Поля синiють вечорами, Рiка говорить з берегами, I так таємно На небi бiлiї намети Димлять: — Вечеря вариться борам. Все ближче, ближче вечiр суне, Все нижче плачуть трави-струни. Тихо й темно Бори-поети В хмарах сплять. 1920

Був дощ, а потім серебром взялося. Вночі був день, і теж життя ясніло. Хоч не сивіє, але тлін мого волосся Десь на землі розкиданий - вітає тіло. Чужих пісень нитки розкидані як крапки, Слів радісні витки сягають в космос, - Ти не живеш, але страждаєш раптом, Не помічаючи, як жовтий тигр...

Пам´яті академіка О. І. Білецького Помирають майстри. Чітко значать віки. їх життя вперезало вогнями й димами. В груди траурних маршів дзвенять молотки, І влягаються думи золотими томами. Люди круто жили. Люди в сонце ходили І державу науки несли на плечах, Люди гупали кайлом в оранжеві...

Поміж стін Каталогів і шаф Торувала дорогу У храм науки Я б за нею Хоч у шафу Чи в каталог Або Порошинкою перетворившись За радість мав би Вхопитись її плаща Пішла собі поміж Шаф і каталогів Вище носа Старі книжки Не пішов нікуди Не хапав нічого Рипнули двері Бібліотеки Від...

П´є-гуляє у неділю На коршомці Гарасим; З Гарасимом п´є-гуляє І сусід його Трохим. А обидва стрільці жваві. От перечка і пішла... Далі Трохим розходився, Підійнявся з-за стола: «То ти кажеш, що ти луччий? Що ти гаспидний стрілець? Збий же мені з чуба шапку: Тоді будеш...

поночі в голову лізе усяке хлам’я всяке верзеться буває що й дах зриває як мені вас малювала моя услужлива пам’ять я на хвилину забулась подумала сон триває   ще не було цілунків ще не впала завіса тільки смагляву шкіру легко пестили руки бачиш це просто жарт...

Попелюшко, не йди. Не для тебе той бал у палаці. Не для чистих сердець розцяцькований конкурс краси. Під презирливий сміх чи фальшиву облуду овацій ти не зійдеш на трон і лиш цноту свою віддаси.   Попелюшко, не йди. Не для тебе гарольди кричали. Принц – дурненький...

В поетичній книжці відомого поета і прозаїка Юрія Завгороднього майже нарівні віршів давніших і тих, які ще ніде не друкувалися – їх об’єднав колишній дикий степ своєю трагічною долею з праісторичних часів до сьогодні. Автор зазирає до часів минулих і до невеселого, як на його...

Затхле місто дихало недопитими залишками спиртного. Все було злито докупи у небесну чашу достатку, а звідти виплеснуто мрякою на голови павукам та ігуанам, тим, що завмерли в чеканні вічності. Батько лежав на засмальцьованому дивані – то похропуючи, то раптово здригався, прокидаючись у...