Подаємо відповіді гостя на запитання наших читачів.  

Олеся 11:32:21 Остання ваша книга «Точка перетину» – це збірка есеїв. В Україні есей – один із найменш розвинутих жанрів. Чим вас приваблює есеїстка і чому вирішили написати саме у цьому жанрі?  Як ви потрапили до серії «Зона Овідія»?  В одній із розмов Ви сказали, що «Коньяк з дощем» є своєрідним підбиттям підсумків «молодого» етапу в вашій поетичній діяльності. Чим порадуєте читача в найближчому майбутньому? 

Доброго дня, Олесю! Есеї я пишу, бо моїм фахом є журналістика. І, власне, книжка «Точка перетину» – це збірка журналістських матеріалів, щоправда, доопрацьованих, які свого часу побачили світ в «Україні молодій», «Українському тижні» та в «Українському журналі». Я хотів розповісти про один із найсамобутніших регіонів України – Закарпаття  через етнічні групи, які населяють цей край. Виявилося, що навіть закарпатці, читаючи цю книжку, багато чого для себе відкривають. Адже ще за радянськими штампами про мирне співжиття та багатонаціональність часом нічого іншого й не можуть сказати. А поміж тим – кожна з цих громад – німці, угорці, роми, словаки, євреї, румуни, волохи, чехи – мають свою специфічну історію і сьогодення. Але про це мало хто знає.  

Тому радий, що «Грані-Т» відгукнулися на мою пропозицію і за півроку книжка побачила світ у єдиній мені відомій серії есеїстики «De profundis». Есеїстика в українській літературі – жанр, який потребує підтримки і заохочення. 

Іштван 11:39:42 Цього року виповнюється 5 років з виходу вашої першої поетичної збірки «Фалічні знаки». Як ви оцінюєте її сьогодні? Планується ще якийсь творчий проект з художником Олександром Войтовичем, ілюстрації якого прикрасили «Тіло лучниці»? Що пише дитячий письменник сьогодні? Чи буде продовження про розбійника Пинтю? 

Тут стільки запитань, що годі розібратися. :)  Свою першу збірку оцінюю так, як і повинен оцінювати: як першу. Себто нині моє ставлення до неї значно критичніше. Але без неї не було би наступних. :)

Із одним із кращих українських еротичних художників Сашком Войтовичем ми справді плануємо ще один спільний проект. Видавництво «Піраміда» давно дало на нього згоду. Затримка за дизайном, який робить Сашкова дружина – дуже гарна художниця Іванка Войтович. Це будуть вже інші тексти й інші ілюстрації. Але загалом я сподіваюся, що вона буде не менш милою і елегантною, як «Тіло лучниці».   

Так, я справді думаю про продовження розбійника Пинті. Існує навіть кілька можливих варіантів. Планую в найближчий рік-два взятися за їхнє освоєння. :)

Міра Ольжич 11:32:21 Привіт, Сашко. Дуже зраділа, коли побачила,що з тобою чат на «Буквоїді». Чесно кажучи,вже скучила)))
То на що тебе надихнуло перебування в Одесі? Де ти зараз, в Ужгороді, чи знову подався кудись у пошуках натхнення? Чи не збираєшся завітати до Одеси? Я думаю,тут багато хто буде радий твоєму приїзду...

Привіт, Олю! Радий теж тебе «чути». В Одесі я написав продовження пригод Івана Сили, яке зараз готується до друку у «Видавництві Старого Лева». І в цій дитячій повісті дуже багато сонця, тепла і моря. Бо Одеса для мене – це насамперед сліпуче сонце. І коли виходиш з дому, треба аж зажмурюватися, щоб до нього звикнути.  

Наступного року обіцяю приїхати. Тож зробимо якусь літературну вечірку у книгарні пані Галі на розі Троїцької. 

Мишко 11:43:08 Це Ваша була ідея створити «Українську силу» - серію про легендарних українців? Ви ще пишете п’єси? «Ромео і Жасмин» вже поставили в театрі? Дуже актуальна тема.
Чув, що рік прожили в Одесі? Що нового почерпнули для себе? Чим сподобалося місто і що неприємно вразило? Який наступний населений пункт? 

Привіт, Мишко! 

Серія «Українська сила» придумана нами спільно з «Видавництвом Старого Лева». Дуже би хотілося, аби вона мала продовження. Цього року навіть відбувся конкурс, і кілька рукописів було відібрано для її продовження. Написати цікавий твір для дітей про реальну людину – важче, ніж про вигадані пригоди чи істоти. Але писати потрібно. Бо є про кого. Ми справді маємо чимало знакових постатей, про які часто й самі не знаємо. Так, як це було із легендарним закарпатським атлетом Кротоном чи опришком Пинтею. А це ж всього-на-всього маленьке Закарпаття. А скільки таких цікавих героїв є по всій Україні! 

