Засинати – непросто. Навіть коли ти трохи втомлений синій жук-фольксваген. Чи велика срібна фура, що чалапає «наче повільний білий слон». Чи старенький автобус, що торохкотить дорогою. Чи «чорний лискучий мотоцикл», що гарчить щосили. Кожен з вас «їде нічною дорогою», а потім вимушено зупиняється у затишку зеленої галявини, щоби перепочити хвильку.

Яке це диво! Такі різні машини заснули поряд. А тепер і ти, мій галасливий хлопчику, вмощуйся у тепле ліжечко, щоби почути, як усі твої машинки «похропують, посопують, ще й похукують на різні лади». Як вони чудернацьки перешіптуються між собою у снах, розповідаючи про всі свої автостради, перехрестя і вузенькі, майже непроїзні вулички. А вранці ти побачиш, «як прокидаються машини», прокидаються не одразу, трохи ліниво й неохоче. А потім, заново знайомлячись, вони згадують, де і коли вперше зустрілися поглядом фар чи перекинулися словечком з двигуна…

Прокидатися – непросто. Особливо, коли ти крихітна Лялечка, яка ніколи не хоче спати, тому й не знає, як це – прокидатися. Зате про всі ці речі  розповість всезнаюча Велика Подушка: і про синій сад, і про «квітку-хатинку», і про сонну квіткову кашу. А потім ти несподівано губишся у високій траві.             І бачиш квітку-хатинку. І Метелика, якому ніколи говорити з тобою, бо ось-ось засне. А тепер і ти, моя солодка дівчинко, слухай дощ, що стукає об пелюсткові стіни твоїх снів, і лети за Метеликом…туди, де все затихає…

А потім хтось усміхнеться і промовить тобі ніжно: «Доброго ранку, Лялечко!».  А ти спросоння розкажеш, як шукала синій сад, загубилася у траві, розмовляла з Метеликом, пила сонне молоко. А тоді – летіла з Метеликом у листку подорожника, як у човнику. І покажеш Мамі: у твоїй книжечці замість закладки – листочок подорожника…

(А Мама собі та й знизить плечима: прикладала ж до твоїх розбитих колін, пам’ятаєш? )

… Ось така вона, блакитно-рожева засинаючо-розбуджена книжечка Галини Вдовиченко з чудовими ілюстраціями Віолетти Борігард. Одразу з двома історіями: «машинковою» – для хлопчиків і «лялечковою» – для дівчаток. Щоби читати зі своїми пустунцями і чемнятками, бешкетниками і золотцями, колекціонерами машинок і любительками ляльок.                              Щоби дітям засиналося – легко. І прокидалося – теж.

А листочок подорожника хай живе собі в барвистій книжці дитинства.

Так, про всяк випадок.