Кожен народ  має своїх героїв. Вони завжди є і будуть.  Треба тільки не давати їм канути в небуття, популяризувати кожну варту уваги особистість різними засобами, в тому числі й літературними.

Завдяки ужгородському письменнику Олександрові Гаврошу стала відома на загальнонаціональному рівні постать знаменитого закарпатського силача Івана Сили (Фірцака). Вперше повість для дітей «Неймовірні пригоди Івана Сили» побачила світ у 2007 році і з того часу навколо легендарного імені створилося чималенько. Зокрема, з’явилася фантастично-пригодницька повість «Галуна-Лалуна, або Іван Сила на острові Щастя» (2010); був знятий фільм «Іван Сила» (2013) (режисер Віктор Андрієнко); вийшли документальні нариси О. Гавроша «У пошуках Івана Сили» (2014), де автор описує власні пошуки інформації про славного земляка; з такою ж назвою закарпатське обласне телебачення зняло документальний фільм. Цього року у видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» побачило світ четверте перевидання самої повісті «Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу», де, в якості ілюстрацій, використані графічні кадри з художнього фільму.

Також слід згадати про роман «Іван Сила на прізвисько «Кротон» авторства закарпатського журналіста і письменника Антона Копинця, перевидання якого відбулося 2014 року у видавництві «Наш формат». Оскільки А. Копинець особисто був знайомий з Іваном Фірцаком, мав можливість записувати спогади легендарного земляка-силача, то цей роман, що вперше, у значно скороченому вигляді, був надрукований 1974 року видавництвом «Карпати», можна нині вважати першоджерелом біографії відомого циркового атлета.

Цікаво порівняти два найвідоміші літературні твори про Івана Силу:  роман Антона Копинця і повість Олександра Гавроша зокрема, їхні сюжетні лінії. Роман А. Копинця − розлого-описовий, з подробицями розповідає про основні події першої половини життя Івана Фірцака, зокрема, згадує напівсирітське дитинство, навчання в початковій школі, зростання, молоді літа; ретельно описує спогади про те, як майбутній богатир впрягався в плуг, як приніс на плечах поранену телицю. Окремими розділами подана розповідь про роботу на заводі сільськогосподарського реманенту пана Прохазки в Празі, де Іван крутив важку корбу замість шести робітників і звідки довелося піти заради товаришів. Тут наш герой зустрів вірного побратима – прогресивного робітника Яна Свадебу, що бере молодого верховинця під свою опіку, допомагає і житлом, і порадою. Розділ за розділом, наче свідчення самого Івана Фірцака, викладається біографія силача: робота в Герцфертов цирку, циркові номери, одруження, гастролі, вимушені (задля заробітку) двобої з представниками різних силових видів спорту, гостювання в рідному селі і, врешті-решт, повернення додому назавжди.  Призначений роман для читача дорослого, але й для цієї вікової категорії він є непростим, переповнений діалектизмами  і складними мовними зворотами.

Повість «Неймовірні пригоди Івана Сили» не ставить собі за  мету хронологічне відтворення біографії. Це інший жанр для іншої аудиторії. Якщо роман Копинця можна класифікувати як художньо-біографічний, то повість Гавроша – пригодницька, за мотивами біографії Івана Фірцака. Автор використовує декілька ключових фактів з життя Івана Сили, щоб навколо них створити захопливу, навіть детективну розповідь про цікаву особистість. Зокрема, це щаслива зустріч з тренером, що стала переломним моментом в спортивній кар’єрі Івана, трагічна загибель тренера-благодійника в автокатастрофі. Проте, на відміну від роману А. Копинця, де Івана від несправедливих звинувачень звільняє брат покійного тренера, в повісті О. Гавроша за нього вносить заставу у п’ятдесят тисяч власниця цирку – мадам Бухенбах.  Збігаються в обох творах розповіді про чемпіонство у підніманні штанги, поєдинок з англійським боксером, з борцем сумо, побиття Івана прихильниками боксера Джебсона, герць з биком на кориді, трюк із автомобілем в Америці тощо. Порівнюючи обидві книжки, можемо переконливо говорити про художнє переосмислення біографії відомого земляка та адаптацію образу героя до потреб сучасного читача, зокрема, читача юного, якому потрібне легке і захопливе чтиво. Треба розуміти, що Іван Сила Олександра Гавроша – це вже герой літературний, і не слід прискіпливо ставитись до колізій навколо його персони, тим паче, що достеменної правди все-одно ніхто не знає, про що автор переконливо свідчить у документальній книжці «У пошуках Івана Сили».

