Електронна бібліотека/Проза

Після снігуОксана Куценко
Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
Буде час, коли ти...Сергій Жадан
Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
Вечірня школаДмитро Лазуткін
Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
Чужими піснями отруєна даль не навіки...Ігор Павлюк
Візерунки на склі. То від подиху нашого...Мар´яна Савка
Святи Йордан водою не вогнем...Мар´яна Савка
Така імла - поміж дощем і снігом...Мар´яна Савка
Він переїхав в Бучу в середині березня 2021...Максим Кривцов
Приймаю цю осінь внутрішньовенно...Сергій Кривцов
Скільки б я не старався виїхав по-сірому...Максим Кривцов
Падає ліс падає людина падає осінь...Сергій Кривцов
Зайшов до друга додому...Сергій Кривцов
Коли запропонують витягти соломинку памʼятіСергій Кривцов
Змійка дороги вигинається...Сергій Кривцов
Як же мріється нині про ваші нудні біографії...Максим Кривцов
Втрати...Сергій Кривцов
В прифронтовому місті...Сергій Кривцов
Сідаєш в броню наче у човен...Максим Кривцов
Під розбитим мостом протікає Оскіл...Максим Кривцов
Хто б міг подумати...Максим Кривцов
Я поверну собі своє життя обіцяю...Максим Кривцов
Моя голова котиться від посадки до посадки...Максим Кривцов
Хочу розповісти вам історію про велетенського кота...Максим Кривцов
Та, що зігріє тебе серед ночіСергій Жадан
Завантажити

Затхле місто дихало недопитими залишками спиртного. Все було злито докупи у небесну чашу достатку, а звідти виплеснуто мрякою на голови павукам та ігуанам, тим, що завмерли в чеканні вічності.

Батько лежав на засмальцьованому дивані – то похропуючи, то раптово здригався, прокидаючись у фіолетовому промінні телевізора. В тих самих чорних спортивних штанях з діркою на непотребному місці. Людина-манекен з екрану навіювала сон, монотонно розповідаючи про якісь події.

З батьком Василь майже не розмовляв. Тим паче, завтра він іде, щоб більше ніколи не повертатися в цю павутинну комірчину. Ось уже двадцять років він жив у цьому барлозі, що на першому поверсі, в тому кутку під`їзду, де висять сині поштові скриньки, де “парадні” двері на вулицю замуровані. Ось уже двадцять років внизу східців, у кутках, що біля дверей, нужники роз`їдають ніздрі, змішуючись з батьковим цигарковим димом, перетворюючись на мусон, який стає захисною оболонкою людської вишкіреної оголеності.

Василь вже ніколи не повернеться в цю теплу нору, яка так довго захищала його від нападок і гвалтувань світу. Вечорами в одній-єдиній кімнаті горіло тьмяне “операційне” світло телевізора, пахло мишами і батьковими шкарпетками, а ще – якоюсь теплою первісною безпечністю.

Брат, згорнувшися кішкою, спав у своєму загратованому ліжечку -- вічній дитячій в`язниці. Він здавався Василеві закутим маленьким Спасителем, який ніколи нікуди не вирветься і нікого не спасе.

Лише влітку, коли вечорами не було темно і малося за чим спостерігати, як-то за щоденною смертю кривавого Господа за обрієм, батько сидів з Грицьком і Володькою на жестяному покритті низького погрібного даху – в погребі картоплини лежали у віковій пилюці, обплетені білими червами. Чоловіки курили “Ватру”. Вони здебільшого мовчали, склавши на колінах свої долоні заввбільшки з голову, самі ж худі, прозорі й висмоктані, немов дим.

-- Да, ото було раньше… -- казав батько. – Усе росло. А щас – шлангом скілько не поливаєш траву, все дарма – сохне і сохне…

-- Еге ж, -- одповідав Володька. – Доліталися у свій космос… А Бога так і не найшли там. Хе-хе-хе…

Василь згадував запах смаженої цибулі щоранку, коли ще живою була мати. Після її смерті цей запах вивітрився з кімнати; мабуть вона забрала його з собою. А батько варив уранці лише кашу, яка не пахла нічим.

