Re: цензії

Спочатку може скластися враження, що це – роман-пародія. Принаймні, анотація більшого не обіцяє: у кримінального авторитета і злодія «в законі» Рудольфа Карловича Лещинського клопотів вистачає. Знаю я ставлення «свідомого читача» до історій про кримінальних авторитетів… Воно як мінімум несерйозне, а загалом – вороже.

У радянські часи читав якусь статтю про радянський же детектив, де дослідник жанру помітив цікаву особливість: всі радянські злочинці (спекулянти, розкрадачі соціалістичної власності, валютчики тощо, убивць тоді майже не було) в типових радянських детективах мали вищу освіту, володіли іноземними мовами, носили окуляри, і звали їх Аркадіями, Рудольфами, Родіонами, Вікентіями, Веніамінами, Едуардами – коротше, не Васями-Колями-Петями. Серіал «Бригада» в певної категорії читачів вважається навчальним посібником для злочинців. Книжки про «авторитетів» – підрозділом люмпенізації та русифікації населення, бо всі вони пишуться в Росії і звідти ж завозяться, а все, написане про бандитів в Україні – суть не українське. Як автор книги, в назві якої є слово «бандюган», я на власні вуха вислуховував від кожної другої жіночки і кожного десятого чоловіка з пузом та вусами: як набридло оце зросійщення, оці бандюгани, оця тюремна романтика, пишуть краще про Україну!

Як ви, очевидно, зрозуміли, анотація до книги київського журналіста Володимира Коскіна «Містифікатор» не вразила чи зацікавила, а, швидше, засмутила. Ну ось, ще одне несерйозне ставлення до серйозного жанру. Проте, вірний звичці купувати та читати будь-яку новинку української популярної літератури, хоча б таким чином проанонсовану, придбав, довго не ризикував читати, нарешті зібрався з духом… і пірнув у текст із головою. Зайвий раз переконавшись: не зовсім адекватна змісту анотація може відштовхнути читача, котрий насторожено ставиться до всього, що не Джойс, не Кафка і не Андрухович.

Справді, головного героя роману звуть Рудольф Карлович. І він таки кримінальний авторитет. Їх, попри твердження Василя Шкляра: «Українці в тюрмах не сидять!», в сучасній нам Україні вистачає. Кримінальна злочинність не експортована нам ні з Росії, ні з Польщі, ні з Америки, ні з Ізраїлю, ні з Китаю – розбійники в нас завжди були, є і будуть. Кримінальний жаргон не має адекватного тлумачення в нашій мові, тут згоден. Тому термінологія, якою користується Рудольф Карлович, звучить солов’їною штучно. Проте все дається до перекладу, і не в жаргоні тут справа. Навіть не в пародійному імені головного героя. Бо це в нього один із псевдонімів, насправді звати авторитета Костянтин Кацапчук, народився в селі Гнилуші ще до війни 1941 року, а під час евакуації в один момент став разом із батьком «ворогом народу». Врятував Костю кримінальний авторитет дядько Володя, він же став його вчителем блатної науки, потім разом вони «нарізали гвинта» з зони, і пішло-поїхало. Як співав Михайло Ножкін у фільмі «Помилка резидента»: «И носило меня, как осенний листок. Я менял города, я менял имена». Це – короткий опис подальшого життєвого шляху злочинця, який не став би таким, аби не радянська влада.

Свій детальний життєпис Кацапчук-Ліщинський замовляє в наш час одному журналістові. І роман побудований за принципом флешбеку: це такий кінематографічний прийом, коли оповідь час від часу переривається, переносячись у минуле героїв, далеке і не дуже. Без флешбеку часто неможливо уявити причинно-наслідковий зв’язок усього, що відбувається з героями в теперішньому для оповідача часі.

Почавшись, як авантюрний і справді дещо пародійний роман, дуже швидко «Містифікатор» завдяки мемуарам авторитета, які пише журналіст, перетворюється на коротку історію України починаючи від середини ХХ століття по наш час. Нічого аж такого нового про 1940-ві – 1990-ті роки Кацапчук своєму біографу не розповідає. Зате перед читачем постає конспект з недавньої історії, побаченої очима не репресованого високодуховного стражденного поета-інтелігента, а звичайного хлопця, якого вир історії загнав у тюремні університети і який вижив та пристосувався. Власне, це допомагає зрозуміти, як вдалося Рудольфу Карловичу розібратися з сучасними відморозками, котрі зазіхнули на міцність його кримінальної імперії.

Окремий реверанс автору – наявність досить жорстких епізодів, виправданих кримінальною війною, та практично відсутня любовна лінія: тут аби вижити, не до сентиментів. «Жерсть» з лихвою компенсує пафос окремих пасажів, котрі стосуються тяжкої долі нашого народу. І якщо лейтмотивом роману Володимира Коскіна є не лише висловлення власного погляду на українську історію, а й спроба зацікавити нею широкого читача, обравши для цього форму пригодницького роману, то додатком до «Містифікатора» я б продавав «Весілля з Європою» Антона Санченка. Зовсім не кримінальне чтиво, проте – аналогічна спроба в популярній легкій формі примиритися з власною історією.

Оцінка ****

Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику:

* Жодної надії;

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу;

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину;

**** Хочеться краще, але загалом поживно;

***** Так тримати!

Значок (+) біля оцінки – Автор може краще.

Значок (-) біля оцінки – Аби не гірше.

Книжки з низької полиці. Введення в рубрику