Українська і словацька літератури мають багатий досвід взаємних перекладів. Досить сказати, що в повоєнні часи словацькою мовою виходили твори Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Івана Франка, Ольги Кобилянської, Гната Хоткевича, Василя Стефаника. Ще більше перекладалося сучасників. 

Окремими книжками побачила світ твори Павла Тичини, Максима Рильського, Юрія Яновського, Олександра Довженка, Олеся Гончара, Михайла Стельмаха, Юрія Мушкетика, Григора Тютюнника,  Павла Загребельного, Натана Рибака, Віталія Коротича, Ліни Костенко, Володимира Дрозда, Романа Іваничука, Івана Драча, Бориса Олійника, Володимира Гжицького, Володимира Яворівського.

Словацький читач мав змогу ознайомитися не тільки із класичними зразками української прози та поезії, але й пригодницьким жанром у книжках Ростислава Самбука чи Володимира Малика. Тож українська література словацькою мовою була представлено доволі повно. Це пояснювалося не тільки тим, що наші країни разом будували соціалізм в одному політичному блоці та існуванням великої української меншини у Словаччині. Ще й була певна домовленість, за якою словацьких письменників також широко перекладали в Україні. 

Це взаємовигідна співпраця закінчилася у 1989 році, коли у Словаччині почали домінувати антирадянські настрої, які згодом трансформувалися в антиукраїнські. За останні двадцять років словацькою мовою вишли книжки лише кількох українських авторів: проза Юрія Андруховича, поезії Петра Мідянки, Надії Панчук та Тетяни Ліхтей. (Останні троє представляють Закарпаття).  

Тому такою приємною є звістка з Пряшева, де вийшла антологія оповідання українських письменників «Місячний сміх» у перекладі Івана Яцканина. До 150-сторінкової книжки, яка побачила світ у видавництві «Мрія», увійшли твори тих письменників, котрі з політичних причин не могли перекладатися в радянські часи. 

Зокрема, Віктора Домонтовича, Миколи Хвильового, Григорія Косинки, Богдана Лепкого, Леоніда Мосендза, Валеріяна Підмогильного, Федора Потушняка, Юрія Станинця, Володимира Винниченка. До цієї когорти розстріляних і затаврованих додано також оповідання Ольги Кобилянської «Лист засудженого на смерть». 

Голова Спілки українських письменників Словаччини Іван Яцканин п’ять років працював над цими перекладами, час від часу до них повертаючись і відшліфовуючи їх. Книжка побачила світ завдяки спонсорській підтримці його брата Андрія Яцканина. Наклад – 500 примірників, обов’язковий примірник отримають усі найповажніші бібліотеки Словаччини. До слова, дві новели прозвучали й по словацькому радіо. 

За словами Івана Яцканина, на книжку листовно вже відгукнувся його словацький колега Мілан Зарінка, котрий відписав, що за останні роки нічого трагічнішого не читав за оповідання «Мати» Володимира Винниченка.  

«Я цю книжку хотів видати, -- розповідає перекладач, -- аби словацький читав побачив, якою великою є українська література. І якою би вона була, якби цих авторів морально і фізично не нищили. Це висока література. Література, яку варто знати». 

Тим часом Іван Яцканин готує український переклад антології словацького оповідання від 1920-х років по сьогодення. Такої книжки в Україні ще не виходило. (У 1980-х роках він же видав українською антологію сучасного словацького оповідання «Полегшуючі обставини»). А кілька років тому українською в Ужгороді вийшла антологія словацької поезії «Із кузня часу» у перекладі Іллі Галайди. 

Приємною новиною є також те, що словацький перекладач Мар’ян Гевеші зацікавився творчістю українського футуриста Михайля Семенка і готує книжку його поезій. (Журнальна публікація уже побачила світ).  

Так що взаємне зацікавлення починає відроджуватися, хоча, як зазначає Іван Яцканин, чехи в цьому напрямку є активнішими за словаків. 

На фото: Іван Яцканин