало те, що популярністю користувалася його п’єса «Золоте руно» («Złote runo»), а гроші за вистави допомагали йому виживати. П’єси «В ім’я щастя», «Золоте руно» та «Гості» склали драматичну трилогію «Танець любові та смерті» («Taniec miłości i śmierci»). 1 жовтня 1901 р. Станіслав Пшибишевський вшосте став батьком. Анеля Пайонкувна у Львові народила дочку Станіславу; він визнав дочку, але не мав бажання узаконювати стосунки з її матір’ю. У Львові вийшло з десяток книжок Пшибишевського. І саме у Львові протягом 1900–1903 рр. було опубліковано перші ґрунтовні дослідження його творчості (З. Лесер, «Неврастеніки в літературі. Станіслав Пшибишевський», 1900; П. Хмельовський, «Найновіші напрями в нашій поезії», 1901; В. Пресер, «Станіслав Пшибишевський: Літературне дослідження», 1903). До середини 1902 р. Станіслав Пшибишевський мешкав у готелі «Royal». Коли до нього приїхала Ядвіґа, він змінив місце проживання, вони його міняли кількаразово. Фінансово рятували переклади, яких Станіслав Пшибишевський зробив тоді найбільше. Докучали йому судоми рук, тож Ядвіґа взяла на себе роль секретаря. Тоді він створив п’єси «Мати» («Matka»), «Сніг» («Śnieg») і «Одвічна байка» («Odwieczna baśń»), дослідження «Про драму та сцену» («O dramacie i scenie»). П’єса «Сніг» мала великий успіх, проте популярність Пшибишевського ішла на спад. У січні 1903 р. Станіслав Пшибишевський отримав пропозицію від керівника Мистецького товариства Болеслава Новицького, а 20 січня підписав із ним угоду на постановку п’єс «Для щастя», «Золоте руно», «Мати» і «Сніг» у декількох містах Російської імперії. Мав за це отримати 500 рублів. Спершу Петербурґ належно привітав його. У 1904 р. відбулася друга частина турне, вистави відбулися, зокрема, у Херсоні й Одесі. Станіслав Пшибишевський отримав за вистави тоді 700 рублів, але Ядвіґа все одно не була щаслива, потайки писала листи Каспровичу. Наприкінці 1904 р. повернувся до Варшави, відіслав Ядвіґу до Львова, щоб зустрілася з дітьми і зібрала потрібні для розлучення з Каспровичем документи. Тоді почав писати п’єсу «Обітниці» («Śluby»). Після революційних заворушень на початку березня Станіслав Пшибишевський утік із Варшави. Місцем тимчасового перебування обрав Торунь. 11 квітня 1905 р. Станіслав Пшибишевський і Ядвіґа нарешті взяли цивільний шлюб в Іновроцлаві. У травні відвідали рідних у Вонґровці, після чого декілька місяців провели в Закопаному, де Станіслав Пшибишевський лікувався від алкоголізму. У жовтні поселилися в Торуні. Під впливом Ядвіґи змінився стиль писання Пшибишевського. Подружжя виставляло себе романтичною, щасливою парою. Любов стала визволителькою, я не, як до того, фатальною силою. На початку лютого 1906 р. Станіслав Пшибишевський написав 80-сторінковий інтимний твір «Сповідь» («Spowiedź»), у якому, боячись ревнощів нової жінки, оплював добре ім’я Даґні та заперечував свою любов до неї. У другій половині лютого Станіслав Пшибишевський виїхав до Мюнхена, де його вже чекала Ядвіґа. Спершу перебування у Мюнхені було для Пшибишевського важким. Брак грошей негативно впливав на його самопочуття. У червні 1906 р. Станіслав Пшибишевський поїхав до Львова на прем’єру «Одвічної байки». Там зустрівся з Анелею, яка взялася організувати його оздоровлення на тирольському курорті. У квітні 1907 р. Станіслав Пшибишевський прибув на курорт Ґріс в Тиролі, де пробув два місяці на віллі «Лореляй». Після того у Мюнхені поселився в районі Швабінґ, там жив до 1909 р. У січні 1908 р. поїхав до Праги, щоб керувати постановкою «Золотого руна». Це започаткувало низку його поїздок до Чехії, Швейцарії, Франції та Голландії. Квітень приніс розчарування, коли Станіслав Пшибишевський, будучи у Варшаві на прем’єрі «Обітниць», став свідком прохолодного сприйняття вистави, підсилили це й негативні рецензії. Однак тоді він нав’язав контакти з фірмою «Ґебетнер і Вольф», яка від 1908 до 1914 р. видала низку його творів: «День суду» («Dzień sądu»), «Сутінки» («Zmierzch»), «Міцна людина» («Mocny człowiek»), «Визволення» («Wyzwolenie»), «Священний гай» («Święty gaj»), «Діти нужди» («Dzieci nędzy»), «Крик» («Krzyk»), «Адам Тріска» («Adam Drzazga»). Гонорари за ті книжки забезпечили авторові гідне життя. У травні 1908 р. виплило, що Станіслав Пшибишевський має дочку з Пайонкувною, це викликало скандал у родині. У 1909 р. Станіслав Пшибишевський їздив читати лекції, в лютому – до Швейцарії, у квітні – до Парижа. Слава Станіслава Пшибишевського почала переживати ренесанс. Кав’ярняне життя знову стало процвітати. До обіду він часто проводив час у публічній бібліотеці, а по обіді перебирався до кав’ярні. Того ж року Станіслав Пшибишевський, прагнучи спокою, оселився з дружиною в Кохель-ам-Зее в Баварських Альпах. Під кінець 1909 р. у Польщі виник скандал навколо права на постановки його п’єси «Учта життя» («Gody życia»). У лютому 1910 р. була поставлена «Одвічна байка», проте успіху не мала і була знята з репертуару через 12 днів. Невдача з виставою була не єдиною проблемою в той час. Через боязнь ревнощів з боку Ядвіґи, Станіслав Пшибишевський всіляко обмовляв Даґні, щоб знищити добру пам’ять про неї. Нова жінка Пшибишевського займалася літературними перекладами, щоб зміцнювати домашній бюджет і щоб мати гроші на подорожі до Львова, до дочок. Коли в 1912 р. Ядвіґа схотіла забрати дочок Ганку та Яніну до себе, Каспрович спротивився цьому. Справа навіть потрапила до суду, але Станіслав Пшибишевський її залагодив, написавши до батька дівчат листа. Відтоді Ядвіґа мала право необмеженого спілкування з дівчатами. У 1913 р. Станіслав Пшибишевський винайняв для них помешкання у Мюнхені. Тоді написав п’єсу «Вир» («Topiel», 1912).

