Батьки розлучилися у 1937 році. Батько через рік одружився вдруге, а через рік помер. Під час німецької окупації мешкав із матір’ю у Варшаві, де розпочав початкову освіту. Із 1946 року мешкав у Вроцлаві, де закінчив загальноосвітню школу (1948). Із навчанням завжди мав проблеми, поперемінно навчався в торгово-адміністративній школі у Вроцлаві, у Лігниці в ліцеї Робітничого товариства друзів дітей, у ліцеї театральної техніки у Варшаві. Маючи 16 років, закінчив курси водіїв і почав працювати водієм вантажівки у Вроцлаві. У січні 1951 року переїхав до Варшави. Часто міняв місця праці. Фах водія притупляв його чутливу душу. Шансом вирватися з цього зачарованого кола стало писання, яке розпочалося 1951 року. Заодно зайнявся журналістикою. У 1952 році нав’язав контакт зі Спілкою польських письменників, там представлявся як неосвічений водій, який у вільні хвилини після роботи пробує описати своє життя. У квітні 1953 року отримав тримісячну творчу стипендію від Спілки, остаточно облишив водійську працю і виїхав до Вроцлава, щоб працювати над своїм дебютом. Тоді він дуже багато читав. До Варшави повернувся на початку 1954 року, у квітні почав частинами публікувати свої дебютні оповідання, які того ж року вийшли окремою книжкою «Соколовська база» («Baza Sokołowska»). У варшавському літературному середовищі заговорили про молодого здібного письменника. Марек Гласко швидко здобув славу найталановитішого письменника молодого покоління. Розголос і популярність здобув не лише завдяки стилеві творчості, але й нестандартній поведінці. Став легендарною постаттю молодого покоління, символом нонконформізму. Був атлетичної будови тіла (мав 84 кг ваги), надзвичайно вразливим, невпевненим, зі схильністю до депресії. У 1955–1957 роках був редактором відділу прози у виданні «Попросту» («Po prostu»). У 1956 році отримав власне помешкання у Варшаві. Проте вже у 1958 році виїхав до Парижа, де здобув світовий розголос. Потім жив у Німеччині, Італії, Ізраїлі. Не міг без Польщі, але й не міг до неї повернутися. Акліматизуватися за кордоном заважав йому брак таланту до вивчення мов. Вів життя блукача, приставав на найпростіші роботи, щоб забезпечити собі елементарні умови існування. Від 1960 року мешкав у Німеччині, одружився зі славною німецькою акторкою Зонею Ціманн. У 1963 році провів місяць під арештом за п’яну сутичку з поліцією. У 1963–1965 роках Марек Гласко провів загалом 242 дні у психіатричних клініках. У 1966 році на запрошення режисера Романа Поланського поїхав до Лос-Анджелеса, де мав кілька невдалих спроб стати сценаристом. Того ж року розлучився зі своєю дружиною. У США здійснилася мрія Марека Гласка – він отримав ліцензію пілота. У червні 1966 року приїхав до Німеччини. Помер 14 червня 1969 року за нез’ясованих обставин у готельному номері у Вісбадені. Одна з гіпотез твердить, що причиною смерті могло бути змішання алкоголю та снодійного; знайомі Марека Гласка виключають самогубство. У 1975 році його прах був перевезений до Варшави.

В особистому житті Марек Гласко уподібнювався до героїв своїх творів, романтичних, твердих аутсайдерів, які стали для його покоління символами розчарування навколишньою дійсністю 50-х років. Його проза стала вираженням спротиву схематизмові й облудності літератури соцреалізму. Чудово описував середовище соціальних низів, у якому панують безнадія та цинізм. Герої його творів живуть мріями про зміни, але ті мрії завжди залишаються марними. Марек Гласко є автором гострокритичних, безвихідних за світовідчуттям новел і повістей. На батьківщині автора вийшли збірка оповідань «Перший корок у хмарах» («Pierwszy krok w chmurach», 1956) і повість «Восьмий день тижня» («Ósmy dzień tygodnia», 1957). У Парижі Марек Гласко видав повісті «Цвинтарі» («Cmentarze») і «Наступний до раю» («Następny do raju») (обидві 1958), «Всі відвернулися» («Wszyscy byli odwróceni») і «Брудні вчинки» («Brudne czyny») (обидві 1963), а теж збірку «Оповідання» («Opowiadania», 1963; у цій збірці була вміщена і повість «Восьмий день тижня»). У Лондоні Марек Гласко видав повісті «Обернений в Яффі» («Nawrócony w Jaffie»), «Розповім вам про Естер» («Opowiem wam o Esther») (обидві 1966). У Парижі також вийшли автобіографічна книга про початок шляху «Красиві двадцятирічні» («Piękni dwudziestoletni», 1966), збірка есеїв «Листи з Америки» («Listy z Ameryki», 1967) і роман «Сова, дочка пекаря» («Sowa, córka piekarza», 1968).

Посмертно на батьківщині письменника вийшли повісті «Паліть рис кожного дня» («Palcie ryż każdego dnia», вид. 1983) і «Друге вбивство пса» («Drugie zabicie psa», вид. 1985), у 1986 році були видані оповідання «Померлі серед нас» («Umarli są wśród nas»), «Пам’ятаєш, Вандо?» («Pamiętasz, Wanda?»), «Важка весна» («Trudna wiosna»), «Брат чекає на кінці дороги» («Brat czeka na końcu drogi»).

Багато творів Марека Гласка було екранізовано в Польщі, ФРН, США, зокрема після його смерті.

Українською мовою окремі твори Марека Гласка переклали Лариса Андрієвська (Ломбард ілюзій // Королівський ліс: Альманах кохання. – Львів, 2002; Найсвятіші слова нашого життя. Вікно // Потяг-76. – Чернівці, 2005 (Інтернет-версія); У день смерті Його // Сучасність. – 2006. – № 2), Андрій Бондар (Лист // Газета по-українськи. – 2007. – 7 грудня), Олександр Ірванець (Перший крок у хмарах // Дніпро. – 2011 – № 3), Ігор Пізнюк (Петля // Кур’єр Кривбасу. – 2010. – № 246/247), Олег Шама (Оповідання // Всесвіт. – 2005. – № 11/12). Окремим виданням у 2017 році в Чернівцях у «Видавництві 21» вийшла книжка Марека Гласка «Красиві двадцятилітні» в перекладі Олександра Бойченка.