Тому, в принципі, вже давно живучи закордоном і, зокрема, в Німеччині, куди приїздить героїня роману Ірисі Ликович «Твоя Дитинка», бажано хоча б трохи знати мову, а не лише безмежно любити себе, свою душу і рідну Вкраїну. Тож коли нашу героїню питають про щось — ну, наприклад, «Мохтест ду унтере Колна дом зеєн?», — то треба просто відповідати «Натюрліх», і було б їй щастя. Але ніякими чужоземними краєвидами вередлива студентка Ніна, що приїхала в чужу родину доглядати за дітьми, особливо не цікавиться. «Ти не підеш гуляти містом. Бо що таке мандрівка ним, навіть неймовірно цікавим, у порівнянні з твоєю ДУШЕЮ? — пише вона. — Що таке подорож вулицями, навіть і стерильно вилизаними, коли перед тобою відкривається ДОРОГА ДО СЕБЕ?».

Композиційно роман Ірисі Ликович збудований іще душевніше. Крім пригод українки на чужині, а також її листування із залишеним на батьківщині коханцем, крають душу і серце спогади героїні про її дитинство — з обов’язковим батьком-тираном, затурканою матір’ю і заляканими дітьми. Як на думку авторки роману, це мусить виправдати мало не садистське ставлення вже дорослої героїні до свого коханця. Зрештою, вони обоє грають у гру, назвавши її життям. Ну а ми мусимо повірити, що це й є сучасна література.

Насправді ж усе набагато простіше, і авторка «Твоєї дитинки» — по суті складної за самим лише задумом соціальної драми — недаремно вдалася до жанру листування. Адже це найпростіша, найпримітивніша схема композиційного дійства, коли приватні «пригоди душі» заступають туристичні «описи природи». Утім, знайомлячись з листами героїв роману, з часом завважуєш, що комунікативна рамка потроху розпливається і щезає, і що один до одного пишуть з України в Німеччину (і назад) щодалі інші особи. Кожен з них складає в цьому віртуальному спілкуванні свою власну «колекцію пристрастей», і кожен згадує свій власний тілесний досвід, але в результаті не виходить спільної картини кохання. Скоріше розрізнені епізоди колишнього щастя, чия кількість не переходить в якість. Адресати втрачають конкретність, натомість деталі набувають яскравості, життєвої повноти та історико-культурного забарвлення.

Насправді ж герой роману, що залишився в Україні, просто набагато старший за героїню, яка виїхала до Німеччини. Так само, до речі, як давня традиція листуватися, чий новітній електронний формат не змінив суті кохання на відстані. Зберегти його, кажуть, можна лише міцно тримаючи одне одного в обіймах. Але це в житті, а не в літературі.

Ігор Бондар-Терещенко