Коли почалася Перша світова війна, 1 серпня 1914 р. Станіслав Пшибишевський був у Ротенбурзі, у своїй літній резиденції, з жінкою та її донькою. Станіслав Пшибишевський писав багато статей для «Польського кур’єру» («Kurier Polski») та німецької преси. Вони склали чотири книжки: «Тіртей» («Tyrteusz», 1915), «Повернення» («Powrót», 1916), «Польща та священна війна» («Polen und der heilige Krieg/ Polska i święta wojna», 1916, двомовна) і «Шляхом польської душі» («Szlakiem duszy polskiej», 1917). У березні 1915 р. поїхав до Відня читати лекції, які справили на віденців велике враження, особливо «Каїн» («Kain») і «На початку була хіть» («Na początku była chuć»). Під час війни Станіслав Пшибишевський був прихильником пронімецьких поглядів. У серпні 1916 р. Станіслав Пшибишевський на запрошення Єжи Гулевича провів два тижні біля Познані; велику дискусію викликала прочитана в Познані лекція «Культурне значення Познані» («Znaczenie kulturalne Poznania»). На початку 1917 р. Станіслав Пшибишевський почав співпрацю із видавництвом «Лектор» («Lektor»). На початку вересня він прибув до Познані, щоб разом із головним редактором Є. Гулевичем провести видавничу кампанію двотижневика «Джерело» («Zdrój»), перше число якого вийшло 1 жовтня. Офіційно Станіслав Пшибишевський не був причетним до керівництва часописом, писав під псевдонімом Єжи Гулевич, вів рубрику «У поетів» («U poetów»), відповідав на листи до редакції, надавав йому спрямування. Тривало це до 1 липня 1918 р. Першим томом бібліотеки «Джерела» була книжка есеїстики Пшибишевського «Експресіонізм, Словацький і генеза з духу» («Ekspresjonizm, Słowacki i Genesis z ducha»). Липень і серпень Станіслав Пшибишевський провів у Страшидлі коло Ряшева. У вересні відвідав Львів, прочитав лекцію про чорну магію в Стрию. У жовтні повернувся до Мюнхена. У кінці червня 1919 р. Станіслав і Ядвіґа переселилися до Познані. Там Станіслав Пшибишевський отримав посаду завідувача бюро перекладів дирекції познанської пошти, на якій працював від листопада 1919 до вересня 1920 р. Робота його полягала в тому, що він перекладав словник поштової термінології з німецької на польську. Тоді була поставлена його п’єса «Місто» («Miasto», 1914) в Познані та Варшаві. Ядвіґа була незадоволена перебуванням у Познані; тим більше, що молоді познанці приносили Пшибишевському алкоголь і морфін. У травні 1920 р. до Познані приїхала дочка Станіслава Пшибишевського й Анелі Станіслава, яка мала тоді вже 19 років. Станіслав Пшибишевський дуже зрадів цьому, але Ядвіґа ненавиділа Станіславу, тож це призвело до конфлікту з Пшибишевським, що він аж мусив втекти з дому. Помирилися на тому, що Станіслав Пшибишевський розірве всі контакти зі Станіславою.

