Читати документалістику про війну, особливо про її початок, дуже важко. Знову занурюватися у чорні дні, проживати вбивчі своєю жахливою новизною відчуття нестерпно. Однак необхідно! Війна продовжується, а наші випробування вже лягають зболеними сторінками у книгу пам’яти. Нічого не повинні забути, загубити, сфальшувати чи стерти. Безпам’ятства уже наїлися. У стопроклятому совку. 

З такими думками вчитувалася в кожну сторінку книги журналіста Сергія Руденка «Битва за Київ». Оживали картини болю і люті, а ще сталевого єднання. Тоді, у перші дні і тижні війни, кожен із нас кинувся на захист країни (хто узяв зброю і вже гинув, хто вплітав стрічки в сітку, творячи захист-покрову для воїнів). Дику реальність ми бачили наживо, бо вже стали частиною війни, і, звичайно ж, цілодобово спостерігали за всім у телеефірах, соцмережах, ютуб- і телеграм-каналах. Сергій Руденко коментує відомі події і розповідає про епізоди, які зафіксував сам чи почув від друзів і знайомих. Він захоплюється воїнами-захисниками і співчуває людському горю. Авторський посил впевнености і гідности проймає, тому  читаєш з довірою, зупиняючись на абзацах, які необхідно запам’ятати, а ще даючи волю сльозам. 

Справжньою душевною підтримкою є ілюстрації книги – портрети героїв, які створив Нікіта Тітов.  Дивує безрозривність лінії, що передає не лише точність рис людини, а і втілює характер, виводить саме за ту, найсуттєвішу емоцію.

Якщо книга читається легко, то значить, що автор писав її як сповідь, чесно і щиро. Це стосується якраз «Битви за Київ», хоч і занурює вона в ту битву повністю. Кадрами хроніки проходять події вторгнення російських військ на Київщину і на околиці Києва. На основі офіційних даних і свідчень учасників розповідається про про оборону  аеропортів у Гостомелі і Жулянах,  про  бої за Бровари і Лук’янівку, про окупацію села Мотижин з прадавньою князівською історією,  про перебування орди на території Чорнобильської АЕС, про «різанину» в Бучі, про ракетні удари по Києву… Гортаєш книгу, як і свої спогади, і застигаєш від осмислення жахіть, що випали на долю українцям у ХХІ столітті. 

Окремі есеї присвячені героям, які загинули, обороняючи Україну. Це дуже щемливі і світлі розповіді, бо вони про тих, кого автор знав особисто і чию втрату переживає дуже болісно. Роман Ратушний, Макс Левін, Астамур Гумба – активні, талановиті, навічно молоді. 

Захопливо написано про відомих людей, їхню причетність до війни та їхні враження від побаченого: про знакові бої Ігоря Лапіна, про  реальність, а не кіношність  війни Ахтема Сеітаблаєва. Наче екшн сприймаються історії окупації політика і дипломата Романа Безсмертного, політичного експерта і письменника Володимира Цибулька, журналістки і арт-оглядачки Лєни Чиченіної. 

І звичайно ж політика. Битва за Київ – це не тільки протистояння брудним московитам, це і боротьба із внутрішньою гіркою несправедливістю. Автор переповів події, що відбувалися в аеропорту «Київ» у Жулянах у перші дні війни, і які через кілька місяців стали предметом розгляду кримінальної справи, відкритої українським ДБР. 39 діб легендарний генерал Кривонос, узявши на себе командування батальйонно-тактичною групою «ЖуКи», обороняв аеропорт і не дозволив росіянам висадити там десант та створити плацдарм. Київ був захищений, а проти генерала… оголошено кримінальне провадження через «розкрадання майна аеропорту»!!! «Історія всіх розсудить», – пише Сергій Руденко. Те саме можна сказати і про вклад в оборону Києва мера Володимира Кличка, і про відважність ексдепутатки Тетяни Чороновол, яка одягла військову форму і пішла  «палити танки окупантів» зі «Стугни».     

Є і лірика у книзі – ясна і переможна. Сергій Руденко пише про неймовірний сплеск а капела Андрія Хливнюка на безлюдній, застиглій від моторошної тиші  Софіївській площі 25 лютого. «Ой у лузі червона калина…» лунко знялося над Києвом, полетіло по всіх містах і селах, що приготувалися до оборони, по полях перших битв, по евакуаційних потягах… І по світу, дивуючи його і надихаючи. Автор книги вірить, і читач теж, що пісня «буде з нами й у радісний день – день нашої перемоги над росією». 

У «Битві за Київ» вміщено зворушливу поезію війни, а саме вірш Євгена Спіріна «Що ти там? Скучила?», який «став хітом у мережі». Текст наведено повністю, бо за кожен його рядок  хочеться триматися, щоб не загубити зв’язок з кимось найдорожчим. 

А найдорожчим залишається Київ!

У книзі «Битва за Київ» читач зрозуміє і позатекстові смисли, які хвилюють багатьох. Про те, як війна могла не початися, як могли не загинути мирні люди, як не горіла б земля, як не падали б будинки, як жили б… У Бучі, Ірпені, Маріуполі, Авдіївці, Лисичанську, Алчевську, Бахмуті, Мар’їнці, Ізюмі, Куп’янську, Мелітополі, Бердянську, Оріхові, Гуляйполі, Енергодарі, Генічеську, Скадовську, Каховці, Олешках… У кожному українському місті, містечку, селі, оселі. 

Книги-свідчення, розслідування, спогади про кожен куточок в Україні, який понівечила війна, про кожну постраждалу людину повинні писатися, щоб зберегти пам’ять.