Усе розпочалося майже напередодні Нового року. На лоні мальовничої карпатської природи, на околиці села, біля лісу, стояв триповерховий духовний центр, в якому проживала сім´я молодого отця Теодора. Улітку тут працював дитячий табір, а також він слугував місцем зібрань священиків та вірян для духовних вправлянь. «Зима того року видалася напрочуд теплою. У грудні снігу так і не дочекалися. Люди здивовано глипали на небеса, які піднесли їм такий сюрприз: четвертий місяць осені». За будинком була розташована невеличка затишна стаєнка, з одною-єдиною живою душею посеред суцільної темряви. Зненацька двері хлівця відчинилися, і в світлі ліхтаря мобільника забовваніли дві незнайомі постаті... Чи міг знати сумирний та довірливий віслючок (а саме він і був мешканцем крихітної стаєнки), що не всі люди на світі - добрі та з хорошими намірами? Що цієї густої й темної ночі розпочнеться чи не найдивовижніша пригода у його житті, а саме назустріч мрії, котра підкорюється тільки сильним і впертим?

Саме із передноворічного викрадення закручується захоплююча детективно-пригодницька історія популярного українського дитячого письменника Олександра Гавроша. Її головним героєм, на якогоі зазіхнули нічні крадії, є дворічний ослик на ім´я Хвостик. «Ріст півтора метра. Характер спокійний, навіть меланхолійний. Масть сіра. На спині - чорний хрест. Бо він був із породи так званих ослів-хрестоносців, що походили з Ближнього Сходу і, за повір´ям, їхні предки згадуються в Євангелії». Сам владика придбав віслючка як подарунок духовному центру, добре знаючи, що дітей завжди вабить щось нове та непізнане. Спершу маленький ослик дуже сумував за мамою й татом, а згодом призвичаївся та залюбки позував для фотографій з відвідувачами. Перша зима Хвостика на новому місці виявилася направду незабутньою, адже під час різдвяних колядувань йому випало щастя брати участь у живому вертепі! Він був справжнім артистом! Та чи зможе наш віслючок й цього року вийти на відкриту сцену? Адже він, утікши від грабіжників, залишився сам-самісінький, серед холодного, хоч і не засніженого зимового лісу… Що чекає його попереду? Хвостик ж бо уперше опинився без будь-якої опіки й даху над головою… Тож він подається на пошуки їжі та людей, усіма фібрами душі прагнучи не пропустити того, що, відчуває, уже зовсім скоро має відбутися: «Ослик спав у копичці й бачив себе у різдвяній виставі. Разом із телятком і овечкою вони зігрівали диханням маленького Ісусика, який народився у такому ж хліві, в якому жив Хвостик».

Дільничний поліцейський, голова сільради і його права рука та навіть місцеві табірні цигани – це далеко не повний перелік усіх, з ким ми познайомимось на сторінках пригодницької повісті про відважного віслюка. За іронією долі, Ослик-Хвостик, аж ніяк того не відаючи, став таким собі «золотим ослом», від знайдення якого, виявляється, залежали долі дуже багатьох незнайомих людей! Сюжет «Різдвяної історії ослика Хвостика» розвивається стрімко та динамічно, прецікаво та колоритно, перетворюючись на читання-невідривання-від-книжки аж до останньої сторінки. Особливо відчувається атмосферність оповіді: зимово-карпатська, передсвяткова та в незмінному передчутті дива, якому – неодмінно бути. І якою б важкою, сповненою всіляких труднощів та лих не була мандрівка Хвостика, саме завдяки їй можна здобути омріяне і не тільки щастя. Бо щастя, як відомо, «належить тільки тим, хто готовий за нього боротися і навіть страждати».