Електронна бібліотека/Поезія

Спорудження залізничної станції (1931) (дубль)Дебора Фогель
Спорудження залізничної станції (1931)Дебора Фогель
«Акація квітне» (1932)Дебора Фогель
Квіткові з азаліямиДебора Фогель
ПубліцистикаДебора Фогель
Мавка і БерсеркГанна Заворотна
Втеча до морокуІгор Скрипник
Із майбутньої книгиВасиль Кузан
Доторкнутися до кумираЄвген Баль
Азовські сомикиЄвген Баль
Меридіани штурмана БаркаЄвген Баль
З книжки «Глінтвейн дорогою на Говерлу»Василь Карп’юк
Нічні голосиОлег Янченко
Майже елегія. Зі збірки «Елегії острова Патмос»Олег Короташ
Моя Венеція. Зі збірки «Поет без імперії»Олег Короташ
Політ над містом. Зі збірки «Поет без імперії»Олег Короташ
"найрідніша цей зачумлений вигуком вірш..." Зі збірки «Поет без імперії»Олег Короташ
Елегія Маяковському. Зі збірки «Поет без імперії»Олег Короташ
Блюз біженців. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Елегія зла. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
«– А давайте надамо німому слово, –». Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Денний чай у Лондоні. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
dasein. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Пластика. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Це твоя п’єса, мабуть... Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
творити мовчання. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Сієста. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
ВтечаГанна Заворотна
Постійність пам’ятіІрина Ликович
ЧічкаМихайло Трайста
Поле крові. Іловайськ. Фрагмент роману «Трьохсотлітня Голгофа. Фавор»Катерина Мотрич
КРИГА СТАРОЇ ПЕРЕПРАВИОлег Янченко
Зі збірки «Вірші про все і ніщо» (2017)Петро Гнида
Завантажити

Полювання на Снарка

(поемагонія у восьми сказах[1])

 

Сказ перший

Висадка

„Ось де водиться Снарк![2]” – загорлав Будодзвін

І десант розпочав обережно,

Всіх по черзі, за чуба тримаючи, він

Опускав у прибій прибережний.

 

„Ось де водиться Снарк!” – вам кажу другий раз,

Має цим надихнутись команда,

„Ось де водиться Снарк!” – втретє мовлю до вас,

Що я тричі сказав – то вже правда!”

 

Будодзвін[3], що на пóдвиг подвиг колектив,

Не жалів задля справи горлянки,

Мідним дзвоном він совість команди будив,

А знічев’я частенько бив склянки.

 

В тій команді за юнгу готельний був Бой,

Борзописець-юрист вів їх спори,

Був там Брокер – крутих оборудок герой,  

А Бриляр головні плів убори.

 

Більярдист мав до кия шалений талан,

Міг би всіх обіграти до нитки,

Та Банкір, щоб поліпшить фінансовий стан, 

Всю готівку забрав до калитки.

 

Час згадати тепер – серед них був Бобер,

Знаний майстер ажурних мережив,

Він від смерті не раз експедицію спас,

Хоч як саме – ніхто не простежив.

 

З ними плив ще один, що всі речі забув,

Котрі був закупив у дорогу:

Парасольку й годинник, замок і засув,

І весь одяг, включаючи тогу.

 

Він старанно зібрав й спакував те майно

В сорок дві іменні куті скрині,

Та про це не сказав, і лишилось воно

На причалі лежати й донині.

 

Що він одяг забув – півбіди, далебі,

Бо на нім – сім халатів із вати,

А от справжня біда, уявіть-но собі:

Він забув, як його, в дідька, звати.

 

Відкликався на „Дик!” чи на будь-який крик,

На “Гори воно все!”, “Рви перуку!”,

Або “Я тобі дам!”, а чи “Як тебе там?”,

“Пропоную вам серце і руку!”

 

Спеціально для тих, хто вжива слів крутих,

Мав інакші він прізвиська й клички,

Ворогам вперекір звався “Плавлений сир”,

А для друзів – “Недогарок свічки.”

 

“Він фізичний хиляк, з інтелектом – ніяк

(Це така Будодзвона ремарка),

Та хоробрий без меж, а хоробрість це все ж

Перша річ, як полюєш на Снарка!”