І можна (ба, навіть треба!) писати про них не з пафосом, від якого нудить на третій сторінці, а жваво й весело. Бо й самі вони були такими людьми. 

Наскільки мені відомо, «Ромео і Жасмин» ставили харківські студенти-театрали. «Цирк Івана Сили» ставлять у Закарпатському ляльковому театрі, який я дуже люблю. Навесні обіцяють прем’єру. А писати п’єси я збираюся й далі. Бо люблю театр.

 Свого часу пропрацював кілька років завлітом в Закарпатському обласному українському музично-драматичному театрі. Це були незабутні роки: ми гастролювали по всій Україні, бо приміщення театру знаходилося на капітальному ремонті. Ось тоді то – в совкових готелях і потягах я збагнув, що це за дивні люди – актори, режисери, адміністратори, гримери. І полюбив їх. Бо театр живе в середині них. Вони не грають, вони так живуть. :)    

Kateryna33 13:53:25 Duzhe rada bula pobachyty, Oleksandre, scho vidbudetjsja chat iz vamy. Jak meschkanka Odesy (de vy zhyly rik), xotila by zapytaty scho schozhe (i vidminne); na vaschu dumku v literaturi Zakarpattja ta Odesy?
Привіт, Одесо! Важке ви задали запитання, Катерино...

Я думаю спільним є те, що і про українську літературу Закарпаття, і про українську літературу Одещини пересічний український читач мало що знає. На жаль, попри міцне регіональне життя в Україні, у нас все відбувається через столицю. По горизонталі майже не має руху між регіонами. Тому те, що зауважив Київ, те й помітила Україна. В тому числі, й літературна.

А відмінний – у нас »зовнішній вигляд». Закарпаття, на відміну від Причорномор’я, в літературі часто одягається в етнографічні шати (візьмімо, того ж Потушняка, Томчанія, Чендея, Мідянку).  

Та й ландшафти у нас різні. У вас – море і степ, а в нас – найвищі в Україні гори. А ландшафт впливає на людину, на її психологію, сприйняття світу. Порівняйте замкнутий простір (майже непрочитуваний) гірського легеня Петра Мідянки із плинним стилем одеський авторів. 

koks 15:29:14почему на вашем сайте нет книг зарубежных писателей , меня например интерисовал Стивен Кови  

Це, мабуть, питання все-таки не до мене :) 

україночка16:09:15 Пане Гаврош, як Вам сподобалось в Сербії?  

У Сербії мені сподобалося дуже! :)   

Справді я цілий місяць влітку провів у Воєводині на запрошення Товариства українців і русинів Сербії. І зараз працюю над книжкою про цю найдавнішу українську діаспору, якій вже за 260 років, і про яку Україна майже нічого не знає. Це буде есеїстика.

І якщо, дай Боже, книжка побачить світ, то стане першою в Україні про цю найсамобутнішу галузку нашого народу. За 260 років вони набули дуже специфічних рис. Але це ми – в іншому часі і просторі. 

Шанувальниця 16:14:48 Сашку, наскільки твоя творчість є сублімацією життя? 

Філософське питання :) 

Я думаю, що моя творчість і моє життя – нерозривно поєднані. Тому одне завжди перетікає в інше. Зрештою, найцікавіший твір будь-якого письменника – його власне життя.

Діана 18:20:08 Скажіть будь-ласка, дехто у творчих колах подейкує, що ви нетрадиційної сексуальної орієнтації. Як насправді?  

На жаль,  для декого із творчих кіл, я – традиційної орієнтації. :)  

Але мені не притаманна ворожість до людей з іншими сексуальними нахилами  чи потребами. Кожен хай живе, як хоче. Лиш би це не приносило шкоду іншим. 

Mayachnya 08:44:07 Привіт! Чи багато Ти у своєму житті страждав? Якщо так, то чому?  

Колись Павло Вольвач гарно сказав: «Щоб стати письменником, треба страждати». Тобто відчути життя сповна. Збагнути щось таке, що звичайний обиватель не помічає, не відчуває. 

У мене були певні душевні переживання (рано помер батько, особисті драми), тож на брак страждання скаржитися не буду :)  

Mayachnya 08:50:34 Часом можна почути, що Гаврош займає літніші, де можна голосно прозвучати: спочатку для епатажу еротика, тепер – дитяча література. Як щодо романів для дорослих? 

