Re: цензії
- 18.12.2024|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськНотатки мемуарного жанру
- 17.12.2024|Оксана Тебешевська, заслужений учитель України, письменницяВолодимир Качкан: «З того слова насію довічних пісень…»
- 14.12.2024|Валентина Семеняк, письменницяКлюч до послань
- 10.12.2024|Ігор ЗіньчукСвобода не має ціни
- 01.12.2024|Ігор ЗіньчукТомас Манн „Будденброки” – роман–сага про занепад однієї родини
- 20.11.2024|Михайло ЖайворонСлова, яких вимагав світ
- 19.11.2024|Тетяна Дігай, ТернопільПоети завжди матимуть багато роботи
- 19.11.2024|Олександра Малаш, кандидатка філологічних наук, письменниця, перекладачка, книжкова оглядачкаЧасом те, що неправильно — найкращий вибір
- 18.11.2024|Віктор ВербичПодзвін у сьогодення: художній екскурс у чотирнадцяте століття
- 17.11.2024|Василь Пазинич, фізик-математик, член НСПУ, м. СумиДіалоги про історію України, написану в драматичних поемах, к нотатках на полях
Видавничі новинки
- У видавництві Vivat вийшов комікс про Степана БандеруКниги | Буквоїд
- Корупція та реформи. Уроки економічної історії АмерикиКниги | Буквоїд
- У "НІКА-Центр" виходять книги Ісама Расіма "Африканський танець" та Карама Сабера "Святиня"Проза | Буквоїд
- Ігор Павлюк. "Бут. Історія України у драматичних поемах"Поезія | Буквоїд
- У Чернівцях видали новий роман Галини ПетросанякПроза | Буквоїд
- Станіслав Ігнацій Віткевич. «Ненаситність»Проза | Буквоїд
- Чеслав Маркевич. «Тропи»Поезія | Буквоїд
- Легенда про ВільнихКниги | Буквоїд
- Нотатник Вероніки Чекалюк. «Смачна комунікація: гостинність – це творчість»Книги | Буквоїд
- Світлана Марчук. «Небо, ромашки і ти»Поезія | Буквоїд
Літературний дайджест
Ігор Померанцев знає, за чим ми тужитимемо
Поетичний фестиваль «MeridianCzernowitz», який відбувся на початку вересня у Чернівцях, зібрав учасників з дев’яти європейських країн. Українськими хедлайнерами фестивалю стали Юрій Андрухович, Сергій Жадан.
Автор ідеї, натхненник фестивалю колишній чернівчанин і киянин, журналіст, поет і перманентний дисидент Ігор Померанцев керується ідеєю вічного притягання середньоєвропейських країн.
Це цікаве відлуння Австро-Угорщини, на думку Померанцева, все ще виразно звучить, все ще відіграє певну роль. «І найголовніше, воно корисне для України», – запевнив він в інтерв’ю дляZAXID.NET.
- Фестиваль проходить вже вдруге. І можна говорити про якісь речі, які стали головними у поетичному фестивалі«MeridianCzernowitz», про якій, судячи з географії учасників, у Європі знають більше, ніж в Україні. Отже, що б Ви могли сказати про головні риси фестивалю?
– У Пітера Брука є книга « Простір сцени», де є два ключові поняття – мертвий театр і живий театр. Так само з фестивалем – це живий фестиваль. Він не вигаданий, він дуже чітко мотивований. З чим асоціюється назва Czernowitz, Чернівці? Із словом, із книгою. Я живу в Празі, мій дім в Лондоні. І в Празі, і в Лондоні багато вулиць, названих на честь письменників, поетів. Але все це місцеві генії. Вони можуть бути всесвітньовідомі, як Гашек, наприклад, але тим не менш вони свої, вкорінені. У Чернівцях десятки вулиць названі іменами письменників і поетів: Ґьоте, Міцкевича, Стефаника, Емінеску, Целана, Ауслендер. Є парк Шилера, який був і в радянські, і в дорадянські часи. Парк Шилера був бандитським місцем, але я думаю, що це справедливо, адже Шилер написав драму «Розбійники». Всі ці імена щось значать для літературної топографії цього міста, для його літературної біографії. У цьому місті мав народитися літературний фестиваль, звичайно, його місце і дім у Чернівцях. Крім того, є така взаємна тяга, протяг між Австрією, колишньою метрополією, і, грубо кажучи, колишніми колоніями. Хоча насправді все це було цікавіше, тонше, драматичніше. Є взаємне тяжіння. Я називаю це «ретроспективною утопією», вислів не мій, він є в історії культури. Австрія зараз маленька десятимільйонна країна, проте вона називається Остеррайх - “Східна імперія”. Мені здається, вона набрала повітря в легені, а видиху нема. Тому що нема ніякої імперії, а є ці 10-11 мільйонів. Вона дивиться на своїх колишніх сателітів з надією та цікавістю, а сателіти також почуваються… сиротами. Звісно, в тому, що я сказав, нема політичного змісту, але зміст культурний є. І взаємне тяжіння відчувається. Тому це не просто міжнародний фестиваль – це німецькомовний український фестиваль. Для Чернівців характерні люди-перехрестя. Ольга Кобилянська була і німецькою письменницею, й українською. Вона – класик української літератури – писати починала німецькою. Це була дуже висока конкуренція. І думаю, що вона не витримала конкуренції. Все життя вона писала німецькою краще, аніж українською.
