Та як нам жить хвилиною легкою, Коли такий на пам´ятi тягар Речей, обставин, люду i примар Лiг i лежить нестерпною вагою? I як нам крен направити з тобою, Коли щодня погроза i удар, I пилу впав на душу сiрий шар, I все значиться смутком i нудьгою? I як чуттям пустити буйну рощ, Коли їм...

Готель йому не сподобався. Окремий поверх у житловому будинку, з холодними номерами. Рецепція внизу, на першому поверсі, жінки на рецепції непривітні. З іншого боку, жінки до нього завжди непривітні, мав би звикнути. Дивилися з підозрою, особливо коли дістав гаманця й довго в ньому копався....

І День був якийсь непевний. Щось по колах округ бродило - Незриме, хиже й обережне. Сторожко темніло. Учні нервувалися: "Де ж він?!" (...І тоскно, як олень, поранений смертно, Він скрикнув у небо, позначене смерком: - Отче! Невже не обійде мене Чаша сія... від Тебе?! Глухо мовчало Небо. І Він...

…Мабуть, слід сказати, що був це один із тих нез’ясовано-нез’ясовних днів, коли якась ледь помітна заволока з самого ранку поволі затягує все довкілля сіткою відчуженості… Подумалось тоді, – ще більш точно: іншості. І холодний легіт мерехтливих світів починає...

Десь там, у найвищих глибинах, Десь там, у найглибших висотах, Таємниця вродилося, як пелюстина, Як бджола в золотистих сотах. Уся — з найтемнішого світла, Уся — з найсвітлішого змроку Борсалась Таємниця, то тьмава, то світла, Долаючи купіль жорстоку. Ген там з найгіркішого солоду,...

вчера была ясная погода душистая и лёгкая, словно новогодняя гирлянда окна домов блестели на солнце плакали черепичные крыши и голые ветки деревьев я читал следы на снегу и узнавал в них себя       мир катится неизвестно куда газ дорожает вода превращается в жидкость...

Так було і так є. Допоки ще дихає шкіра, І не вицвіла пам´ять з Трипільського саду Ми нестимем для світу офіру, Як золото, миро і ладан. Так було і так будем: Степовими синами Цілувати землю у груди, На скрижалях вітрів святити Родинні багаття Від олжі, як від сажі Омивати...