Ностальгія як відголосок мрії про загублений рай — ось те, що муляло в мештах мого життя впродовж усієї свідомості. Десь у шістнадцять я почала за посередництва снів шукати своє Ластівчине гніздо. Шукала і не знаходила. Пошук цей дуже швидко переріс в іпостась мого хреста —...

на синьому небі віконних шиб вона малює губною помадою губи (губи як губи лиш дуже холодні і дуже червоні) червоні як ніч що повільно вмирає достеменно ще не народившись сімнадцять років тому він писав про опівнічне лезо свічки об яке розбивається лицемірно твереза днина (із передсмертним...

Над селами хмари Похилi, I тоскно в блакить Простягають руки безсилi: Оце тiльки лишилось, Що плакать. О, так залетiки далеко В такий голубiючий рiй, Бiлопiняве пiр´я стелили Над селами хмари: Слiз нi краплi — Оце нiчим лишилось I плакать. 1921

Дячиха Євпраксія поралася біля печі. Вона гнівалася. Вже давно перестояла вечеря, час би й спати лягати, а дяка Оверка нема та й нема. А господині ж найгірше, коли вона когось чекає до столу, а той не йде. — Неначе тобі в болото пірнув! — промовила дячиха сама до себе й із серця...

Потік століття зносив гніт, Терпів ярмо й сваволю... І гнівно враз розбив граніт, І — гей, на бій за волю! Летить, кричить, шумить орел, Розбитих хвиль не ліче: їх безліч вилете з джерел, Коли він їх покличе. Народ століття зносив гніт, Терпів ярмо й сваволю... I грізно враз розбив...

У кишенях душі назбирався усякий мотлох: Там любов недолюблена, зради, печалі, сльози, Там знання недоречні й дитячий дрібний непослух – Там є все, і всього у надмірні, запійні дози.   Для нових сторінок є потреба у сильнім вітрі, Навіть віриться щиро в нахабного крадія, Що...

Поки ти сидиш вдома, Та думаєш о пацифістських памфлетах, За тебе вже все вирішили інші. Нав´язали увесь хлам в яскравих пакетах. Вони дивляться за тобою з високої вежі. Телебачення та реклама, Газети, журнали. Ти купуєш те, що вони рекламують. Спиш та вдягаєшся по фен...

Геть за морем українським, Понад склом Босфорських вод Дивні вежі і палати Розкидає Царгород.   Наче вир, кипить, торгує Крамом, зброєю, вином. Вдень він вуликом здається, А вночі — чудесним сном.   І з усіх країн до його Ллється хвилями народ. Наші теж...

Вже сумно вечір колір свій міняв з багряного на сизо-фіалковий. Я синій сніг од хати відкидав і зупинився... Синій, оркестровий долинув плач до мене. Плакав він, аж захлинався на сухім морозі: то припадав зеленим до ялин, що зверху червоніли при дорозі, то глухо десь одлунював в саду. І від...

Пам´яті Олексія Антоновича Вовнянка Як несли його тихо в нове житло По бруку, по бруку, по бруку,— Був місяць май. Сонце пекло. ...Мерзли руки. Сизий пил опадав на хрести перехресть. Зітхали старі: відмучивсь. Шепотіли тополі. Фальшивив оркестр: Грали учні. А коли проминали школу і...