Або Василь Стефаник, який, до речі, дебютував у Чернівцях, був крім того членом австрійського парламенту, промовляв німецькою Пауль Целан,писав румунською, перекладав з російської Єсеніна, Мандельштама. Ми можемо говорити, що Чернівці – перехрестя культур. Але були і цілком конкретні люди-перехрестя – вони є праобразом цього міста і натхненниками фестивалю. Де, як не тут, мають звучати вірші різними мовами?! Я говорив з гостями фестивалю, з німецькими, австрійськими поетами. Уявіть, що дитина читає давньогрецькі міфи і легенди і раптом потрапляє туди, де все це відбувається. Потрапляє не просто в Грецію, а на машині часу в міфічну давню Грецію. В ті печери, де був Одісей і народився Геракл. Щось подібне відчувають наші гості, для них Чернівці – це міфологія, що ожила. Для гостей фестивалю це місто, в якому, як казав Пастернак, “дышит почва и судьба”, і вони відчувають цей нерв. І хоча по всьому цьому пройшов радянський каток, та каток був поганої якості, як усе радянське. Щось залишилося.
– Що приємно робити в Чернівцях? Мій приятель, коли був тут, сказав: тут приємно завести роман із дівчиною і прогулюватися з нею, тримаючись за руки.
– Ваш приятель абсолютно правий, тому що буковинські, чернівецькі дівчата унікальні. Подивишся з одного боку – румунка, з іншого – українка, а в фас – європейська жінка над міжнаціональними і етнічними бар’єрами. З концентрацією краси у нас все гаразд. З концентрацією геніїв – також.
– Ви прогулюєтеся Чернівцями? Якщо так, то де саме?
– У мене є свої улюблені місця у Чернівцях – місця впізнавання. Я був на вул.Федьковича, 76. Там поселилася моя родина у п’ятдесят третьому році. Я зайшов у двір і побачив виноград – такий само, як тоді. І спробував ці терпкі зеленкуваті ягідки на смак. Вони були такі ж ароматні, як п’ятдесят сім років тому. І я згадав цей смак. У дворі сиділи чоловік і жінка, не те щоб старі, а похилого віку. Ну, по-перше, чим вони займалися: вони сиділи і нарізали баклажани і перці, збиралися їх консервувати. Побачили мене і запитали, чому увійшов у цей двір. Відповів: «Тому що я тут жив» – «А кого ви пам’ятаєте?» Кажу: «Мені й імена пригадати важко. Тут жили родини Ковальових, Погорєлових, Померанцевих». – «Ні, ми таких не знаємо. Тут жив Борис Соломонович». Я спитав: «Лікар?» – «Так. Лікар». І я сказав: «Я пам’ятаю його, пам’ятаю його вигнуту волохату грудну клітку!». І вони сказали: «А, ну ви тут жили». А я дружив із Борисом Розенбергом. З Борькою. Коли нам було шість-сім років… Всі померли нині. І ось ця сценка мене розчулила. Це якась легка емоційна цинга. І ці ягідки зеленкуватого винограду, ніби горошини вітамінів. Я знайшов ці ліки.
– Що хвилює Вас у сучасній Україні?
– Режисер Олег Мельничук із Закарпаття привіз на фестиваль виставу за моєю книгою «КДБ й інші вірші». Я люблю театр сучасний, авангардистський, сильні рішення. Актуальний театр в естетичному сенсі. Подивився цю постановку і зрозумів, що ця вистава актуальна і в політичному сенсі, на жаль. Тому що зараз у Києві йдуть політичні процеси (очевидно, судові – авт.) або, принаймні, політично вмотивовані. Це значить, що фестиваль живий, але змінюються українські політичні декорації. Поки не можу точно сказати, наскільки радикально змінюються ці декорації. На жаль, і ця вистава і мої вірші виявилися політично актуальними. Я передав свою книгу Юлії Тимошенко у в’язницю. Я не є прихильником її політичних поглядів і декларацій. Але тим не менш, оскільки вона перебуває зараз у СІЗО, передав їй книгу «КДБ та інші вірші» з написом «Юлії Тимошенко. Актуальна книга».
