осінь завжди робила так навіть коли ябула дитина навіть коли ябула невинна осінь робила зі мною так

Виходимо з себе як з бомбосховища, бо осінь пора збирача. Хай вродила вона полями мінними помежи злаками і коренеплодами обласканими сонцем й дощами милими. Але дощі затяжні не такі як позаминулими мирними осенями, бо багато змінилось відтоді, і тепер вони з шурхотом смертоносних...

х х х Ти слово обриваєш на півсні. І забуття змикається. І товща Важких небес просочується в тіло, Захоплює його, мов затонулий Підводний човен.   Нічого я не хочу. По карнизу Ходити не навчилася. Хіба що Тікати в сон — од переслідування слів, Од звички всьому дать...

вже виросло і добре що виросло у цій країні покоління дівчат які кажуть: я не буду без презервативу або так або ніяк розумієш   я думаю що можна тут говорити про певні позитивні зрушення у свідомості зміни менталітету і таке інше   ну звичайно я теж за здоровий спосіб...

Мій давній приятель Марко Горицвіт, що називається, вивів мене на цей випадок доволі таки невимушено. Він провадив свою авторську колонку „Про дивне поруч” у кількох місцевих періодичних виданнях. І мав, слід сказати, нюх на незвичайності. Тиняючись містом, міг, мало не щодня,...

Брехливе дзеркало сльози... Фольга світання. І крил чаїних терези, Й «до запитання» Весняний лист летить – мов цвіт, На воду пада. А нашим душам більше літ – Як всім Карпатам. Над нами небо – крик трави, Під нами – зорі. А в генах – зойки татарви...

Він не був одчайдушним рубакою. Але любив носити ножа. Коли йому дивилися в очі: з’являлося відчуття, що за спиною раптом виросла тополя, вмерла і зненацька зламалася навпіл. Коли з ним віталися: вночі не обов’язково снилися Акіра та Жан-Поль, які розмовляли за квартою розсолу...

Ні, панове, це ми не в затоках Італії, Тож більше світла, вогнів бенгальських! Покладіть ваші руки дамам на талії, А іншими – підтримуйте їхні пальці.   Ми заграємо Штрауса – "Кавалера троянди". Штраус нині, це щось незрівнянне й нове. Наче море й над ним – зірок...

З циклу Я його зустрiчав уже не раз i не два, безперечно, Зазирав пiд дугу, пiд задуху масного пенсне. Нiби дух потойбiчний зустрiнеться, вклониться гречно, Нiмо шляпу пiднiме i чемно мене обмине. А удома один, як моремух, сидить серед моху, Потемнiлi вiд цвiлi сторiнки старого горта Й,...