Напередодні широкомасштабного вторгнення Росії в Україну, що розпочалося 24 лютого цього року  і триває досі, у серії «Знамениті події історії України» видавництва «Фоліо» побачила світ науково-популярна книжка Романа Офіцинського «Історія УПА». Вона має два видання. Одне присвячене 30-й річниці Незалежності України, здійснене за сприяння міністерства культури та інформаційної політики України та Українського інституту книги, призначене для безоплатного розповсюдження. Інше можуть придбати всі охочі у двох варіантах: електронному і паперовому.

Автор – Роман Офіцинський, доктор історичних наук, професор. Відомий збірками поезій та прози, зокрема книжкою університетських бувальщин «Червона лінія» (2018). Оприлюднив монографії, навчальні посібники, статті з нової та новітньої історії України. Підготував одного доктора і сім кандидатів історичних наук. Лауреат Премії імені Дмитра Яворницького.

Ця книжка ошатна зовні, має продуману структуру: вступ, основна частина, заключення, списки джерел, скорочень, ілюстрацій. В основній частині десять розділів, яких відбиті такі ключові питання історії Української Повстанської Армії, як ідейні засади, чисельність, керівництво, озброєння, повсякдення, важливі бої та рейди, ставлення в різних країнах та ін.

Сама ж армія серед подібних в Європі, як наголосив Роман Офіцинський, найдовше чинила опір тоталітарним державам на найбільших просторах. Вона символічно вела відлік від 14 жовтня 1942 року, організовано діяла до арешту головного командира Василя Кука в травні 1954 року. Окремі бійці воювали до квітня 1960-го, а поодинокі переховувались до здобуття Україною незалежності. Повстанська пісня «Зродились ми великої години» стала маршем нової української армії, котра від 2014 року воює проти російського агресора.

Власне, збройне формування під назвою Українська повстанча армія вперше появилося восени 1921 року. Так іменували загони генерала-хорунжого Юрія Тютюнника, що прорвалися в радянський тил, аби підняти повстання і відновити Українську Народну Республіку. Рівно за два десятиліття цю назву поновив отаман Тарас Боровець, сподвижник уряду УНР в екзилі, а від нього запозичила ОУН(б).

УПА воювала в Україні (Волинська, Вінницька, Житомирська, Закарпатська, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька області), Білорусі (Брестська, Гомельська області), Польщі – Люблінське і Підкарпатське воєводства. Рейдувала Словаччиною, Чехією, Румунією, переходила в Австрію та Німеччину.

Повстанські терени в 1944 році досягали 150 тис. кв. км, де проживало 15 млн осіб. Це приблизно чверть території та третина населення теперішньої України, або ж площа більша від Греції з населенням Нідерландів.

Автор видання окремо схарактеризував особовий склад УПА. Так, за регіональною ознакою серед усіх бійців було 60% галичан, 30% поліщуків і волинян, 10% наддніпрянців. Соціально переважали селяни – середняки і бідняки. Це молоді люди віком 18-28 років з початковою і неповною середньою освітою, позапартійні. Командні пости середнього рівня в куренях і сотнях займали 30-35-літні – переважно міщани, з середньою і вищою освітою, досвідом Дружин українських націоналістів, радянської, польської, німецької армій.

Загалом затяжна війна УПА з радянським противником пройшла ряд етапів. У 1944–1946 роках основні сили зазнали поразки і в 1947–1951 роках уже воювали малими відділами. До 1956-го ліквідовані керівні ланки руху опору, а збройна боротьба завершилася 1960 року.

Роман Офіцинський цілком резонно звернув увагу на те, як УПА знекровлювали поголовною мобілізацією до радянської армії та на роботи в Донбас, переписом населення, депортаціями, колективізацією, ліквідацією греко-католицької та насадженням російської православної церкви, етнічними міграціями, амністіями.

Натомість Західну Україну заселяли росіянами і російськомовними. Від 1944 року їх прибуло мільйон. Передусім осідали в містах, вибираючи краще житло. Важливі посади займали приїжджі з Росії та східних областей України.

Проти УПА на межі 1944–1945 років воювало 40 тис. солдатів НКВС і Червоної армії. У січні-квітні 1946 року їх було вже 53 тис., а ще 52 тис. бійців винищувальних батальйонів і груп сприяння, 1,8 тис. членів агентурно-бойових груп.

У пропонованій книжці належно відображені закордонні рейди УПА 1945–1950 років, що охопили прикордоння України з Білоруссю, Польщею, Чехословаччиною, Румунією. Переходячи до американської зони окупації Німеччини, вояки розгорнули пропаганду в Чехословаччині. Вони прорвали інформаційну блокаду. Світова преса висвітлювала війну з тоталітаризмом в Україні.

Як відомо, у 1944–1955 роках загинуло 155 тис. повстанців, у т. ч. 1,7 тис. у східних областях. Це бійці УПА, служби безпеки, підпільники, парашутисти, озброєні нелегали, загиблі в чекістсько-військових операціях. А сумарно радянські репресії поцілили тоді ледь не кожного десятого мешканця Західної України – до півмільйона осіб: 134 тис. арештованих, 155 тис. убитих, 203 тис. висланих.

УПА – феномен світової історії. Передусім – за бойовим духом, тривалістю, активністю, масштабами війни з могутніми противниками. Для сущих українців у сучасній російсько-українській війні бойовий досвід УПА є непроминущим взірцем безкомпромісної боротьби в надважких умовах. Тому книжка «Історія УПА» Романа Офіцинського заслуговує вдячних читачів.