У презентації-обговоренні видання взяли участь: мати Володимира Вакуленка-К. Олена Ігнатенко, письменники Вікторія Амеліна, Катерина Міхаліцина, Олександр  Дерманський, колишня дружина Володимира Ірина Новіцька, редакторка видавництва Vivat Олена Рибка, директор програми “Соціальний капітал” Міжнародного фонду “Відродження” Григорій Баран. Модерувала подію виконавча директорка Українського ПЕН Тетяна Терен. 

«Я дуже пишаюся своїм сином, пишаюся його талантом, творчістю, і дуже вдячна всім, хто його твори цінує. Мого сина цинічно вбили російські окупанти, та я маю надію, що творчість Володі буде жити і поширюватись», – сказала Олена Ігнатенко, мама Володимира Вакуленка-К. 

Щоденник Володимира Вакуленка-К. — болючі й правдиві записи, які вів письменник від початку повномасштабного вторгнення аж до власного викрадення рашистами у рідному селі Капитолівка Ізюмського району, що на Харківщині, 24 березня 2022 року. За день до викрадення він приховав щоденник під вишнею, заповівши батькові — Володимиру Вакуленку-старшому: «Коли наші прийдуть — віддаси».

Вже після звільнення Капитолівки 24 вересня 2022-го року щоденник на подвір’ї Вакуленків знайшла письменниця Вікторія Амеліна разом із батьком літератора. Наразі оригінали записів зберігаються у Харківському літературному музеї.

“Того вечора, щойно доїхавши до селища, де був мобільний зв’язок, я сфотографувала кожну сторінку щоденника і надіслала світлини Тетяні Пилипчук, директорці Харківського літературного музею, і Тетяні Терен, директорці Українського ПЕН. Стало трохи легше: Володине послання врятоване, навіть якщо завтра я примудрюся наступити на яку-небудь протипіхотну міну. А поки письменника читають, він живий”, – написала у своїй передмові до книжки Вікторія Амеліна.

Останній запис у щоденнику, що налічує 36 сторінок, Володимир зробив 21 березня 2022-го. “Усе буде Україна! Я вірю в перемогу”, — написано від руки у зошиті в клітинку. 

За кілька місяців після того, як щоденник було знайдено, результат ДНК-експертизи підтвердив, що Володимир Вакуленко похований у могилі N 319 в Ізюмському лісі. Його було вбито двома пострілами з пістолета Макарова. Письменника урочисто перепоховали в Харкові 6 грудня 2022 року, у День Збройних Сил України, у які так вірив Володимир.

“Я часто наголошую, що одним із головних завдань нашої культури протягом багатьох наступних десятиліть буде збереження пам´яті про наших загиблих, продовження справ та ідей, у які вони вірили. Усі, хто пам´ятають Володю, згадують, що він весь час був сповнений нових задумів і гуртував довкола себе людей. Це диво, що й після смерті він об’єднав нас усіх у роботі над книжкою. Готуючи її, ми весь час запитували одне одного: "А що би сказав Володя? Яким би було його рішення? Чи йому би сподобалася обкладинка? А така послідовність текстів?" Для нас ця робота була величезною відповідальністю: ми віримо, що це видання не лише допоможе й далі розповідати світу про історію Володі та його творчість, але й стане ще одним свідченням злочинів росії проти нашої країни", – зазначає  Тетяна Терен.

Окрім щоденника, до книжки ввійшли вибрані вірші Володимира для дітей та дорослих, які упорядкували Катерина Міхаліцина та Олена Рибка. Підписуючи свої твори, Вакуленко додавав до прізвища літеру “К.”, що позначала рідне село Капитолівка на Ізюмщині, котре він дуже любив. Також для видання свої тексти написали письменниця Вікторія Амеліна, журналістка Катерина Лихогляд, письменник Олександр Дерманський та подруга і колишня дружина Володимира Ірина Новіцька. Окрім того, у книжці використано фотографії деокупованої Ізюмщини Леоніда Логвиненка, Владислава Краснощока, світлини з родинного архіву. Текстологічну підготовку щоденника здійснили Ярина Цимбал та Тетяна Ігошина. 

«Коли працюєш із текстом, що вже є частиною історії, але історії, яка ще триває і болить, буває дуже складно підібрати правильний ключ: як розповісти її, як передати настрої і водночас не схибити, як не ретравматизувати… Ми шукали правильний тон для цієї книжки — і якоїсь миті я усвідомила, що вона виходить такою, як і сам Володимир Вакуленко-К.: різнобічною, рвучкою, подекуди гострою й безкомпромісною. Але водночас і такою, що не полишає без надії, а засвідчує велику віру в перемогу. Навіть візуальний код підпорядкований цьому — ми хотіли передати не тільки жахливу правду про окупацію й трагічну смерть письменника, а й розповісти про життя Володимира Вакуленка, його «сповнене любові серце вічної дитини» і безкомпромісну громадянську позицію», – сказала Олена Рибка, редакторка видавництва Vivat.

Ініціатори видання – Український ПЕН, видавництво Vivat та Харківський літературний музей за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”. Передпродаж книжки буде оголошено незабаром.