-- То що, завтра йдеш? – запитав він Василя, крехтячи і встаючи з дивана курити.

-- Йду, -- відповів Василь.

Батько закашлявся і байдуже побрів до кухні, шаркаючи капцями із затоптаними п`ятками по лінолеуму.

Брат, як і завше, спав летаргічним сном.

Раптом Василеві здалося, що в тьмяному ультрапромінні засновигала маленька тінь. Перед очима постав молодий, кремезний батько, котрий ганявся по кімнаті за кажаном зі шваброю в руці. Той немов матеріалізувався з якогось антисвіту, запанувавши над невір`ям і самовпевненістю людства. Василь з матір`ю волали від жаху в білих, до п`ят нічних сорочках. Батько нарешті збив чорну бестію на підлогу і накрив її рядном. Проте, замість викинути у вікно пекельний згорток, він пробрався рукою всередину і взяв кажана за крила, щоб подивитися на нього зблизька. Те знайомство тривало лише якусь мить. Батько-таки подивився падшому ангелові в очі, той химерно запищав і вперився зубами в батькову кисть. Проте він на диво спокійно відкрив вікно і випустив чорну душу далі безплідно й безкінечно метатися в чужому, не-своєму світі.

З тих пір батько швидко захирів, ледь видавлював із себе слова, в півтора рази зменшився, аж зсохся увесь і безперестанку курив, курив, курив…

Василь чув з кухні його кашель і страшний хрип. Було прикро на душі, що бачить батька востаннє. В цьому є невимовна таємниця – вмирати для своїх близьких і для всіх знайомих, а самому тимчасом пройти увесь шлях, що лишився, в лабіринті своїх гріхів, свого безсмертя.

-- Ти не знаєш, де жили наші предки? – не знаючи чому, запитав у батька Василь.

-- Не знаю, -- відповів батько. Раптом обличчя його перекосилося: -- Коли він прокинеться? – і вперше за довгі роки подивився Василеві прямо в очі.

Йому здалося, що крізь батьковий погляд він глянув у безмірну далечінь, кудись за межі суєтності й омани.

-- Ще не прийшов час. Треба ждати…

-- А ти? – батько потонув в молоці диму і став чистим і потойбічним, немов ніколи й не жив.

Василь упав перед ним на коліна і поцілував його пошерхлу, натружену руку.

Ще не проспівали півні й не позаповзали в щілини священні таргани, як Василь зібрав у полотняну торбу свої пожитки і тихенько зачинив за собою двері. Більше його ніхто ніколи не бачив. Лише одного разу, кілька років потому, він приснився батькові в якомусь дивному сні і сказав, що вже пора…

Останні події

20.03.2024|14:23
У київському просторі PEN Ukraine відбудеться публічна розмова Мирослава Мариновича з Мирославою Барчук
20.03.2024|14:02
В Україні видадуть продовження серії «Червоний Арлекін» італійського письменника Роберто Річчі
20.03.2024|14:00
У «Видавництві 21» готують до друку перше в Україні гумористичне фентезі про ІТ
15.03.2024|16:37
У Києві презентували епічне фентезі «Кий і морозна орда»
14.03.2024|11:27
Книга Сергія Руденка "Бій за Київ" у фінському перекладі увійшла до короткого списку премії Drahomán Prize 2023 року
09.03.2024|14:20
Оголошено імена лауреатів Шевченківської премії-2024
06.03.2024|18:34
Оголошено претендентів на здобуття Міжнародної премії імені Івана Франка у 2024 році
05.03.2024|11:11
У Львові презентують книжку Олени Чернінької, присвячену зниклому безвісти синові
05.03.2024|11:09
«Сапієнси»: потаємна історія наукової фантастики. Лекція Володимира Аренєва
01.03.2024|13:50
«Маріупольську драму» покажуть в Ужгороді та Києві


Партнери