 

Серед зграї гієн він міг пить лимонад

(Хижі погляди – це ж так банально!)

Й лапа в ногу з ведмедем гуляв променад –

“Щоб підтримать тварюку морально!”

 

Він найнявся як Булочник булки пекти,

Та признавсь у відкритому морі,

Що спроможний пекти лиш весільні торти –

Всі були у невтішному горі.

 

Ну, й останній із них мав худий, довгий карк

І типове лице ідіота,

Й думку мав лиш одну, але думка ця – “Снарк”,

Будодзвін взяв його у роботу. 

 

Він найнявсь як Бійник, бо на бійні мав стаж,

Та признавсь через тиждень дороги,

Що вбива лиш Бобрів. Реготав екіпаж,

Будодзвін втратив мову з тривоги.

 

Лиш хвилин через п’ять він спромігся сказать,

Що Бобер в них один є єдиний,

Ця тваринка ручна, член сімейства вона,

Її ворог – це ворог родини!

 

А Бобер, котрий був при дискусії тій,

Від образи ледь стримував сльози:

Смерть від Снарка прийнять він готовий, як стій,

Від своїх же не стерпить погрози!

 

Він поставив вимогу, щоб злий Боброріз

Плив на іншому судні окремо.

Будодзвін заперечив, що це йде врозріз

З планом дій і ламає всю схему:

 

„Тут з одним кораблем маєш сотню проблем

(Навігація мудра наука!),

Керувати ж двома – навіть мови нема,

Не для мене принаймні ця штука!”

 

„Хай придбає Бобер гарний бронежилет,

Секонд-хенд підійде для початку,” –

Так Бриляр підказав. – „Хай оформить білет

Страхування життя під печатку,” –

 

Так порадив Банкір й тут же витяг папір,

Щоб утілити в справу пораду:

„Я за безцінь продам аж два поліси Вам –

Від пожеж і на випадок граду!”

 

Та завжди після цього недоброго дня,

Як траплявсь Боброріз десь поблизу,

Затихав наш Бобер, мов мале кошеня,

Й мав на диво похмуру мармизу.

 

Сказ другий

Промова Будодзвона

 

Екіпаж Будодзвона підніс до небес –

Що за шрам[4], елегантність, відвага!

А поважний який! Зразу видно ноблес,

А за мудрість – окрема повага!

 

Він придбав суперкарту заморських морів

Без найменших ознак суходолу.

Кожен в мапі відразу усе розумів,

Хоч морську й не закінчував школу.

 

„Не потрібні мені ці позначки нудні,

Полюси, паралелі й екватор!” –

Так гукав Будодзвін, й відповів весь загін:

„Ці дурниці придумав Меркатор[5]!”

 

„Решта мап – просто жах, в мисах всі, в островах,

Але наш Капітан таки сила –

Його мапа це клас, без дурацьких прикрас,

Ідеальна й незаймано біла!”

 

Та пригас їх кураж, як збагнув екіпаж,

Що улюблена їхня персона,

Щоб водити судно, знає тільки одно –

Калатати щодуру у дзвона.

 

Певним тоном не раз віддавав він наказ,

Що не дано збагнути нікому:

„Вліво дай правий борт! Курс тримати зюйд-норд!”

Що ж робити, скажіть, стерновому?

 

Часом також бушприт[6] він міняв на стерно:

„Але це вас нехай не дивує,

Цей феномен тропічний відомий давно,

Як судно, так би мовить, „снаркує.”

 

А стосовно вітрил був він повний дебіл

І одну мав єдину надію:

„Як на схід вітер дме, то на захід, бігме,

Корабель попливти не посміє!”

 

Та спаслись їхні душі, ось вони вже на суші

З багажем, клумаками й торбáми,

В першу ж мить екіпаж не вподобав пейзаж,

Що складався з проваль між горбами.

 

Будодзвін зауважив, що впала мораль,          

Й повторив у музичнім мажорі

Заготовки смішні, щоб розвіять печаль,

Та усі лиш стогнали, мов хворі.

 

Він налив усім грогу (бо був ліберал),

А потому налив його знову,

І вождя оцінив всенародний загал,

Він же встав, щоб казати промову:

 

„Співвітчизники, римляни, друзі! Мені

Прошу ваші позичити вуха![7]” –

Цю цитату вітали „Ура!” навісні,

І він знову налив (тим, хто слуха).