- Повертаючись до середньоєвропейського чи то австро-угорського культурного ландшафту. Хто Ваші улюбленці ландшафту теперішнього і тодішнього?
- На фестивалі зібралися поети, які в своїх країнах стали кимсь на зразок поетичних “ікон”. Тому говорити про якусь перевагу одного над іншим неможливо. Ви знаєте, в такому товаристві я обираю вже не якість слова, а спосіб життя. Я все ж таки автор двох книг про вино, і мені важко уявити себе серед страждальців. Я намагаюся все життя жити вільно. І поки що виходить. Я живу охоче. Тріщина не пройшла по моєму серцю. Воно відгукується на сильні емоційні імпульси. Серед цих імпульсів може бути печаль, не обов’язково захоплення чи радість. Але… І я думаю про близьких мені людей в цій літературі. Мені подобається компанія Макса Брода, там є лицар Печального образу – Кафка. Кафка майже не пив, а Брод любив шампанське. Мені здається, що я б добре почувався в цій компанії. У мене є відчуття ліктя. Я ж у Празі живу. Коли я випиваю шампанське, то думаю про Брода. Веселі були люди між іншим, навіть Кафка став сумним тільки коли захворів.
- На відкриття фестивалю говорили, що його мета “повернення Чернівців на культурну карту Європи”…
- Як кожне узагальнення ця декларація дуже вразлива. Насправді декларація. Я б звузив це твердження. І говорив би про територію культури. Насправді йдеться про те, щоб знову знайти своє місце в контексті історико-культурному. І якщо є гідні тексти, ти повернешся в цей контекст. Для цього повернення має бути пароль, віза. І ця віза – художній дар. Подивимося. На фестивалі були визнані поети. І так думаю, що вони привезли нашу загальну візу, з якою ми можемо повернутися на територію культури. Культури, за якою ми скучимо.
Довідка ZAXID.NET
Ігор Померанцев народився у Саратові. У Чернівцях закінчив школу і факультет романо-германської філології Чернівецького університету (1970). Вчителював у карпатському Селятині, працював у Києві в патентному бюро. Перші публікації в журналі «Смєна» у сімдесятих роках. В 1978 через утиски КДБ був змушений емігрувати з СРСР разом з жінкою і 10-місячним сином - спочатку в ФРН, а згодом в Великобританію. Зараз живе в Чехії. Працює радіожурналістом на "Радіо Свобода", редактор і ведучий програми «Повєрх барьєров». Рідною мовою вважає російську, але саме українській дякує за відчуття коренів.
Сергій Воронцов
Фото Мілени Фіндайс
Додаткові матеріали
- Meridian Czernowitz-2 у персонах. ФОТО
- Фестиваль Meridian Czernowitz-2. День перший. ФОТО
- Meridian Czernowitz визначив переможців конкурсу графічного дизайну YES, POETRY IS SEXY
- Ігор Померанцев про модний Czernowitz та танці орачів
- Літературний меридіан вздовж Чернівців
- Поезія та Фірташ – красиве і корисне
Коментарі
Останні події
- 19.12.2024|11:01Топ БараБуки: довгий список найкращих дитячих і підліткових видань 2024 року
- 19.12.2024|07:49Топ продажів видавництва VIVAT у 2024 році
- 18.12.2024|13:16Фонд Східна Європа за підтримки Швейцарії випустив онлайн-курс для підлітків «Не можеш сказати – пиши!»
- 17.12.2024|19:44Мирослав Лаюк став лауреатом премії імені Шевельова 2024 року
- 17.12.2024|19:09Вийшов трейлер української стрічки «Фрагменти льоду»
- 10.12.2024|18:36День народження Видавництва Старого Лева
- 10.12.2024|10:44На Оболоні Книгарня "Є" відкриє новий культурний простір “Книгарня “Є”
- 10.12.2024|10:38Видавець Віктор Круглов пройшов відбір на навчання в Стенфордській вищій школі бізнесу
- 10.12.2024|10:35Ретроспективні фільми «7 психопатів», «Орландо» і «Володарі часу» покажуть узимку в кінотеатрах України
- 10.12.2024|10:30У Києві презентують книжку “Спіймати невловиме. Путівник світом есеїстики”