Ми часто звертаємось до мистецтва як до певного джерела – ми дивимось, слухаємо,  надихаємось, переосмислюємо – ніби вдихаємо саме життя у його найбільшій концентрації. Щоби згадати всю ту енергію, яку може дарувати нам креативний процес, я зібрала для вас п’ять книжок про силу творчості.

Лілі та море, Лоранс Бургіньон, Андрій Арінушкін (Nebo BookLab Publishing, 2017) 

Мистецтво як можливість щось зберегти: емоцію, відчуття, спогад про певну подію. І водночас – зберегти навіть більше, ніж насправді відбулося чи трапилося. Принаймні у фізичному вимірі. Так, коли одного ранку кошеня Лілі гукає у вікно чайок, воно раптом дізнається, що їх тут нема. Вони бувають лише біля моря. А Лілі, на жаль, там не живе. Щоби трохи розрадити доньчину меланхолійність, батько-кіт малює для Лілі морські хвилі. Але як же він зобразить справжнє море, якщо він його не бачить тут-і-зараз?

Лілі йому пояснює:

— Перш за все є берег, пляж, пісок та сонячні береги на воді. Люди ласують морозивом та несуть печиво для чайок, які завжди голодні, тому що ніхто їх не пригощає.

Почувши слова Лілі, батько-кіт і сам тепер бажає побачити, яке ж воно – море. Без зайвих вагань їхня маленька родина вирушає на узбережжя: їсти морозиво, спостерігати за чайками, будувати пісочні палаци та малювати. Врешті-решт ця подорож дарує не лише прекрасний день для Лілі та її тата, але й народжує картину-спогад. На ще не висохлій фарбі, омріяні чайки залишили сліди від своїх лапок. Коли Лілі вирішує назвати малюнок «картиною чайки», тато даремно намагається переконати її у відсутності заслуги пташки.

— Ти перебільшуєш, – протестує батько кіт. — Все, що вона зробила — пройшлась по картині!

— Так, але ж вона пройшлась там, де потрібно , — наполягає Лілі. —  І саме це — дійсно красиво.

Бо інколи вся краса і сила мистецтва оприявнює себе зовсім неочікувано та випадково. Як сила моменту. Разом зі зворушливим сюжетом, легкі та світлі ілюстрації білоруського художника Андрія Арінушкіна повністю захоплюють нас у приємну атмосферу. Місто, пісок, море і трохи фарби — все, щоби запама’ятати та надихнутись теплими літніми днями.

Назавжди будь молодим, Боб Дилан, Пол Роджерс (Читаріум, 2018)

Коротка пісня — велика маніфестація. Переслухавши майже всі пісні відомого американського виконавця Боба Дилана, Пол Роджерс вирішує створити його коротку біографію — ілюстровану та засновану на одній пісні. На кожному розвороті своєї книжки в картинках він ховає ключі до певних фрагментів життя співака і лишає уривки із його хіта 1974-го року — «Назавжди будь молодим». Збираючи есенцію Диланового шляху, автор не лише переказує його, але й створює окремий світ, в якому всі люди рівні, слухають себе та інших, цінують свій час і даний їм талант. 

Творчість у книжці Роджерса — це не стільки магія, скільки, те що кожен з нас може відкрити в собі. Варто лише не боятись робити те, що ти любиш. І бути в чомусь першовідкривачем.

Побудуй драбину в небо, ще не сходжену ніким.

Поза тим, що книжка насичена багатьма деталями біографії, вона не втрачає своєї цікавості для тих, хто нічого не знає про Боба Дилана, або не є шанувальником його творчості. Позбавлена прямих посилань, вона лише оповідає про шлях творчої людини, про перешкоди, що її можуть зустрічати, та про те, що одна з чи не найбільших сил мистецтва — можливість знов і знов відроджувати в собі щось суто людське – простоту, відкритість і бажання щось створювати та ділитись цим.

Жирафи не танцюють, Джайлз Андре, Ґай Паркер-Різ (Читаріум, 2017)      

Історія жирафи Джеральда написана ще у далекому 1999 році. І хоча з її виходу минуло майже 20 років, нещодавній переклад цією книжки українською мовою є справді приємною новиною. Персонаж Джайлза Андре — це щаслива тварина, яка радіє всьому, що трапляється у житті. Одна з небагатьох речей, що змушує його сумувати, — це вечірка з дикими танцями, яку щорічно влаштовують інші мешканці лісу. Бо він не знає як правильно рухатись, як стати органічною частиною всього дійства. Коли ж він таки зібрався духом, аби затанцювати, всі довкола засміяли його. Намагаючись зрозуміти, чому так сталося, він прислухається до звуків довкола та починає вигадувати власні рухи.