 

„Скільки місяців, тижнів круг нас океан

(В кожнім місяці тижнів чотири),

Та не видно щось Снарка, хоч як Капітан

Я рішучий і сповнений віри!

 

„Скільки тижнів і днів ми штурмуєм моря

(В кожнім тижні сім днів, я вважаю),

Та ще й досі жаданий трофей снаркаря

Не являвсь нам на тлі небокраю.

 

„Вам усім тет-а-тет я відкрию секрет –

Безпомильних ознак цілий список

(А всього їх є п’ять), щоб могли ви впізнать

Натурального Снарка злий писок.

 

 „Щонайперше – це смак. Він у нього пісний,

Пріснуватий, жорсткий і поганий,

Так неначе сюртук, що у грудях тісний,

Ще й з відтіночком фата-моргани.

 

„З пунктуальністю в Снарка проблема стара,

Все він плутає безперестанку,

На сніданок іде, як вечерять пора,

А обід їсть наступного ранку.

 

„Третя риса – це повна нездатність на жарт.

Як відважитесь ви жартувати,

Снарк зітхне: так, мовляв, кепкувати не варт. –

Каламбур йому гірший від страти.

 

„По-четверте ­– любов до купальних кабін[8],

Снарк їх скрізь за собою тягає.

„Це окраса пейзажу” – так думає він,

Хоч на логіку це й не лягає.

 

„Ну, і п’яте – апломб. А тепер саме час

Підключить наукову методу:

Виділяють пернато-кусачий підклас

І дряпучо-ворсисту породу.

 

 „Хоч звичайного Снарка боятись не слід,

Мушу вас попередить натомість:

Серед них є Буджуми[9]” ... Тут Булочник зблід,

Впав на землю й утратив свідомість.

 

Сказ третій

Оповідь Булочника

 

Рятували його і чайком, і гуртом,

Хрін давали й розумні поради,

Джем, гірчицю втирали, махали хвостом, 

Загадали медичні шаради.

 

Й ось нарешті він сів: “Я вам зараз повім

Повість, сповнену муки і болю...”

Будодзвін загорлав: “Тиша! Слухати всім!”

І ударив у дзвін для контролю.

 

Все затихло умить – вже ніхто не шумить,

Не чутно ні ганьби, ні овацій,

Той, кого звали “Гав!”, свою сповідь почав

В стилі древньо-занудних нотацій.

 

“Я родився у чесній, хоч бідній сім’ї”...

Бомкнув дзвін: “Пропусти про родину!

Щойно спуститься тьма, наших шансів катма –

Снарк не стане чекати й хвилину!”

 

“Пропущу сорок літ, – втер сльозу неборак, –

І до дня перейду, як в бригаду

Прийняли ви мене, щоб, мов бравий моряк,

Міг поринути я в снаркіаду.

 

„Дядько мій дорогий (чиє ймення ношу)

Попередив в прощальну хвилину”...

“Пропускаємо дядька, коротше прошу!” –

Будодзвін задзвонив без упину.

 

“Він сказав мені так, – вів своєї простак, –

Як твій Снарк просто Снарк – так і треба!

Обіцяй йому рай і з рагу подавай,

Застосуй для освітлення неба.

 

“Ти з наперстком і ніжністю Снарка шукай,

При собі май надію і вила,

Котировкою акцій його залякай,

Зачаруй шармом усмішки й мила.”

 

“Ось найкраща метода! – устряг Капітан, –

Спосіб цей, вам кажу, перша марка!

Я не раз уже чув: це і є справжній план,

Як в полон взяти хитрого Снарка!”

 

„Та, племінничку мій, жде біда тебе (sic!),

Якщо Снарк твій – Буджум, бо це значить,

Що раптово і тихо ти щезнеш навік

І ніхто тебе більш не побачить!

 

„Саме це, саме це мою душу ятрить,

Як слова свого дядька згадаю,

Моє серце стражденне дрижить і кипить,

Мов казан, повний супом до краю.

 

„Саме це, саме це”... – „Ми вже чули раніш!” –

Будодзвін обірвав дратівливо,

Бризнув Булочник в плач: „Пропаду ні за гріш!

