Наше воєнне сьогодення вносить свої кардинальні зміни у всі галузі життя, включно з літературою, де з’являються нові форми викладу в жанрі чи то репортажу, а чи щоденників і есеїв. Так, наприклад, книжка Сергія Руденка «Бій за Київ» – попри свою публіцистичну вагу, важлива для сьогоднішнього документування історії, в якому втілений майстерний баланс між свідченнями очевидців та широким висвітленням подій російсько-української війни. І головне при цьому навіть не історична ретроспекція чи новітні плани перемоги, які обов’язково згадуються при такій розмові, а реакції простих людей на страшні події, обстріли, смертельну небезпеку. І важливо, що світ дізнається правду саме про напад імперії на непокірну колишню колонію, яка стала незалежною державою, а не про «хрестовий похід» проти націоналізму, як трактує московська влада сьогоднішню кровопролитну війну в Україні.

Попри те, що анотація до цієї непересічної та актуальної збірки скромно попереджає, що це журналістське дослідження про події російсько-української війни, а саме – про оборону Києва, вільно буде зазначити, що насправді це грандіозна панорама і детальний екскурс у героїчні часи нашої сучасної історії – від Революції Гідності до початку повномасштабного вторгнення і захисту Києва від московської навали. «Сотні років російські царі, радянські генсеки й російські президенти знищували українців – війнами, голодоморами, в’язницями, розстрілами, забороною української мови, – нагадує автор. – За право жити у вільній країні українці заплатили дуже високу ціну – життям друзів, рідних та близьких. І ніхто в Україні не збирається здаватись Путіну. Цього він і не може збагнути. Так, війна – це страшно. Але ще страшніше бути частиною країни, лідер  якої  постійно  повторює,  що  тебе  (українця) не існує».

Таким чином, найголовніше у цій збірці – те, що це не просто есеї або ескізи у загальній картині російсько-української війни, а повновага яскрава оповідь досвідченого автора-журналіста про її події, але, що ще важливо – про причини та наслідки всього, що сталося після 24 лютого 2022-го року. «Двадцять четвертого лютого 2022 року, почавши великий наступ на Київ, Путін розраховував швидко взяти українську столицю, отримати квіти від містян і провести парад російської техніки на центральній вулиці – Хрещатику, – вкотре нагадує автор. – Обклавши з усіх сторін Київ військами, російський президент уявляв себе, певне, Наполеоном, якому ось-ось Зеленський із Кличком мали принести на блюдечку ключі від міста. Путіну було невтямки, що українці – хоробра нація, яка за останні тридцять років не раз виходила на Майдан захищати свободу та незалежність. За право жити у вільній і суверенній державі ми платимо дуже високу ціну – життями десятків тисяч людей, які кладуть голови в російсько-українській війні».

Автор «Бою за Київ» не випускає з думки (і з уваги читача) ані найменшої деталі з того виру подій, в якому опинилися герої його книжки. Насамперед звичайно, це легендарні брати Клички, яким довелося ділити політичний ринг з такими знаковими постатями сучасної історії, як Ющенко і Порошенко. Чимало й про інший бік справи – психологію російського диктатора та його ставленика в Україні, тобто про Путіна та Януковича. Утім, окрім цього, головною дійовою особою кожного з есеїв все ж таки є люди, що потрапили у вир війни. Вражають розділи, в яких мова про цивільних героїв, які змушені були стати оборонцями свого дому, своєї Батьківщини: «Тероборона режисера», «Морг, Pink Freud і «Бабель» Євгена Спіріна», «Pink Floyd, Андрій Хливнюк і Червона калина». Загалом книжка, як можемо, переконатися, висвітлює характери захисників Києва – попри, безперечно, характер самих боїв за українську столицю та професійний аналіз подій, які складаються у поліфонію нашої майбутньої перемоги. «Тим часом українська армія знищила повітряний десант ворога в районі столичного метро «Нивки» та поблизу селища Коцюбинське, – пригадує автор події нещодавнього минулого. –  ДРГ прорвалися й у середмістя Києва – у район метро «Шулявка» та столичного зоопарку, де вночі зчинилася стрілянина й лунали вибухи. Українські вояки відбили ворожу атаку на військову частину. За кілька кілометрів від того місця – поблизу метро «Берестейська» – 101-а бригада охорони Генштабу ЗСУ знищила колону росіян — два легковики, дві вантажівки з боєкомплектом, танк. У повітря злетів міст над проспектом Перемоги. «Усе спокійно, поклали всіх», – повідомили в ЗСУ. Вогонь, дим, вибухи, кулеметні черги розрізали нічне повітря проспекту Перемоги – однієї з головних артерій столиці. Бій точився буквально за кілька кілометрів від центру. Диверсанти намагалися атакувати не лише центральну частину столиці, але і її околиці — лише на житловому масиві Троєщина затримали шістдесят росіян. Усю ніч українське ППО знищувала російські балістичні ракети, скеровані на Київ. Дві доби атак росіян перетворили українську столицю на небезпечне місто. Метро зупинилося й перейшло в режим укриття. Диверсанти й далі ставили мітки на будинках і газових трубах. Військові, правоохоронці й тероборона розстрілювали російські ДРГ».

Саме таки драматичним чином побудована книга есеїв Сергія Руденка, тобто як розповідь про справжній бій. Розділи – це раунди цієї битви, в якій повністю розкривається характер захисників української столиці. «Господареві Кремля ніколи не зрозуміти, чому на початку війни десятки тисяч киян, уперше взявши до рук зброю та коктейлі Молотова, готові були боронити своє місто, – зауважує автор. – У кожному кварталі, у кожному мікрорайоні, на кожній вулиці. Поруч із військовими стали вчителі, письменники, журналісти, історики, медики, студенти, підлітки, пенсіонери. Вони були готові вмерти, але не здати росіянам Київ. Попри зруйновані будинки, дитячі садочки, школи, музеї, торговельно-розважальні центри, теплоелектростанції й мости. Попри розтерзані, розмародерені та зґвалтовані Бучу, Ірпінь, Гостомель, Бородянку й десятки маловідомих сіл та селищ, які стали на шляху російської орди. Путін, який марить увійти в історію як «збирач земель російських», наразився в Києві й на Київщині не лише на українську армію, а й на великий народний супротив. Назвавши свій похід в Україну «спеціальною військовою операцією», він отримав справжню Народну війну».

Ігор Бондар-Терещенко