Ти уяви, що світ увесь

Звучить тобі одному

І цілий ліс — немов оркестр,

А музика у всьому.

І коли Джеральд цілком віддається звукам довкола, то раптом усвідомлює, що він танцює! Це помічають й усі звірі довкола та починають плескати в долоні та вітати його. Вони допитуються в жирафа, звідки ці оригінальні рухи. І його відповідь дуже проста та натхненна :

Ти можеш все, коли твоя

Мелодія заграє!

Ілюстрації до книжки супроводжують всі ритми та відтінки історії. Яскраві кольори та орнаменти затримують око буквально на кожній сторінці. А для молодшої аудиторії ще дарують чудову можливість дізнатися про нових тварин —порозглядати та зрозуміти їх особливості.

Белла Балерина, Ґарн Лаура Еймі, Валерія Соколова (Видавництво Старого Лева, 2013)

Подібно до жирафи Джеральда, маленька персонажка книжки Лори Еймі, собачка на ім’я Белла, понад усе на світі хоче танцювати. Її мрія — стати балериною. Але походження з роду басет-гаундів не дозволяє їй думати про щось інше, ніж про ферму. Однак, потрапивши одного дня до опери, Белла зустрічає милу гардеробницю Яну, яка направляє її до мсьє Бориса — талановитого вчителя танців у школі на вулиці Пойнтерів — місці, де «тварини можуть робити те, що їм до вподоби». І попереджає:

Тобі доведеться добряче попрацювати і багато чим пожертвувати. Будуть спроби, провали і нові спроби. Та колись ти таки зможеш займатись тим, що тобі до вподоби.

Чи варто й казати, що Беллі все вдається. Не в останню через випадковість, але вона таки знаходить можливість показати, що вміє. Через свій талант вона досить швидко потрапляє до найвідомішої балетної трупи Великого Міста. І стає справжньою балериною.

Книжка розрахована на дітей від 3 до 6 років, проте динамічні ілюстрації Валерії Соколової та заховані під простим сюжетом ідеї про долю, походження, мрію не залишуть байдужими і аудиторію шкільного віку. Що вже говорити про батьків, яким так само ніколи не завадить пригадати, наскільки важливо робити те, що тобі до вподоби. А головне, що творчість не знає віку.

Ведмідь-піаніст, Девід Літчфілд (Видавництво Старого Лева, 2017)

Важливим у створенні чогось є не тільки майстерність, але й місце, де ти працюєш. А ще більше — ті, хто це мистецтво сприймає. Інколи саме від них залежить, наскільки воно відкриється й оживе. Ведмідь з історії Девіда Літчфілда випадково знаходить у лісі піаніно. Він уважно вивчає інструмент та щодня приділяє йому багато часу.  Ведмідь грає і грає, аж поки не досягає у цій справі довершеності. Переїжджаючи до великого міста, він здобуває славу та визнання. Проте разом із ними він знаходить сум та тугу за своїм лісом. Для нього музика звучить інакше, коли вона так далеко від рідних звірів та улюбленої галявини. Тож попри грандіозні концерти та повні зали, Ведмідь-піаніст повертається до свого лісу, де його, звичайно, вже давно чекають. 

Тож після того, як ведмідь розповів друзям про своє життя у місті, про усі ті концерти, які йому випало зіграти, він сів за піаніно, щоб зіграти ще один. Цього разу — для найважливіших у світі слухачів.

Книжка Девіда Літчфілда — справжній фільм, який не залишить байдужим ні дітей, ні дорослих. Сповнена справді кінематографічними ілюстаціями, вона не лише розповідає про шлях творця, а й сама є витвором мистецтва.

Більше про книжку-картинку Девіда Літчфілда читайте у рецензії: Місце звуку: Девід Літчфілд «Ведмідь-піаніст»

Творчість — це щось значно більше, ніж інтерпретація реальності,  відображення і колекціонування її уривків. Це цілком незалежний простір, до якого завжди можна звернутись за підзарядкою…

Малювати, танцювати, грати на інструменті чи співати пісні — не так важливо, як саме ми будемо вивільняти свою креативність. Важливо просто робити це. Адже творчість — це щось значно більше, ніж інтерпретація реальності,  відображення і колекціонування її уривків. Це цілком незалежний простір, до якого завжди можна звернутись за підзарядкою, бо саме тут створюємо тоненькі , міцні і такі необхідні зв’язки чогось сокровенного,»між рядків». Поза будь-якими обмеженнями у віці, різниці статі, національності чи раси, творчість допомагає нам постійно дізнаватись щось нове про внутрішній та зовнішні виміри. А головне, пам’ятати – її найбільша магія зцілювати кожного, робити особливим і водночас об’єднувати всіх нас в одному дивовижному світі.