Re: цензії

Звернути увагу на книгу, яку молодий мафіозі з Неаполя Роберто Савіано написав у 27 років (на фотографії, котра використана в оформленні книги, він схожий на журналіста Мустафу Найєма), читачам в Україні варто з кількох причин, які насправді не дуже поважні, хоча досить серйозні.

Перша: російського перекладу, здається, не існує, принаймні я про нього нічого не чув. А отже, українська – одна з сорока мов, на яку перекладена сповідь бійця «Каморри» - неаполітанської мафії, тоді як російські видавці у перекладі цього світового бестселеру пасуть задніх. Потім, сповідь рядового злочинця зовсім вибивається, як на мене, з загальної картини книжкової серії «Карта світу», започаткованої «Фоліо»: так, це світовий бестселер, але не вершина світового письменства, не претензійна зарозумілість, навіть не зразок художньої літератури, коли вже на те пішло. Ще: Савіано – знову ж таки, як мені видається, другий після Салмана Рушді автор, якого після виходи книги заочно засудили на смерть. Тільки не аятола Хомейні за нібито наругу над мусульманським світом, а згадана тут мафія.

Хоча мені зовсім не зрозумілий цей смертний вирок. Одне діло, коли мусульмани вважають, що письменник чи карикатурист образили Пророка Мохаммеда – тут уже нічого не поробиш, такі звичаї у вірних ісламістів: карати невірних. І зовсім інша справа, коли 27-річний юнак пише в книзі про речі, які невідомі хіба що сліпоглухонімим: структурну організацію мафіозних підрозділів, злочинні схеми, причини спалаху кримінальних війн між мафіозними родинами, торгівлю наркотиками та спекуляції на ринку нерухомості. За таким чи дуже подібним принципом організовані мафіозні структури ще з царя Гороха. Звісно, мафія модернізується. Але як не модернізуй злочинність, все одно на виході буде купа трупів та мільярди на офшорних рахунках. Навряд чи сумнозвісна донецька мафія, про яку написана однойменна книжка, котра побачила світ в Україні приблизно в той самий час, як «Гоморра» - в Італії,діє за іншим, яким-небудь ексклюзивним принципом.

Тим не менше, авторів «Донецької мафії», здається, до смертної кари не засудили. На них здебільшого не звертають уваги: з появою книги про мафію, написаної на реальних матеріалах та з використанням реальних прізвищ сама мафія не зникне. Бо вона, як відомо, безсмертна. Можливо, «Каморра» полює на Савіано, бо той порушив «омерта» - закон мовчання, і за це має померти в страшних муках. Проте пора вже зрозуміти: смерть автора «Гоморри» чи будь-якого іншого автора лише обірве його фізичне життя. Довкола нічого не зміниться. Книга успішно видається в світі ось уже п’ятий рік, але, повторюся, навряд чи здатна як вплинути на мафію, підірвати її злочинний фундамент, так і розкрити комусь очі на факт самого існування «Каморри», за наказом якої ґвалтують жінок та розстрілюють священиків просто в церквах.

Злочинність існує не лише в Донецьку, Неаполі чи Нью-Йорку – вона є в благополучній Швеції(читайте Стіга Ларссона) та навіть Голландії, де дозволено все, починаючи з одностатевих шлюбів. Тому викривальний пафос, яким пронизана «Гоморра», насправді варто сприймати як одкровення зденервованого юнака, аніж якесь там системне розслідування. Не будемо забувати того, що є в тексті книжки: Роберто Савіано не засланий козачок від поліції, не журналіст, який прикинувся мафіозі – до лав «Каморри» він пішов добровільно. І, викриваючи мафію, забуває при цьому про себе: в «Гоморрі» нема нічого особистого, ми не розуміємо, чим займався в організації сам Савіано, чи був у нього інший вихід і чому його раптом прорвало на сповідь.

Оцінка твору не дається, бо автор не має змоги її дізнатися.

Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику:

* Жодної надії;

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу;

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину;

**** Хочеться краще, але загалом поживно;

***** Так тримати!

Значок (+) біля оцінки – Автор може краще.

Значок (-) біля оцінки – Аби не гірше.

Книжки з низької полиці. Введення в рубрику