Саме це, саме це так жахливо!

 

„Снарк щоночі мені увижається в сні,

Бачу я в хворім мареві марень,

Як я здобич свою із рагу подаю,

Снарком в небо свічу в дні затьмарень.

 

Та як стріну Буджума (так дядько прорік),

То хоч в бурю, хоч в днину погожу

Я раптово і тихо враз щезну навік ­–

Думку цю я терпіти не можу!

 

Сказ четвертий

Полювання

Будодзвін, очумрівши, наборщив чоло:

„Чом раніш я не знав про ці драми?

А тепер би промовчати ліпше було –

„Аnte portas[10]” бо  Снарк – біля брами!

 

„Всі ми будем сумні, хочеш вір, хочеш ні,

Якщо зникнеш ти раптом і тихо,

Але ж до відплиття мав би ти до пуття

Повідомить команді про лихо!

 

„Ну, а зараз не час розжалоблювать нас,

Кличе Снарк у незвідані далі!

Й той, кого звали „Чув?”, лише скрушно зітхнув:

„Я казав вам про це на причалі.”

 

„Звинувать, що я вбивця, що я хуліган

(Всі спіткались в життєвім алюрі!)

Але шити мені ще й свідомий обман

Це уже западло у натурі!”

 

„Я сказав це по-данськи, я вжив і санскрит,

Переклав на латину й валійську,

Але геть я забув (ну, такий я – і  квит!),

Що ви знаєте тільки англійську.”

 

„Вельми сумно це чуть! – в Капітана лице

Витягалось при кожному слові –

Та тепер, як ти виклав нарешті все це,

Всі дебати абсурдні в основі!

 

„Решту спічу, о вірна командо моя,

Я завершу, як буде охота,

Адже Снарк біля брами, повторюю я,

Він – обов’язок ваш і робота!

 

“То ж з наперстком і ніжністю Снарка шукай,

При собі май надію і вила,

Котировкою акцій його залякай,

Зачаруй шармом усмішки й мила!

 

„Бо не візьмеш ти Снарка на крики „Банзай!”,

Тут безсилі прийомчики збиті,

Все, що можеш, – зроби, що не можеш – дерзай!

Ми не в праві втрачати і миті!

 

„Бо жде Англія, що[11]... – далі знаєте ви

Цю цитату стару з бородою,

То ж вперед розбирати  пакунки й сакви,

Мій наказ – спорядитись до бою!”

 

Тут Банкір підписав (й скасував) крупний чек,

Обміняв срібняки на банкнотки,

Вибив порох з халатів своїх „Ім’ярек”

І у вуса вкрутив папільйотки.

 

Ну, а Бой разом з Брокером стали точить

Об мантачку саперні лопати,

Лиш Бобер плів спокійно мереживну нить,

Бо бобрам, бач, на Снарка начхати.

 

Борзописець-юрист проявив весь свій хист

І поставив Бобра перед фактом,

Що плетіння мереж за законом є теж

Підривним і злочинницьким актом.

 

А Бриляр хутко вийняв солому з мішка

Й сплів бриля ексклюзивно для Боса,

В Більярдиста ж зрадливо дрижала рука,

Як він крейдою тер собі носа.

 

Боброріз, весь на нервах, убрався у фрак,

Вдяг жабо й рукавички із лайки – 

„Я завжди на прийом одягаюся так!”

Будодзвін ледве втримавсь від лайки.

 

Боброріз насідав: „Ви представте мене,

Як ми разом підійдем до Снарка”,

Капітан прогарчав: „Та коли ж це мине?”

Грозова насувалася сварка.

 

Тут Бобер переможний галумф[12] заскакав –

Боброрізу все вилізло боком!

Ну а Булочник сміло сякнувся в рукав

І Бобру підморгнув лівим оком.

 

Боброріз розридався. – „Та ж будь мужиком!” –

Капітан вже не тямився з люті –

„Гірш нема, як на Снарка іти з слабаком,

Я ж скажу вам ще дещо по суті:

 

„Може, десь у лісах, тут живе хижий птах,

Злий Тьох-Грох[13] – рвійний дзьоб, дужі крила –

Атакує умах цей літаючий жах,

Ось де нам знадобиться вся сила!”