Композиційно повість «Неймовірні пригоди Івана Сили…» складається з двох частин та сорока трьох розділів. Перша частина – адаптація простого сільського хлопця до умов столичного міста, його становлення як майбутнього атлета. Друга частина називається «в якому Іван Сила починає нове життя» і розповідає про циркові номери та гастролі, а також про різноманітні життєві перипетії, що супроводжують героя.

Дотримуючись канонів пригодницького жанру з елементами детективу, письменник вводить в сюжетну лінію персонаж негативний – особистого недруга Івана Сили – детектива Фіксу, що прагне помститись силачу за зламану кар’єру. Він переслідує Івана, їде слідом за цирком з країни в країну, плете інтриги, навіть підбурює невдаху-карлика на підпал цирку. Проте обставини складаються не на користь зловмисників.

Книжка «Неймовірні пригоди Івана Сил» − це окремий, майже цілком вигаданий світ, де циркова трупа – це свого роду мандрівна сім’я, доброзичливому і нелукавому богатирю допомагає спритний злодюжка Міха Голий, а ображений карлик Піня врешті розуміє свою помилку і кається. Добрим захисником Івана виявляється й імпресаріо Пандорський, який випадково  стає свідком злих намірів і вчасно їм запобігає.

За законами жанру, в найбільш критичний момент злу завжди перешкоджають добрі сили, і в нашого літературного героя закохується юна красуня-сирота – акробатка Мілка. Якщо в романі А. Копинця Іван Сила одружується майже одразу після того, як прийшов у цирк, то до кінця розповіді читач дізнається, що у них з дружиною Руженою Зікловою вже четверо дітей.  В повісті О. Гавроша одруження Івана і Мілки – це своєрідний «хепі-енд», після якого щасливі закохані, отримавши в подарунок від власниці цирку Аделії Бухенбах авто, планують розпочати щасливе сімейне життя в рідних Іванових горах.

Щодо особистих якостей, то Іван – справжній народний ідеал героя.  Неймовірно сильний, витривалий і, водночас, надзвичайно добрий, по-дитячому щиросердий. Судячи з художньо-документальної книжки А. Копинця, саме таким і був Іван Фірцак. Тому не варто деяким  гострословам називати літературного Івана Силу «Іваном-дурником», адже доброта і щирість – це риси, притаманні українській ментальності, хоча для когось це, можливо, є проявом слабкості та недалекоглядності у нашу цинічну добу.  Після кожного двобою Іван щиро переживає за супротивників, шкодує навіть бика з іспанської кориди. До речі, до реального Івана Сили завжди тягнулися люди. Його любили за товариськість, гумор.

Оскільки повість «Неймовірні пригоди Івана Сили» цільовою аудиторією має дітей молодшого та середнього шкільного віку, тому, на відміну від роману А. Копинця, не зачіпає політичні події в Чехословаччині першої половини ХХ століття, коли жив прототип головного героя. На меті  в автора було створити захопливу книжку для дітей на основі реальної біографії і це йому вдалося якнайкраще.  Слід зазначити, що в українській дитячій літературі це, на жаль, лише один з рідкісних винятків. Вдала біографічна книжка для дітей – це у нас практично незаповнена ніша.

Нині повість О. Гавроша здобула популярність не тільки через те, що за її мотивами знятий повнометражний фільм, але й завдяки тому, що заслужено введена в шкільну програму для 7 класу. Саме вона пробудила цікавість і до роману А.Копинця, який нарешті був виданий без купюр, через сорок років після смерті автора. І тепер життя Івана Сили доступне у двох вимірах: дитячому і дорослому. І це не мінус, а величезний плюс! Дай, Боже, нам такого ж плідного й успішного літературного осмислення інших постатей національного пантеону.