У жовтні 1920 р. Станіслав Пшибишевський отримав номінацію на посаду бібліотекаря бібліотеки дирекції залізниць у Ґданську. Того ж місяця він прибув туди, поселився в Сопоті, де мешкав до весни 1921 р. Частим гостем у помешканні в Сопоті був Саул Блюм, вчитель гебрейської мови, який втаємничив Пшибишевського у біблійну науку. На роботі в обов’язки Пшибишевського входив переклад інструкцій, рекомендацій, рефератів тощо з німецької на польську, перегляд преси та збирання статей про дирекцію залізниць у Ґданську. У липні 1921 р. Ядвіґа поїхала до дочок, а Станіслав Пшибишевський, скориставшись цим, запросив до себе Станіславу, провів із нею три дні поза домом. Про це довідалася Ядвіґа, вибухнув новий скандал, тож конформіст Пшибишевський відрікся від дочки, хоча тайкома й далі цікавився її долею. У жовтні 1921 р. святкувалося 30-ліття творчої праці Пшибишевського. Святкування відбувалися у Львові. 28 жовтня Станіслав Пшибишевський виголосив одну з найкращих своїх лекцій «Із питань про смерть» («Z zagadnień o śmierci»). 29 жовтня у Великому театрі відбулася урочиста академія та була зіграна п’єса «Сніг». Президія міста Львова та міська театральна комісія подарували Пшибишевському сто тисяч польських марок, недільний номер 30 жовтня львівської «Вечірньої газети» був присвячений головно йому. Повертаючись зі Львова, відвідав Варшаву, де викликав велике зацікавлення. Після повернення до Ґданська, нарікав на надмірне зацікавлення його власною особою. Спершу не хотів брати участі у святкуваннях в інших містах, проте мимоволі був присутнім на урочистостях в Кракові, Любліні, Білостоку, Вільні, Бидґощі, Ґданську та Сопоті. У червні 1922 р. Станіслав Пшибишевський поїхав до Мюнхена, де хотів закінчити книжку «Відьми та чорна магія» («Die Hexe und die schwarze Magie»), над якою працював вже три роки. Але пробув там недовго і через Австрію повернувся до Ґданська. Станіслав Пшибишевський міг безтурботно відпочивати, коли отримав від дирекції залізниць оплачену відпустку, а від видавництва «Лектор» – гонорар. До нього повернулися гарний настрій і творчі сили. До 24 серпня він написав половину нового роману «Il regno doloroso». Повернувшись із відпустки, закінчив роман і почав переговори з видавництвом «Лектор» про видання своїх зібраних творів. Поновив зв’язок із сином Зеноном, який мешкав у Швеції, працював у міністерстві закордонних справ, був чудовим спортсменом і повідомив про народження дочки, внучки Станіслава, яка отримала імена Анна-Маґдалена-Ядвіґа-Даґні. Станіслав Пшибишевський підтримував листовне спілкування з дочкою Іві, яка вийшла заміж за шведського барона Фредріка Беннета. У середині 1923 р. Іві приїздила до Пшибишевського. Влітку того ж року Станіслав Пшибишевський поїхав з лекціями до Чехословаччини, де справив велике враження на слухачів. Тоді йому прийшла ідея оселитися в Празі. Писав у тій справі до міністерства закордонних справ у Варшаві, щоб отримати посаду в Празі, але так її і не отримав.

Восени 1924 р. Станіслав Пшибишевський був запрошений президентом Войцеховським на роботу в його цивільній канцелярії. 1 листопада Пшибишевський оселився в помешканні в королівському замку у Варшаві. 1 травня 1925 р. отримав орден «Polonia Restituta», офіцерський хрест, а через рік командорський хрест того ж ордену. Найбільшою проблемою того часу був брак здоров’я. Станіслав Пшибишевський почувався щораз гірше. Влітку 1926 р. вибрався до Фушля в Австрії, щоб поправити здоров’я. Потім вибрався до курорту на Штирбському озері, де 1 серпня взнав про смерть Каспровича. Це дозволило взяти Пшибишевському церковний шлюб з Ядвіґою 21 жовтня 1926 р. в катедрі св. Яна у Варшаві. Останньою п’єсою Пшибишевського є «Месник» («Mściciel», 1927). 6 лютого 1927 р. Станіслав Пшибишевський виголосив в Іновроцлаві доповідь про Каспровича. Потім тиждень Станіслав і Ядвіґа провели у знайомих у маєтку в селі Яронти біля Іновроцлава. У листопаді знову прибули туди. Станіслав Пшибишевський дуже хворував, а 27 листопада помер.

Станіслав Пшибишевський популяризував у польському літературному середовищі творчість не тільки Василя Стефаника, а й Тараса Шевченка. Представники угруповання «Молода Муза» ставилися до Пшибишевського із захопленням. Іван Франко висловлював про творчість Станіслава Пшибишевського критичні судження. Творчістю Станіслава Пшибишевського цікавилися Леся Українка, Ольга Кобилянська, Микола Вороний, інші українські письменники.

Українською мовою поему в прозі Станіслава Пшибишевського «Із циклу Віґілій» переклав Антін Крушельницький (надруковано у 1899 р. у львівському журналі «Живі струни»). Окремим виданням вийшов роман «Діти сатани» в перекладі Віктора Дмитрука (Львів, 2017).



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus

- фільми в кінотеатрах України

Партнери