 

Сказ п’ятий

Урок для Бобра

 

І наперсток, і ніжність пустили у хід,

В хід пустили надію і вила,

Котировкою Снарка лякали як слід,

Шармом вабили усмішки й мила.

 

А тоді Боброріз хитрий вигадав план,

Як ударити Снаркові в спину,

І подавсь сам-один на “пропав або пан”

У безлюдну й похмуру тіснину.

 

Та такий самий план спав на думку й Бобру,

Котрий рушив в ту ж саму місцину,

І мовчав кожен з них про неприязнь стару,

Хоч і скорчив презирливу міну.

 

Кожен думав, що думає лиш про одне –

Лиш про Снарка і мить перемоги,

І уперто не хтів помічать головне –

Що не сам він посеред дороги.

 

А тіснина була все тісніш і тісніш,

Вогкий присмерк ставав все темнішим,

Й ось уже (не з добра, а від нервів скоріш)

Йдуть пліч-о-пліч вони маршем пішим.

 

Раптом небо розсік моторошливий крик,

Стало ясно, що смерть ходить близько,

То ж Бобер неспроста збліднув аж до хвоста,

Й Боброріз теж відчув себе гризько.

 

Він згадав про дитинство (що з наших сердець,

Як не шкода, вже стерлось потрошку),

Бо цей звук був бридкий, мов шкільний олівець, 

Котрий дряпає грифельну дошку.

 

„Та це ж голос Тьох-Гроха! – гукнув Боброріз

І гордючно додав зайву фразу:

„Як сказав би наш шеф на подібний сюрприз,

Я промовив це першого разу!

 

„Так, це трелі Грох-Тьоха! Рахуй-но у такт

І побачиш: я мовив це двічі!

Так, це пісня Тьох-Гроха! Доведено факт,

Щойно я проказав його тричі!”

 

І Бобер рахував добросовісно в такт

Аж до третього майже повтору,

Та на третім повторі замало інфаркт

Не звалив цю маленьку потвору.

 

Він збагнув, що пропали старання й труди

І дійшло в підрахунках до збою,

А тепер, хоч ти плач, ні туди, ні сюди –

Мізки знов треба мучить лічбою!

 

„Два додати один – чи ж можливий цей чин?” –

І поринув Бобер у задуму,

Пригадавши роки, коли міг залюбки

Найстрашнішу обчислити суму.

 

І прорік Боброріз: “Так, можливий цей чин!

Необхідний цей чин! То ж до діла!

Ми цей вчинимо чин!” – і Бобру кинув він:

“А ну швидко – паперу й чорнила!”

 

Із портфеля Бобер вийняв ручки, й папір,

І чорнило в достатнім запасі

(Чужернацькі створіння вилазили з нір

Й споглядали, здивовані й ласі).

 

Їх не бачив Бійник – так в обчислення вник,

Він писав в дві руки і дві ручки,

Даючи повсякчас без премудрих прикрас

Коментар для Бобра-недоучки:

 

“Візьмем три за основу, бо ця множина

Ідеально зручна для початку,

Додамо сім-плюс-десять і множимо на

Десятьсот без восьми по порядку.

 

“Потім суму розділимо на дев’ятсот

Дев’яносто і два. Й остаточно

Віднімаєм сімнадцять, і на тобі от –

Результат вигляда майже точно![14]

 

“У премудрість методи тебе я ввести

Міг би легко, але за умови,

Якби в мене був час або ж мізки мав ти.

Отже, змінимо тему розмови:

 

“Враз відкрилось мені, що раніш в таїні

Ждало шансу, як з моря погоди,

Тож без зайвих доплат я тобі реферат

Прочитаю про вибрик природи.”

 

І в найгіршій з манер він погнав і попер,

Геть забувши канони бонтону

Й занедбавши закон, що мовчатиме дон,

Якщо дон не представлений дону.

 

“За характером птиця паскудна Грох-Тьох,

Істерично-дурної породи,

Її одяг у ступор вганяв багатьох –

На сто літ він попереду моди.

 

“Ще Тьох-Грох не прощає ні зла, ні добра,

Хабарі його бісять до бійки,

Він фанат доброчинства й пожертви збира,

Але сам не дає ні копійки.

 

“Як зварити його – найсмачніший це птах,

Так що пальці оближуть всі гості,

 Зберігають Грох-Тьоха в криштальних судках

Або в банках слонової кості.

