Re: цензії

25.06.2019|Ірина Фотуйма
«Инший», ніж інші
24.06.2019|Світлана Лупаренко
Чудові казки для сімейного читання
24.06.2019|Зоя Шевчук
Микола Лукаш: «Усі ми діти космосу. З нього вийшли і в нього повернемося»
19.06.2019|Ігор Ткаченко
Арійський світ Ярослава Ороса
19.06.2019|Агнієшка Крізель, Польща
Місце зустрічі – таємничий проект Векли
19.06.2019|Ігор Ольшевський
“Людина людині – болгарин…”
5 книг про те, як бути українцем
18.06.2019|Оксана Шалак, кандидат філологічних наук
Пришивання ґудзика, Або ж Справи детектива Стасика
13.06.2019|Богдан Пастух, Львів
Навігатор ідей
11.06.2019|Уляна Свередюк, пошукач кафедри фольклористики імені академіка Філарета Колесси Львівського національного університету імені Івана Франка
Чому не йде апостол права і науки?..

Re:цензії

26.10.2011|07:44|Ігор Котик

Чи прийде месія після хрономату?

Тарас Антипович. Хронос: фантаст. роман. – К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2011.

Колись я мав купу часу і мріяв, коли нарешті стану дорослим і буду повноправним господарем свого часу. Тепер я дорослий, вже і не молодий, а повноправним господарем свого часу не почуваюся. Понад те - я постійно не встигаю. Куди поділася та купа часу? Попереду на мене чекає старість, і якщо вона не буде надто жорстокою, то часу мені і далі бракуватиме. Десь із таких почуттів, напевно, визрів у Тараса Антиповича задум нової книжки.

Попередні книжки цього автора відзначалися абстрагованістю від досвіду молодої людини, чітким сюжетним стрижнем та радикальним підходом у трактуванні екзистенційних тем. І якщо остання характеристика, як на мої смаки, досить неоднозначна, то дві перших однозначно стимулюють інтерес до розвитку Антиповича-письменника. У романі «Хронос» ці риси виявилися ще більш виразно, ніж у книжках «Мізерія» та «Тіло і доля». Абстрагування від особистого досвіду переросло у фантастику, а радикальний підхід у трактуванні теми часу виявився у такий спосіб, що час завдяки дослідам героя роману, винахідника Койфмана, вичленувано з людського організму. Винахід Койфмана призвів до того, що стало можливим витягувати час з людини і вводити його в іншу людину. Розділи книжки - це описи того, як винайдення пристрою для витягування і впорскування часу, т.зв. хрономата, позначилося на різних сферах життя: на виробництві, на стосунках у родині та поза нею, на безпеці людини, на пенітенціарній системі, на людських розвагах, на політичній еліті, на людській смертності і т.д. Завдяки хрономатові стало можливим омолоджувати смертельно хворих - тепер вони залишалися на тій стадії, коли недуга ще не взяла над ними гору, зникли тюрми - тепер просто забиралося в злочинців ту кількість років, яку їм визначив суд, і вони доживали решту часу (якщо запас часу ще залишався) на волі. Військо в разі війни могло поповнювати свій запас часу з державної казни часу. Це ніби переваги життя в епоху хрономату. Водночас з´явилися і великі зловживання. Чиновники крали із державного резерву час для себе, своїх близьких і - за великі гроші, звичайно, - для будь-кого. Розвинулося хабарництво, посилилася деморалізація державних службовців, внаслідок потрапляння хрономатів на чорний ринок шалену популярність здобуло темпоральне грабіжництво, тож стало небезпечно виходити на вулицю, перебувати в місцях скупчення громадян і т.д. Прозаїкові вдалося досить правдоподібно описати свої фантазії, так що читач, який повірив колись Кафці й Булгакову, навряд чи почуватиметься ошуканим.

На сторінках роману поруч із фантастикою то тут, то там упізнається і наша розхристана сучасність, особливо те, що стосується взаємин людини і держави. Тут і проплачені мітингувальники; і опозиція, яка бореться з владою не за права людини та соціальну справедливість, а за доступ до державного резерву; і протистояння між прем´єром і президентом; і перетворення церкви на музей; навіть композицію на прапорі, де перехрещуються дзьоб і ріг, можна вважати видозміненим серпом і молотом. Держава краде у своїх громадян час у величезних дозах, тільки робить це значно вишуканіше, ніж вуличні темпоральні грабіжники. Зокрема, для цього існують Загальнодержавні Суботники Донора, коли певні категорії громадян змушені періодично віддавати до Державного Резерву Біологічного Часу один рік свого життя. Цей ДРБЧ ("ДіРява БоЧка", як його називає один з маргінальних персонажів) вічно треба поповнювати, начебто для того, щоб "озброїти рідне військо темпоральними аптечками з огляду на наближення війни" (с. 143). Про "спецефекти", тобто дезінформування й задурманювання, до яких вдаються державні мужі під час розправи над мітингувальниками, читай на стор. 185-186. Наруга над особистістю лейтмотивом звучить на сторінках «Хроноса». Автор підводить нас до думки, що влада зацікавлена в дегуманізації, деградації суспільства - таким суспільством, деморалізованим і поділеним на ворожі сегменти, легше маніпулювати. Народ, що є джерелом влади, врешті-решт стає владі ворогом, а гібриди (люди, яким зроблено ін´єкцію часу, вилученого з організму певної тварини) - це те, на що влада може опертися у боротьбі проти народу. Але народ ніколи не є однорідним, серед нього теж існують свої сумнівні верстви, які понижують його загальний моральний рівень (у «Хроносі» такими є скін-геди).