Якби це було так, то згадані ніші були би переповненими. Але і еротика, і класна дитяча книжка українського автора – і нині рідкість. Знаю провідні українські дитячі видавництва, і всі скаржаться на брак якісних текстів. Тож ніші вільні для всіх, хто себе хоче спробувати. Пробуйте! 

А щодо резонансу у дитячій літературі, то навпаки – увага суспільства до неї набагато нижча, ніж до «дорослої» літератури.
Дитячому письменнику набагато важче пробиватися нагору крізь пласти »серйозної» і «масової» літератури. 

От скільки ви назвете сучасних дитячих українських авторів? Кілька імен.  

Натомість «дорослих» – випалите сходу кілька десятків. 

І це при тому, що у світі дитяча література займає чи не третину книжкового ринку. Ось таким і мало би бути реальне співвідношення у нас.

Олександра 10:08:22 Скажіть, «Коньяк з дощем» - це справді підсумок 5-річного етапу еротичної поезії?  

По-перше, хотів би подякувати одному з кращих українських поетів Тарасові Федюку за те, що запропонував видати книжку «Коньяк з дощем» у серії «Зона Овідія» видавництва «Факт». Це унікальна поетична серія, де вже вийшло майже півсотні збірок абсолютно несхожих поетів. Єднає їх тільки уподобання засновника і продюсера серії Тараса Федюка, людини, до речі, з надзвичайно вибагливим смаком і критичним поглядом .  

Подібного поетичного проекту в українській літературі часів незалежності нема. Тому буде дуже прикро, якщо й «Зона Овідія» на першій півсотні книжок закриється. Адже поезія –  одна із найсильніших складових  української літератури. 

Щодо самої збірки «Коньяк з дощем», то так, це, мабуть, своєрідний поетичний підсумок. Літературою я почав займатися порівняно недавно –  5 років тому. За останній рік-півтора не написав жодного поетичного рядка. Очевидно, все що хотів сказати, сказав. (А писав я тільки під час певних душевних станів).  

Кажуть, що поезія –  це юність душі. Мабуть, життя склалося так, що моя поетична юність швидко минула. У найближчих майбутніх планах хотів би реалізувати свої ідеї в дитячій літературі та в драматургії.   

Олександра 10:15:35 Якими проектами займаєтеся на даний час?
На даний час займаюся паралельно кількома речами: журналістикою, редагуванням нової серії видавництва «Грані-Т», пишу книжку про українців Сербії, а також ремонтом квартири :). Хто пройшов через це, то, може, мені поспівчувати :)    

Любитель букв 10:40:14 Ви стрімко увірвалися у дитячу літературу. Чого їй не вистачає на вашу думку? 

Я думаю, що нікуди я поки що не увірвався. :)  Бо такий термін до сучасної української літератури навряд чи можна вживати. Пересічний українець не читає або майже не читає художньої літератури. Та й ще українською мовою українського автора-сучасника.  

Нашій дитячій літературі не вистачає оригінальних ідей, підходів, тем. Береш нову книжку до рук і зразу виникає думка: що я щось таке чи подібне вже десь читав. Треба, мабуть, справді бути якимось оригіналом, щоб народити текст неподібний на всі інші. Не вистачає текстів, які би зачіпали проблеми, з якими наші діти стикаються щодня і на які мають самі знаходити вихід. Тобто не казок, а психологічних повістей із життя наших підлітків-сучасників.  

Наприклад, Крістіна Нестлінгер написала чудову повість про дівчинку, якій Бог не дав вроди – «Називають мене мурахоїдом». От як їй жити із цим у сучасному світі, де всюди пропагуються тільки досконала модельна зовнішність: з екранів, реклами, біл-бордів. А таких людей вистачає... І от ця книжка може комусь допомогти в житті у дуже вразливий період становлення.

Читав я книжку іншої австрійської авторки «Синє озеро сьогодні зелене» про підліткову вагітність. Теж проблема, з якою стикаються десятки тисяч дітей і батьків у нашій країні. А проблема дітей, які зростають у неповних сім’ях? Половина шлюбів в Україні розпадаються. Де книжки для цих дітей та їхніх батьків? Це ж які тиражі можна накрутити при правильній (соціальній) рекламній кампанії.  

Тут тільки є один нюанс: це має бути написано правдиво і талановито. От таких психологічних повістей на кшталт «Дика собака Динго або повість про перше кохання», твори Владислава Крапивіна у нас, як не було, так і нема.       

Хоча раніше в нас було обмаль і казкових-повістей. Все якось про юних партизанів-героїв писали. Слава Богу, казкову нішу вже заповнюємо. Доберемось і до інших. :)