 

“Кип’яти його в тирсі, додай клей і сіль,

Щоб розм’як він – лини хлороформу,

Та при цім не забудь надзавдання й надціль –

Зберегти симетричною форму!”

 

Боброріз викладав би ще цілу добу,

Та була б це занадта напруга,

Й, просльозившись, признавсь він, що навіть в гробу

У Бобрі буде бачити друга!

 

А Бобер зачаровано в щасті застиг

І шептав, що з цих мудрих уроків

Він за десять хвилин вивчив більше, ніж з книг

Міг би взнати за сорок сім років.

 

І в обнімку вони повернулись з війни,

В Капітана скотилась сльозина:

„Варта всіх наших мук, небезпек і розлук

Ця зворушливодушна картина!”

 

Боброріз і Бобер подружились навік,

І відтоді завжди і повсюди

По життю йшли пліч-о-пліч гризун й чоловік,

Тільки разом їх бачили люди.

 

А як сварки траплялись (а знаємо ми,

Що спалахують сварки моментом),

Виринав про Тьох-Гроха злий спогад з пітьми

І скріпляв їхню дружбу цементом.

 

Сказ шостий

Сон Борзописця

І наперсток, і ніжність пустили у хід,

В хід пустили надію і вила,

Котировкою Снарка лякали як слід,

Шармом вабили усмішки й мила.

 

Борзописець, вморившись строчити закон

Про злочинність Бобрових мережок,

Задрімав, – і явився сам Снарк в його сон

По котрійсь з сномереживних стежок.

 

І зал Суду тінистий явився у сні,

Де пан Снарк, ветеран арбітражу,

В адвокатській перуці вів захист Свині

В карній справі „Утеча із сажу.”

Усі свідки підтвердили (тричі) той факт,

Що порожнім був саж в час контролю,

А Суддя підзаконний зачитував Акт

У тональностях фа- й сі-бемолю.

 

Правда, Акт звинувачення він пропустив,

Й Адвокат, він же Снарк, став до слова,

Три години тривав про Свиню наратив,

Хоч ніхто й не збагнув, про що мова.

 

Із Присяжних вже кожен склав думку свою

(Ще задовго до старту процесу),

Всі вони ґелґотіли, мов галки в гаю,

Думка ж іншого – без інтересу.

 

„Суд...” – почав був Суддя, Снарк гарикнув: „Бридня!

Застаріли всі ваші закони!

Друзі! Як не крути, в справі цій помогти

Можуть лиш феодальні канони!

 

„Що стосується Зради, то, схоже, Свиня

Була в змові, але підсвідомо,

Ну, а пункт про Банкрутство – теж повна дурня,

Хто в боргу, а хто ні – невідомо!

 

„З фактом Втечі я згоден (і це вже прогрес!),

Але, певен, вину треба зняти.

Це стосується прямо витрат на процес,

Пошук алібі – зайві витрати!

 

„А тепер мій Підзахисний в ваших руках!” –

Й Адвокат, опустившись у крісло,

Став чекать, щоб Cуддя на гербових листках

Резюме склав дохідливо й стисло.

 

Та Суддя в резюме – і ні бе, і ні ме,

Й Снарк зробив цю роботу по ходу.

Він старався, бігме, тож ввійшло в резюме

Й те, що свідки не свідчили зроду.

 

Як Вердикт зачитати настав вищий час,

Заявили Присяжні відмову:

„Чудернацьке там слово,  незнане для нас,

Хай пан Снарк виручає нас знову!”

 

І Вердикт виніс Снарк, пожалівшись, однак,

Що уже на межі його сили.

Як він вимовив „ВИНЕН!”, зчинився бардак,

Половина Присяжних зомліли.

 

Потім Снарк виніс Вирок (Суддя впав у стрес

І не здатен був мовити й слова),

Він підвівсь – мертва тиша нависла, мов прес,

Атмосфера була нездорова.

 

Вирок впав, наче з неба: „Довічна тюрма!

Й після того ще штраф у гінею”.

Всі гукали „Ура!”, і Суддя геть дарма

Закликав помириться з Свинею.