Жорсткі соціальні фантазії в цьому романі, жанр якого можна кваліфікувати як антиутопія, сповнені сатири і ґротеску. Особливо це стосується тих розділів твору, де описано життя гібридів. "Найгармонійнішим поєднанням людського і тваринного начал" названо свинопітеків (с. 60). Це вони, свинопітеки, уміють видувати рожеві кульки з жувальної гумки (с. 122). Дісталося від Антиповича й на адресу культу красивого тіла, зокрема, у розділі «Вим´я», де описано, як провінційна танцівниця вирішила схреститися з коровою, щоб отримати бюст бажаних розмірів. Ну а картину з проплаченими мітингувальниками-гібридами я, вибачте, переказати не в змозі, тож зацитую фрагмент:

"Життєрадісні свинопітеки хлюпались у брунатних водах центрального фонтану. Літню сцену обсіли гієнопітеки, завиваючи якийсь зловісний гімн. Депресивні слонопітеки нажерлися наркоти з самого ранку і перебували поза межами добра і зла. <...>. Гібридна орда рушила з паркового схилу прямо на площу, перекривши автомобільний рух. Жабопітеки застрибали по капотах, розгойдуючи нажаханих пасажирів. Голодні крокодилопітеки, чиїх кулінарних преференцій організатори масовки не врахували, на ходу об´їдали шини з автівок" (с. 164) і т.д.

Стиль Антиповича, як мені здається, у цьому творі став плавнішим, округлішим, гармонійнішим порівняно з попередніми його книжками. Не знайдемо у «Хроносі» тієї іскрометної гри, що була, скажімо, у розділі «Магда, невіста класика» у попередній його книжці. Філологічні жарти у цьому романі трапляються зрідка: це, наприклад, назва турбіни масового знищення - «Харон»; це неологізм temporary art, утворений від contemporary art; це назва першого розділу, утворена від назви того типу розв´язки, який автор застосовує наприкінці твору...

Так от про кінець твору, про розв´язку, мені якраз найменше хочеться говорити. Розв´язка роману настільки правильна і неочікувана для мене, що моя маловірна свідомість, на жаль, неспроможна повірити у такий фінал. Я, грішний, більше вірю в хрономат, ніж у воскресіння страусопітека Артура, перетворення курячого жовтка, яким став був Боло, на людину і тому подібні виходи з тієї безпросвітної ситуації, в яку загнав Антипович своїх персонажів. Мене тішить, що Бог є не лише на сторінках Святого Письма і що воскресіння можливе і в перспективі, та разом з тим розв´язка в стилі deus ex machine трохи віддає штучністю. У «Мізерії», першій книжці Антиповича, мені здається, розв´язка теж була не найсильнішим композиційним елементом (там вона було розтягнутою). У книжці оповідань «Тіло і доля» розв´язки як такої нема, в «Хроносі» ця проблема знову виринає. Втім, можливо, це лише особливості мого індивідуального сприйняття, мого маловірства чи прихильності до безсюжетного письма і розімкнених фіналів. Хай там як, а все ж ця книжка завдяки новаторському висвітленню глобальної проблеми зла, відчайдушному пошукові справедливості в середовищі, де панують сила, маніпуляції, гедонізм, заслуговує на увагу не лише поціновувачів фантастики.

 

P.S. Перед тим, як позичити цю книжку друзям, погортав її з цікавості, чи всіх постраждалих від хронотехнологій персонажів автор у фіналі привів до тями. Він повернув до життя багатьох, навіть наркомана, який став був страусопітеком, і недорозвиненого чоловіка, який перетворився був на кур´ячий жовток. Злочинця Марка на прізвище Патон, опис повік якого нагадує фотографію автора на обкладинці, Антипович взагалі зробив мучеником, котрий ціною власної смерти врятував месію. Але Антиповичева милість не безмежна - депутатського синочка, який загнувся від надмірних розваг, автор воскрешати відмовився. І флешка з запасом п´ятнадцяти тисяч років тому мажорові не допомогла...



Додаткові матеріали

18.10.2011|10:08|Події
Тарас Антипович презентував фантастичний роман «Хронос». ВІДЕО
12.12.2008|07:08|Re:цензії
Маски та маскування
08.10.2011|13:57|Новинки
Тарас Антипович. «Хронос»
Тіло і доля у царстві Хроносу
У романі про 2040 рік чиновники крадуть час
Тарас Антипович: «Мені захотілося написати книжку, яка б фізично демонструвала тотальну крадіжку часу… »
Бестселлеры октября
Книжки жовтня: футбол, безсмертя, еміграція
коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери