Завантажити

Був дощ, а потім серебром взялося.
Вночі був день, і теж життя ясніло.
Хоч не сивіє, але тлін мого волосся
Десь на землі розкиданий - вітає тіло.

Чужих пісень нитки розкидані як крапки,
Слів радісні витки сягають в космос, -
Ти не живеш, але страждаєш раптом,
Не помічаючи, як жовтий тигр крадеться зоопарком - осінь.

Не помічаючи, як сниться мені дух морозний
І мармурова далеч снігу - завтра
Запахне іній й інеєм запахнуть кози
Й Хрещатику ранкові авта.

І скільки б із жагою не дивились на кохану очі,
І скільки б не свердлили небо з его ранча,
Не довші, а коротші, як моє волосся, ночі
Стрибають і стрибають в душу тигром з помаранча.

І зорі - їхні кігтики - сягають глибше й глибше
Й колодязем отсим ниряють в безкінечність мозку.
Немов вино, жовтавий, багряничний тигр тебе все хлибче й хлибче
І далі кістка в кістку, коливаючись разом з ходою стука - дошка в дошку.

І вже цвяхів не треба: забивають в палю
Тебе ці дні плюгаві й романтичні.
І ти, не знаючи,коли залишиш залю,
Як тигр осінній сам стаєш, пластичним.

8.10.09

читати