 

Та прийшов їх тріумфу зненацький  кінець,

Як тюремник зі слізкою в оці

Повідомив: весь вирок звела нанівець

Смерть Свині ще в минулому році.

 

Зал залишив Суддя, демонструючи гнів,

Але Снарк, попри шок, без зупинки

З адвокатським завзяттям ревів і гримів

В інтересах покійної Свинки.

 

Це було лиш у сні, але грими гучні

Борзописцю так били у вуха,

Що прокинувся він – а над ним Будодзвін

В свого дзвона щосили бубуха.

 

 

Сказ сьомий

Зла доля Банкіра

І наперсток, і ніжність пустили у хід,

В хід пустили надію і вила,

Котировкою Снарка лякали як слід,

Шармом вабили усмішки й мила.

 

І Банкір впав у раж, увійшов у кураж

(Тут, либонь, помогла добра чарка),

З бравим криком “Банзай!” ринувсь він в дикогай

І з очей щез у пошуку Снарка.

 

Він з наперстком і ніжністю Снарка шукав,

Та натомість знайшов Дряпогриза[15].

І кураж весь пропав, бо Банкір добре знав:

Це страшніш, ніж фінансова криза.

 

З переляку Банкір тут же виписав чек

На пред’явника – фунт і три пенси,

Та звірлюга бідаці впилась в поперек,

Втеча втратила шанси і сенси.

 

Скок угору, стриб вниз – хижожер рвав і гриз,

Пазурами цап-дряп, клац зубами,

Чувся ляскіт щелеп, чулось “Ай!”, “Пробі!” й – геп!

Це Банкір повалився без тями.

 

Дряпогриз хутко втік, як з’явився загін,

Що примчав на ті зойки і гуки.

“Я цього і боявся!” – зітхнув Будодзвін

І забамкав у дзвона з розпуки.

 

Він став чорним з лиця, схожий більш на мерця,

Ніж на бравого зуха Банкіра,

Був такий переляк, що й сюртук його збляк –

Жертва долбесті й честі офіра!

 

І на жах усіх друзів (і всіх ворогів)

Він устав, перехняблений в стані,

І з гримасами блазня повідать хотів

Те, що мовити вже був не в стані.

 

Потім сів на стілець і, безумний співець,

Став горлати безглузді куплети –

З’їхав з глузду Банкір, ще й смердів, наче тхір,

І під спів торохтів в кастаньєти.

 

“Тут залишмо бідаку на милість судьби –

Капітан втер заплакані очі:

– Якщо згаємо ще хоч часинку доби,

Не впіймати нам Снарка до ночі!”

 

Сказ восьмий

Зникнення

І наперсток, і ніжність пустили у хід,

В хід пустили надію і вила,

Котировкою Снарка лякали як слід,

Шармом вабили усмішки й мила.

 

Та маячила вже і загроза невдач –

Сонце майже на схилі дороги!

Й на вершечку хвоста враз пустився навскач

Пан Бобер, очевидно, з тривоги.

 

“Це кричить наш “А-хто-це?” – гукнув Капітан, –

Верещить, мов скажена канарка!

Він махає руками й танцює канкан –

Щоб я здох, він натрапив на Снарка!”

 

Всі заклякли в блаженстві, й лише Боброріз

Шепотів: “Відчайдух цей хлопчина!

Безіменний герой, він на скелю поліз,

І скорилась герою вершина!”

 

На вершині, стрункий, він стирчав, наче кий,

А за мить, в надвечірнім промінні,

Як справдешній харциз, сміло кинувся вниз –

Всі чекали у благоговнінні.

 

“Так, це Снарк!” – донеслося нарешті до них

(Чи ж буває хвилина святіша!) –

Грім овацій і злива “Ура!” навісних,

Раптом зойк: “Ой, це Бу...” – й мертва тиша...

 

Хоча декому вчувся іще один шум,

Наче сумно зітхнув хтось поблизу,

Наче видихнув: “...джум!”. Іншим спало на ум,

Що це був лиш легкий подих бризу.

 

Всі шукали в запарці аж до темноти,

Але марна була ця запарка,

Не вдалося їм навіть і місця знайти,

Де нещасний зустрів свого Снарка.

 

На півслові умовкши, урвавши свій крик,

Горе в радості стрівши невчасно,

І раптово, і тихо наш Булочник зник,

Бо той Снарк був Буджумом! Це ясно?



[1] Л.Керролл визначив жанр свого твору як „An Agony in Eight Fits”. Обидва іменники тут виступають відразу у двох значеннях: Agony – „мука, агонія” і „шалена  боротьба”, Fit – „пісня, частина балади” і „припадок, приступ хвороби”.

[2] Назва фантастичного звіра Snark являє собою характерне для Л.Керролла складне „слово-портмоне”, яке викликає асоціації як мінімум зі словами „snake” (змія), „shark” (акула), „snarl” (гарчати), „bark” (гавкати). Перекладач знайшов досить оригінальний „вітчизняний” відповідник – Снавр. Це слово схоже на назву якогось динозавра, а водночас є центральним терміном такої радянської науки, як цивільна оборона (СНАВР – своєчасні й необхідні аварійно-відновлювальні роботи). Проте, оскільки Снарк уже давно здобув міжнародне визнання, в тексті залишено оригінальну назву.

[3] У Л.Керролла назви всіх учасників полювання на Снарка починаються з букви Б.  При перекладі більшості з них не виникає особливих проблем: Banker – Банкір,  Broker – Брокер,  Billiard-marker „більярдний маркер” – Більярдист,  Beaver – Бобер, Baker „пекар” – Булочник, Barrister „адвокат” – Борзописець-суддя,  Butcher „м’ясник” – Бійник (що на Бійні мав стаж),  maker of Bonnets „капелюшник” – Бриляр,  Boots („черевики”, а в переносному значенні – „хлопчик, що в готелі чистить черевики постояльців”) – готельний Бой. Найскладнішою для перекладу є назва головного члена команди, її капітана. В оригіналі він виступає під іменем Bellman, що перекладається як „глашатай”, а буквально означає „людина зі дзвоном” (bell – дзвін,  man – чоловік). Необхідно було зберегти елемент „дзвін”, оскільки у тексті Bellman часто калатає у дзвона, а також додати елемент, який би починався на літеру Б і в якийсь спосіб позначав лідерство персонажа. Назву Будодзвін („той, що будить дзвоном”) довелося вмотивувати додатковою строфою, якої немає в оригіналі.  

[4] В оригіналі Л.Керролл замість courage („сміливість”, вимовляється „карідж”) „помилково” вживає carriage („карета”, „екіпаж”, вимовляється „керідж”). Відповідно в перекладі „шарм” замінено на „шрам”. У текст перекладу введено ще дві подібні „помилки”)

[5] Герхард Меркатор (1512-1594) — відомий фламандський картограф і географ.

 

[6] Горизонтальний довгий брус на носі парусного корабля, що використовується для кріплення носових вітрил.

 

[7] Цитата з монологу Марка Антонія над тілом Цезаря в трагедії В.Шекспіра "Юлій Цезар".

 

[8] У ХІХ ст. на пляжах в Англії використовувалися купальні кабіни – індивідуальні пересувні роздягальні на колесах, які кіньми затягалися у воду.

[9] В оригіналі Boojum. Дослідники не дають однозначного тлумачення цього неологізму Л.Керролла.

[10] Латинський крилатий вираз „Hannibal ante portas” (Ганнібал перед брамою).

[11] Початок відомої фрази адмірала Нельсона "Англія чекає, що кожен виконає свій обов’язок", яку він сказав перед Трафальгарською битвою.

[12] Слово-портмоне galumph Л.Керролл уперше використовує у вірші „Jabberwocky”, вміщеному в „Алісі у Задзеркаллі”. Воно утворене зрощенням слів gallop „галоп” і triumph „тріумф”.

[13] В оригіналі Jubjub. Ще один неологізм запозичений із  Jabberwocky”. На думку дослідників, Jubjub є зрощенням двох слів jug-jug „тьох-тьох” та  hubbub „шум, гамір”.

 

[14] Незважаючи на начебто абсурдність обчислень Боброріза, результат виходить правильний – 3.

[15] В оригіналі Bandersnatch. Також персонаж вірша Л.Керролла „Jabberwocky” з „Аліси у Задзеркаллі”. Розкладається на слова bander „товариш, спільник” та snatch „хапати, виривати”.

Переклав Юрко Бознаяк

 



Партнери